Він хотів купити Аякса і одного разу відверто сказав, що причиною цьому є не лише його бажання випустити мавпу на волю в її рідні джунглі, а й побоювання дружини, щоб її син, бува, не перейнявся долею мавпи аж так, що в ньому візьмуть гору мандрівні інстинкти. А це, як Тарзан пояснив Павловичу, дуже вплинуло б і на його власне життя.
Росіянин, слухаючи лорда Грейстока, ледве стримував усмішку, бо ж півгодини тому майбутній лорд Грейсток борюкався на брудному ліжку з Аяксом, виявляючи справді мавпячу спритність.
Під час цієї розмови у Павловича визрів певний план. За цим планом, він мав отримати чималі гроші за мавпу, а після цього відправити її в Дувр на корабель, який двома днями пізніше відпливав до Африки. Росіянин мав подвійну підставу згодитися Йа пропозицію Клейтона. Взяти чималі гроші за мавпу тепер для нього було особливо важливо, бо з якогось часу тварина перестала давати йому прибуток. Відколи мавпа зустріла Тарзана, її нізащо не можна було змусити виступати перед публікою. У Лондоні Аякс, вочевидь, дуже затужив за рідними джунглями, і коли він досі дозволяв показувати себе глядачам, то, певне, тільки сподіваючись знайти свого друга й володаря, якого давно втратив. Тепер, знайшовши його, мавпа більше не мала бажання знатися з людським табуном. Ніякими вмовляннями неможливо було бодай на хвилину заманити її в концертну залу.
Павлович спробував був змусити її до цього силоміць, та мало не поплатився життям. Добре, що поруч був Джек Клейтон, якому дозволили відвідувати мавпу в акторській кімнаті концертної зали: він миттю кинувся на допомогу росіянинові і вгамував звіра.
Однак жадоба грошей і мрії про помсту не кидали Павловича. Попри всі невдачі ьзнегоди, він дедалі палкіше прагнув помститися Тарзанові, на якого складав вину за все. Остання, ще й неабияка, невдача Павловича полягала в тому, що Аякс не схотів заробляти для нього гроші. Цю невдачу, на думку росіянина, спричинив не хто інший, як Тарзан, під'юдивши свого дикого приятеля не виходити на сцену.
Вроджена злостивість і підступність Павловича ще загострювались через слабкість його розумових і фізичних сил, підточених злигоднями й стражданнями. Холодний розрахунок і рафінована мстивість колишнього Павловича переродилися в нервову, гризьку злість розумово неповноцінного чоловіка. Попри все, його план був доволі вдалий. Передовсім план цей обіцяв йому чималі гроші, — адже старий мав їх отримати від лорда Грейстока за мавпу і окремо за те, що відвезе її. Окрім того, він ще й жорстоко мстився Тарзанові, якого люто ненавидів, через його коханого сина. Остання частина плану, щоправда, відзначалась грубою жорстокістю, — їй бракувало витонченості, притаманної його колишньому господареві віртуозові злочинства Ніколаю Рокову, — зате вона цілковито звільняла од відповідальності за скоєне, звалюючи все на мавпу, яку, таким чином, буде покарано за небажання працювати на росіянина.
Подальший перебіг подій і зовсім розв'язував руки Павловича. Тарзанів син випадково почув, як його батько розповідав матері про намір повернути Акута в джунглі. Вражений почутим, хлопець знов заходився благати батька й матір узяти мавпу до них додому, щоб він міг з нею бавитися. Тарзан уже ладен був виконати синове прохання, але леді Грейсток жахалася навіть думки про це. Вона була невблаганна, і хлопцеві врешті довелося про людське око згодитися з тим, що мавпа має повернутися до Африки, а сам він — до школи, бо шкільні вакації вже добігали кінця.
Того дня він не пішов, як завжди, відвідати Павловича, а заходився коло якихось пильніших справ. Він завжди мав достатньо грошей, отож при потребі міг легенько викласти фунтів кількасот. Деяку частину своїх грошей Джек витратив, купуючи досить дивні речі, які він зумів крадькома пронести до своєї кімнати, ще й нікому не попастися, коли пізно увечері вернувся додому.
Наступного ранку, дочекавшись, коли його батько, владнавши усі справи з Павловичем, прийшов додому, хлопець подався до росіянина. Не знаючи нічого про справжню вдачу цієї людини, малий вирішив не втаємничувати старого у свої наміри, — з остороги, що той не лише відмовиться йому допомогти, а ще й розповість про все батькові. Отож хлопець лише попросив дозволу супроводжувати Аякса до Дувру. Він пояснив старому, що хоче тільки позбавити його клопотів обтяжливої подорожі, а кілька фунтів Джекових грошей, покладені до кишені росіянина, давали хлопцеві підстави сподіватись, що той згодився.
— Знаєте, — сказав він, — цього ніхто й не помітить, бо мені ж завтра вечірнім потягом треба їхати до школи. І коли вони залишать мене на вокзалі, я прийду сюди. Тоді проведу Аякса до Дувру і повернуся до школи на один-єдиний день пізніше. Ніхто нічого не знатиме, а я побуду зайвий день з Аяксом, перед тим як попрощаюся з ним назавжди.
Цей план цілком збігався з намірами Павловича. Якби він знав, що намислив хлопець далі, то, звісно, відмовився б від власного плану-заміру помсти й сприяв би якомога задумові Джека, що, безумовно, було б ліпшим виходом для Павловича, аніж та доля, яка спіткала його за кілька годин. Якби ж то він міг її знати!
Після обіду лорд і леді Грейсток попрощалися з сином, і він на їхніх очах сів у купе вагона першого класу. Потяг за кілька годин мав довезти його до школи. Але тільки-но батьки пішли, як він швиденько зібрав свої речі, вискочив з вагона і подався геть із станції, туди, де звичайно стояли візники. Там він найняв кеб і сказав візникові адресу Павловича. Коли він дістався на місце, вже смеркало. Росіянин чекав на нього, нервово міряючи кроками кімнату. Мавпа міцним мотузом була прив'язана до ліжка. Це вперше Джек бачив мавпу так убезпеченою. Він запитально поглянув на Павловича. Чоловік щось промурмотів про настрій тварини, яку збираються відіслати бозна-куди і яка, як він побоюється, має намір утекти. В руках Павлович тримав ще один мотуз і, ходячи туди-сюди по кімнаті, нервово переминав зашморг, зав'язаний на одному кінці. Щоразу, як він щось мимрив собі під ніс, його покопане обличчя спотворювали страшні гримаси. Хлопець ніколи не бачив його таким — він знітився Нарешті Павлович зупинився на протилежному боці кімнати, чимдалі від мавпи.