— Сьогодні вночі! — вигукнула вона, закинувши голову назад, як це робила і розмовляючи зблизька, і зараз уперше Вбивця з дерева побачив її обличчя.
Корак почував себе так, наче в нього поцілила стріла. Він затремтів, як осінній листок. Заплющив очі, потер їх долонями, і коли знов розплющив і подивився, то дівчина вже поїхала. Лише гілля гойдалося на тому місці, де вона щойно була. Неможливо! Цього не може бути! Але він на власні очі бачив Меріем — значно старшу, з дорослішою постаттю, але в усьому іншому незмінну, гарнішу, ніж будь-коли, його маленьку Меріем. Так, він був свідком воскресіння з мертвих, він бачив свою Меріем, живу Меріем. Вона жива! Вона не вмерла! Він бачив її, — він бачив свою Меріем, — в обіймах іншого чоловіка! І той був тепер під ним, такий легкодосяжний. Корак ухопився за важкого списа. Погрався трав'яним арканом. Торкнувся мисливського ножа на поясі, а чоловік під ним гукнув свого провідника, поправив вудила й поїхав на північ. Убивця Корак нерухомо сидів на дереві. Руки його опустилися. І зброя, й пов'язані з, нею лихі наміри враз забулися. Корак думав. Він помітив зміни, які сталися з Меріем. Востаннє він бачив маленьку напівголу Мангані, дику, хижу й незграбну. Тоді вона не здавалася йому незграбною, але тепер, після змін, які в ній відбулися, він зрозумів, що було саме так; вона вже не була невдатні-шою, ніж він, а він так і залишився дикуном.
Вона дуже змінилася. В ній Корак побачив тепер солодку й запашну квітку відродження й цивілізації. І здригнувся, коли пригадав, якої долі бажав їй — долі самиці мавполюда в диких джунглях. Він тоді не бачив у цьому нічого лихого, бо любив її і волів їй такого майбутнього, яке було природним для джунглів, що стали для них обох їхньою домівкою. Але тепер, коли він побачив Меріем у цивілізованому вигляді, то зрозумів усю потворність своїх попередніх намірів і подякував своєму богові, що доля й чорношкірі Ковуду ошукали його.
Корак і далі кохав Меріем, і ревнощі палили його душу, коли він пригадував її в руках цього чванькуватого англійського молодика. Як він до неї ставився? Чи справді любив? А чи ж її можна не любити? І вона теж любила його, Корак не сумнівався. Хіба можна цілуватися з людиною, яку не любиш? Його Меріем кохала іншого! Довго він думав над цим і відтак змінив план дій.
Понад усе йому хотілося наздогнати того чоловіка і вбити його. Але в свідомості Корака неухильно жевріло: вона кохає його! Чи він, Корак, може вбити істоту, яку Меріем кохає? Він сумно похитав головою. Ні, він не може. Він вирішив наздогнати Меріем і поговорити з нею. Вже був рушив, але позирнув на себе й засоромився. Він, син англійського лорда, довів себе до такого стану, що зараз йому сором з'явитися на очі коханої й освідчитися їй. Він соромився піти до маленької арабки, яка була його товаришкою в джунглях, бо що він може запропонувати їй? Упродовж кількох років йому не щастило повернутись до батьків, а згодом він уже й сам, з гордощів, облишив думку про повернення. Дух хлоп'ячих пригод привів його в джунглі разом з мавпою. Вбивство злодія на узбережжі нагнало на дитину такий жах перед законом, який погнав його глибоко в непролазні джунглі. Жорстокістю постійно зустрічали його люди, білі й чорні. І це ще дужче відмежувало його від суспільства й побратало із звірами.
Він повірив, що всі люди проти нього, а в Меріем знайшов єдиного спільника! Коли вона зникла, то він так журився, що навіть думка про можливе спілкування з іншими людьми викликала в нього огиду. Смерть все увінчує, думав він. З власної волі зробився звіром, жив звіром і звіром помре.
Тепер було запізно шкодувати. Тепер Меріем виявилася живою. Але між ним і нею постала така прірва, якої не могла б створити й сама смерть. Меріем стала культурною, цивілізованою дівчиною. В своєму новому житті вона любила чоловіка свого кола.
Корак знав, що так і треба. Вона була не для нього, голої дикої мавпи. Ні, не для нього. Але він і далі лишався їй вірним. Якщо Меріем не може ощасливити його, то принаймні він зробить усе можливе, щоб ощасливити її. Він піде за молодим англійцем і спершу пересвідчиться, що той не заподіє Меріем ніякої шкоди, а потім, притлумивши ревнощі, допомагатиме тому, кого Меріем кохає, заради її щастя. Але боронь Боже тому чоловікові задумати проти Меріем щось лихе!
Він поволі підвівся. Випростався й потягся всім своїм могутнім тілом. М'язи заходили під пружною шкірою. Якийсь рух унизу привернув його увагу. На галявину вибігла сарна. Корак пригадав, що він голодний — в ньому знову прокинувся звір. Лише на хвилину любов піднесла його душу, зроджуючи шляхетні почуття. Сарна переходила галявину. Корак спустився на землю з протилежного боку дерева так легко, що чутливий нюх сарни цього не завважив. Дістав аркан, сплетений із міцних трав, — нове доповнення до його зброї, яким він також оволодів досконало. Він часто мандрував, не маючи нічого, окрім ножа й мотузки — дуже легкої й зручної. Спис і лук із стрілами були порівняно громіздкі, і він за звичай ховав їх десь у потаємних сховках.
Зашморг він тримав у правій руці, а решту мотузки в лівій. Сарна була за кілька кроків. Корак нечутно вислизнув із засідки й накинув аркан на жертву. Сарна метнулася тікати, але зашморг умить затягся довкола її шиї. Швидкий рух Коракового зап'ястя — і було по всьому. Він обмотав вільний кінець аркана довкола пояса й перекинув здобич на спину. Потім так, як це роблять ковбої у степах американського Заходу, підтягнув її до себе, перебираючи мотузку руками. І вже ладен був стрибнути на неї, як пантера Шіта, вгризаючись у горлянку, але замість цього вдарив її у серце мисливським ножем. Тоді знов змотав мотузку, відрізав від здобичі кілька ласих шматків і знову повернувся на дерево, де спокійно попоїв. Потім подався до ближнього водопою й згодом заснув.
Звісно, він не забув про наступну зустріч Меріем із молодим англійцем, бо ж дівчина гукнула: "Сьогодні вночі!"
Він не пішов за Меріем тому, що знав: у тому напрямку, звідки вона прийшла і куди повернулася, там, на рівнині, її притулок, і Корак не хотів, щоб дівчина його завчасно помітила. Ліпше простежити за молодим чоловіком і достеменно пересвідчитись у його намірах.