Тарасик

Сторінка 124 з 247

Хоткевич Гнат

— Слухай, стара... Щось оце ти залежалася. Може, повезти б тебе до баби до Петришки?

Грицькові ніяково було це говорити. Сподівався, що Катерина здивовано погляне на нього. Вона й поглянула, але не здивовано, а якось... по-особливому. І в тім погляді було все: і безнадійність, і покора, і ласка, і прощання.

— Не поїду я, Грицю, нікуди. Як Бог дасть, то воно й само минеться.

Це були слова. А під тими словами був зміст однаково зрозумілий обом: все одно мені нічого не поможе, то пощо й втрачатися...

Отже, коли баби знов завели свою музику, дядько Грицько послався на жінку.

— Що ж я зроблю, коли вона не хоче?

Але баби гнули своє.

— Ти, Грицю, жінкою не затуляйся. Вона больна й мало чого вона не наговорить. Якщо ти сам не хочеш везти, то так і скажи, а на жінку не звалюй.

— Та я що... я б радніший...

— А як радніший, то й вези. Бери у прикажчика день і вези.

І Григорій так і зробив. Попросив іще брата Павла з собою, може, сам не справиться.

Приїхали. Григорій спочатку пішов сам до хати. В хаті чоловік сидить і дівчинка.

— Добридень вам.

— Добридень. А що доброго скажете?

— Та в мене біда — жінка захворіла. Але, може, я не туди потрапив?

Це Грицько так сказав тому, що хата була як хата, нічого "знахурського" в ній не видно. І чоловік як чоловік.

— А куди ви хотіли потрапити?

— Та до знахурки.

— Оце ж моя жінка й знахорує, лиха б її година побила з її знахоруванням і з нею самою. А ви бували вже по ворожках?

— Та ні, Бог милував. А чому питаєте?

— Та бо я не бував по них, то й не знаю, чи й кожна з них знає стільки, як моя. Бо я знаю, що моя тільки й тямить, як напитися здебела.

-А це ваша перша?

— Ні, друга.

— Та-ак... а де ж вона?

— Та вона тут недалеко, Ганю! А піди поклич матір. А де ж ваша боляща? Ведіть уже й її до хати.

Григорій із Павлом майже внесли Катерину до хати. А вона вже нічого й не каже: робіть зі мною, що хочете...

Дядько Григорій пішов коня надувати.

-А як прийде ворожка без мене, то нехай робить, що там треба.

Поїхав, бо коня не відпрягав. Недалеко й від’їхав — баба йде. Сама й зачіпає.

— Ей, чоловіче! А чи не до мене?

— Та до вас...

— А я бачу — чужа людина, значить до мене. Ну завертай.

Завернув Грицько коня, повіз бабу. А вона підхмелена та одно патякає, одно патякає...

Приїхали до хати. Ворожка ще й у хату не ввійшла, а вже:

— А горілочки привіз?

Хотів Григорій сказати, що спочатку треба про хвору б запитати...

— Я не знав, чи вживаєте.

— Ну, так іди добувай. На тобі одну пляшку на горілку, а одну на пиво, бо мій дурний Василь не п’є горілки, а тільки пиво.

Потелепкався Григорій до корчми. На душі накипає злість. А знахурка услід:

— Та не бери сала на заїдку, бо тепер піст. Я не хочу скоромитися. Бери

оселедців.

Купив дядько Григорій, що треба, приніс. Питається брата потиху:

-^А що?

Йому здавалося, що знахурка вже огляділа Катерину. А Павло:

— Та вона й не дивилася на твою. Вона все у вікно виглядала, чи скоро ти їй самій ліки принесеш.

Посідали всі за стіл. Баба не перестає балакати, а п’є так, куди там тобі мужик.

Висохла горілка й пиво. Ворожка була вже зовсім п’яна.

— Ну, тепер візьмемося й за діло.

А яке там уже з неї діло, коли й язик не повертається.

— Ти йди (це вона до свого чоловіка) та внеси дров, бо то ж треба зілля варити. Ано-но, совайся!.. А то ти майстер їсти та пити, та нічого не робити.

Пішов її чоловік по дрова й щось довго його не було. Вносить. А за ним дядько якийсь іде. А за тим дядьком іще один та іще один.

— А-а-а, братіку! — скрикнула знахурка. — Нарешті!.. Хоч би мене тут чоловік і вбив, а ти й не подивився б у цей бік. Отакі тепер брати!.. Отакі тепер брати!..

Брат не сказав ні добридень, нічого, прямо:

— Ей, ти Василю!.. А що це ти собі думаєш, що свою жінку, а мою сестру §’єш?

— Чорт її бив, а не я.

— Це тобі стидно, що чужі люди! — вставляє баба.

— Та коли ж я тебе, стерво собаче, бив, га? Коли? Ану покажи синці! Як я тебе бив, то мають бути синці.

— Мабуть, ти так б’єш, щоб не було синців, коли зразу на них покликаєшся. А нащо ж ти її запхав під постіль та совав під ребра поліном? Ти думаєш, що як ми на другім селі, то не будем знати? Нам люди доказують! Ану, сестро, складайся — я тебе забираю до себе!

— Слава ж тобі, Господи милосердний! Бери, бери!.. Я тобі ще й на воза піддам, аби тільки збутися сатани в хаті!..

А ти думаєш ми так злегка звідси підемо? А ти думаєш насухо відкараскатися? — і брат почав скажено скрипіти зубами та, сучачи кулаки, насовуватися на швагра. А приятелі й собі.

— Та чого ти хочеш від мене, п’янюго, в моїй хаті? Ей, Ганю!. Ану побіжи до Петра! Скажи, щоб зараз ішов, то ми їм тут наміряємо. А баба:

— А що?.. А що!.. Злякався! Ти собі думав, що будеш із мене знущатися, а за мною вже ніхто й не стане? Ага?.. Ага?..

І от-от уже мала зчинитися бійка, та вже дядько Григорій з братом якось утихомирили усіх, то вони й осілися трохи.

Зосталося там іще горілки трохи, зачинають вони частуватися. А баба до Грицька.

— А ти, чоловіче добрий, чого дивишся? Бачцш же, що мало горілки, значить треба іще принести.

Катерина стогне, коні не напоєні стоять... Хотів дядько Григорій плюнути на всю ту рахубу, але потім роздумався: вже забрався сюди, витратився, то треба до якогось кінця дійти.

Приніс горілки. Компанія випила, складаються вже самі ще посилати. Дядько Григорій бачить, що "єго же царствію не будеть конця", та вже кланяється

бабі:

— Будьте ж уже добрі, робіть що із жінкою. Вже ніч надворі, а нам іще додому їхати.

— Еге, говори! Ніби то з коліна вилупити. Зело ж мусить три рази скипіти добре.

А воно вже там, може, разів з десять перекипіло. У хаті душно, бо піч горить. Від розлитої горілки та всякого їжва аж не продихнеш. Здорового й то давить, а Катерина то вже ледве боки одводить.

Тим часом Ганя принесла ще горілки. Знов просить дядько Грицько.

— Та беріться ж, будьте ласкаві, до жінки.

— Ти своєї, а я своєї. Слабих у мене, може, двадцятеро на день, а з братом як бачилася на храму, так і досі. То вже нам із ним горілки не напитися чи що? Правда, братусю?

Випили й ту горілку. Аж тоді обізвалася знахурка до Катерини.

— Ану давай я тебе роздягну, небого!