578 Правда. — 1894. — Лютий. — [Кн. II. — С. 136] — і: Киев[ская] стар[ина]. — 1894. — Кн. II. — С. 321 — [322].
579 Брюллов родився 1799, умер в Римі 1852.
580 З приват. листа Л. М. Жемчужникова. [ІЛ. — Ф. 77. — № 127. — Арк. 160, зв. — 161, зв.]
581 Киев[ская] стар[ина]. — 1898. — Кн. III. — С. 422.
Добутками сієї записки була відповідь Дубельта до Перовського: з неї знати, раз, що останній не помилився, до-/296/водячи Гудовичу і Толстому, що його клопіт буде марним; а друге, що наведена вгорі звістка Чалого про відмову з Петербурга зробити Шевченка унтер-офіцером — єсть помилка. Дубельт 20 лютого відписав Перовському, що, на думку графа Орлова, рано ще прохати у царя попільжити Шевченка, а коли генерал Обручов тієї думки, що Шевченко заробив на унтер-офіцера, да від його ж і залежить безпосередньо ся справа 582.
Цікава річ: чому ж шеф жандарів Орлов і цар Микола так запекло не хотіли зняти з Шевченка найтяжчих для його кайданів — заборони малювати? З першого погляду, коли читаємо в конфірмації власний додаток самого царя про заборону малювати, дивуємось, що в докладі Орлова немає найменшого натякання на потреби, або на основу, до такої тяжкої кари, як заборона художникові малювати. Дивуєшся сьому царському додатку і мимоволі шукаєш хоч зерна якого, щоб вивести потребу такої кари, що навіть і примірковати її не кожен вдатен. Вже ж, річ найпевніша, коли б за Шевченком були які вчинки яко за художником, коли б своїми малюнками він видався перед III отдєленієм так, як своїми поезіями, то б про се було згадано в докладі, а то ж ні слова там; а в конфірмації несподіваний додаток: "заборонити малювати!"
З’ясування, хоч і неповне, причини сього додатку (швидше тільки натякання) стріваємо в Шевченковому журналі 583. Він каже, що "бездушному сатрапові і прибічникові царя привиділося, що мене випущено з крепацтва і виховано коштом царя, а я б то віддячив своєму добродієві тим, що намалював з його карикатуру. Не тямлю, звідкіль взялася оця дурна байка, тямлю тільки, що вона мені недешево коштує. Гадати треба, що оцю нісенітницю сплели на конфірмації, бо накінці присуду сказано: "Найстрожайше заборонити писати і малювати". Писати заборонили за "баламутні" вірші українські, а за що заборонили малюва ти — того не скаже і сам суддя верховний".
582 Ibidem. — С. 423.
583 Записки... — С. 19 — [20]. [Запис від 19 черв. 1857 р. (Кобзар. Т. III.)].
584 Русск[ий] архив. — 1892. — Кн. VII. — С. 345.
Дійсно, як я вже казав, в докладі шефа жандарів 26 мая р. 1847 584 про мальовання нема ніже єдиного слова. Граф Орлов радив цареві в докладі завдати Шевченка в солдати з доглядом, щоб "від його ні в якому разі не виходило бала-/297/мутних і пасквільних творів". А вже сам цар власною рукою додав "заборонити писати і малювати".
Мені здається, що царський додаток виник от з чого. Перечитавши доклад, цар, мабуть, спитав: які і про що саме "баламутні і пасквільні вірші" написав Шевченко? Відпові ли йому, що Тарас, маючи на думці "Сон", з самого царя і цариці "змалював карикатуру". Слова "змалював" цар взяв буквально із серця додав абсолютної заборони малювати, — та й доки живий був, не спромігся забути про оте "змалював карикатуру" і не хотів скинути з Шевченка тяжкої заборони малювати.
Нічим іншим не можна з’ясовати причину оцієї мстивої кари.
Дак коли ото прийшла від Орлова така прикра відповідь, Шевченкові приятелі в Оренбурзі стали піклуватися і впливати на Обручова, щоб чим-небудь полегшити поетову долю, принаймні, щоб визволити його від казарменного догляду і життя та від муштри.
Тоді саме Шевченко, скінчивши вже роботу по експедиції, взявся малювати портрети з оренбуржців і між іншими змалював і портрет з жінки Обручова 585. Вже ж не без того, що Обручов про се відав, не без того, щоб і сама Обручова не промовила чоловікові своєму доброго слова на користь Шевченкові. Знайшовся і добрий привід. Обручов пікловався вистежити шар кам’яного вугілля на півострові Мангишлаку. 22 січня р. 1850 Обручов писав до начальника 23 дивізії, що літом того року він хоче вирядити під проводом тямущого штейгера відділ на півострів Мангишлак, щоб вистежити в горах Каратау (за 120 верстов від Новопетровського форту) кам’яне, вугілля, знайдене там ще р. 1847. До сього виділу і звелів він вирядити Шевченка і Вернера, бо вони люде тямущі і бувалі в Аральській експедиції, вирядити їх так, щоб до початку навігації на морі Каспійському вони були вже в Гур’євому городку, а звідтіль рушили до Новопетровського форту 586.
585 Киев[ская] стар[ина]. — 1886. — Кн. X. — С. 13.
586 Истор[ический] вестн[ик]. — 1886. — Кн. І. — С. 164, — і Киев[ская] стар[ина], 1893. — Кн. II. — С. 134 [Тарас Шевченко: Документи... — С. 181].
Се могло статись не раніш квітня. Звісно, нічого вельми привабливого в оцій маленькій експедиції не було задля нашого поета, але ж все-таки не було ні казарми, ні муштри, ні догляду — і поет був би собі більш-менш чоловіком, незалежним від "дядьки" і п’яного /298/ фельдфебеля. Правда, що не солодко було проміняти на степ киргизький товариське життя в Оренбурзі. Тут, осівшись на кватирі у Герна, Тарас тільки номінально, як повідав небіжчик вже Хведір Лазаревський, був жовніром; ходив собі дома в одежі цивільній, військової служби не справляв, улаштовав собі в флігелі у добряги Герна малярську майстерню, малював та писав. Траплялося і так, що він, пішовши з кватири, кілька день і не зазирав до неї, а перебував у Лазаревського. Одначе, виходячи з дому, він завжди надягав солдатську шинелю 587. Опріч Лазаревського, поет доволі часто ходив до одного офіцера з українців. Прийде було, розповідала господиня кватири того офіцера, і коли нема того офіцера в господі, він ходить по хаті та співає. Господиня було подасть горівки і шаткованої капусти. Дуже він любив капусту. А скоро вернеться той офіцерприятель його, вони сядуть за стіл і розмовляють собі довгодовго, інколи геть за північ, але завжди тихенько, без голосу. Раз якось, прийшовши в веселому дусі до Лазаревського, він написав в його записну книжечку ось які вірші, жартовливі і досі, як каже професор Стороженко 588, невідомі ще: