Щодо відносин до Шевченка Олексія Івановича Бутакова і його помічника Поспєлова, дак, певна річ, що вони були добрі, більш товариські. Пишучи 14 листопада до Рєпніної, Тарас просить її, якщо доведеться їй зустріти Бутакова "він мій друг, товариш і командир", дак подяковати йому за братерські відносини. Таку ж подяку висловлює він Бу такову і Поспєлову і в листі до Залеського, писаному в січні р. 1854 556.
553 Киев[ская] стар[ина] — 1893 — Кн. II. — С. 267.
554 Основа. — 1862. — Квітень. — [Кн. IV]. — С. 18 — 21.
555 Чалий, с. 148.
556 Киев[ская] ст[арина]. — 1883. — Кн. II. — [С. 169] /287/
Ще перш, ніж скінчилась експедиція, Бутаков писав до начальника оренбурзького війська, що на суднах у його перебувають унтер-офіцер Хома Вернер 557 і "рядовой" Тарас Шевченко. Першого, писав Бутаков, я взяв на те, щоб вистежив, чи нема на Аральськом побережу кам’яного вугілля, і задля геологічних і ботанічних спостережень; і він — Вернер — був в експедиції дуже корисний, бо винайшов шар кам’яного вугілля. Останнього (себто Шевченка) призначив до експедиції командир корпусу на те, щоб змалював краєвиди в степу і на берегах моря". Отже, коли він — Бутаков — вернеться до Оренбурга, так щоб до краю улаштовати добутки експедиції, йому треба буде Вернера і Шевченка, щоб останній "зовсім обробив краєвиди, бо сього на морі зробити не можна було, та й гідрографічні види треба буде перевести на карту після того, як вона буде дроблена в Оренбурзі. Генерал Обручов не змагався і згодився, щоб Вернер і Шевченко укупі з Бутаковим прибули до Оренбурга 558.
Бутакову треба було поспішити в Оренбург, щоб швидше злаштовати задля царя й військового міністра справоздання про добутки експедиції. Тим-то він, передавши свою флотилію Поспєлову, взяв з собою Вернера, Шевченка і інших і 10 жовтня поїхав з ними з Раїма в Оренбург, куди й приїхали 1 листопада 559.
557 Чи не той оце Хома Вернер, про якого довелося мені чути в Дахнівці народні перекази — як він "писав ногами", як "воював поліцію", як поліція не могла його зловити і як "Бибик (київський генерал-губернатор) найняв чарівника, а сей заворожив Вернера, отуманив його, і тоді поліція злапала його, набила йому на руки кайдани, на ноги колодки, а Бибик закинув його кудись, аж на край Сибіру".
558 Истор[ический] вест[ник]. — 1886. — Кн. І. — С. 163.
559 Киев[ская] стар[ина]. 1893. Кн. II. — С. 248.
VIII
Ледве Шевченко прибув до Оренбурга, зараз зустрів його щирий його приятель, поклонник його музи, Хведор Лазаревський. "Він, — писав Тарас до княжни Рєпніної 560, — не посоромився моєї сірої (жовнірської) шинелі, першим повітав мене і спитав, чи є у мене що обідати".
560 Киев[ская] стар[ина]. 1893. Кн. II. С. 271.
У Лазаревського повітали нашого Кобзаря й інші українці, які перебува-/288/ли тоді в Оренбурзі; повітав і ад’ютант Обручова Герн і запросив поета закватеровати у його. У Герна був окремий флігель (офіцина), де й поселився Тарас. Герн, очевидно, був не тільки чоловік освічений, високорозвинений, але й гуманний, вихований в любові до правди і до волі людської. Знаючи, що Тарасові небезпечно приймати листи на власну його адресу, він згодився, щоб листи до поета приходили на його адресу. "Адресуй, — писав Тарас до професора Бодянського 561, — в Оренбург Карлу Івановичу Герну, а мене на адресі не поминай. Цур йому. Герн знатиме по штемпелю (по знаку почтовому), до кого той лист".
Пошановання українцями свого поета бенкетом відгукнулося й між поляками. Заслані до Оренбурга поляки (між ними Броніслав Залеський, Сєраковський і інші) тямили добре не тільки тяжку долю Шевченка, розуміли велику жертву, в особі його принесену деспотизму і темноті, але розуміли й високі національні ідеї, висловлені Шевченком в його українських творах. Та якби то люди з такою освітою, як Сєраковський і Герн, з таким високорозвиненим почуттям національним, як Залеський і знов той же Сєраковський, не зрозуміли б віщих бажань нашого поета: "Щоб усі слов’яне стали добрими братами і синами сонця правди" і не тямили б поклику його до "ляхів", де він каже:
Подай же руку козакові,
І серце чистеє подай,
І знову іменем Христовим
Возобновим наш давній рай 562.
І от оренбурзькі поляки, а їх там було тоді чимало, спорудили на честь і славу українського поета-страдальника вечірку, запросивши туди і оренбурзьких українців — приятелів Тарасових, а також Герна і Бутакова. І з того часу гурток оренбурзьких поляків уважав собі за честь приймати у себе нашого віщого Кобзаря 563"
Такі повітання, певна річ, оживили, звеселили і підбадьорили дух поета, пригноблений засланням і подорожжю на Арал, а найпаче повною до того часу невідомостю ні про своїх приятелів, ні взагалі про Україну.
561 Русск[ая] ст[арина]. — 1883. — Кн. IX. Інші звістки (Р[усский] ар[хив]. — 1898. — Кн. 3) кажуть, що Шевченко прибув в Оренбург 12 листопада; але ся звістка здається мені непевною.
562 Кобзарь. — 1876. — Т. II. — С. 31 і [210].
563 Киев[ская] ст[арина]. — 1888.— Кн. X.— С. 13. /289/
Здавалося, що над тією холодною кригою, що морозила Тарасове життя, займається промінь того тепла, що спроможен розтопити кригу. За п’ять день по приїзді до Оренбурга Бутаков вдався до головного штабу оренбурзького війська й писав, що сам Шевченко не спроможеться скінчити усі малюнки по експедиції на той термін, який призначив військовий міністр, а тим часом у 2 батальйоні є жовнір Броніслав Залеський, що вміє малювати, дак він, Бутаков, і просить прислати до його за помічника Шевченкові отого Залеського. Сю справу, певне, під впливом Герна, поталанило швидко оборудовати, і на четвертий день, себто 9 листопада, прийшла до Бутакова відповідь, що Обручов звелів вирядити до його Залеського і Вернера, щоб вони вкупі з Шевченком швидше скінчили геологічне описання Аральського моря, малюнки і гідрографічні карти. Тоді ж таки Обручов наказав, щоб Бутаков, подаючи роботи свої, додав йому і ширше справоздання про роботи Шевченка, Вернера і Залеського 564.
Таким чином, Шевченкові стало можливим спекатися казарми і муштри, жити в приватній кватирі без догляду й працювати в товаристві людей більш-менш освічених.