Костомаров вернувся до господи увечері; йому Хома переказав, що приходив Юзефович і казав, що його кличе губернатор. Він був певен, що річ іде про "Описание Києва". Сієї праці він тоді не встиг ще перечитати, а до того він був вельми заклопотаний, бо позавтрому у його повинно було бути вінчання і весілля. Він не пішов до Фундуклія, а пішов до Заліської (директорки дівочої школи, де він учителював). Заліська теж присилала по його в той день, щоб зараз прийшов. Гадають, що буцім би то Фундуклій, не покладаючись на Юзефовича, прохав Заліську остерегти Костомарова, що вночі у його буде ревізія. Фактів на се нема; а коли се правда, так не можна не жалковати, що на лихо і собі, і Україні Костомаров не застав Заліську в господі і не схотів дожидати її; а вернувся додому і тут безпечний і огорнений сподіваним шлюбом раював з старою своєю ненею! Аж ось о годині 11-й вночі прибіг до його Юзефович і тремтячим голосом мовив: "На вас зроблено донос; у вас зараз буде ревізія, коли маєте які небезпечні папери, зараз їх знівечіть".
Костомаров зумився, швидше взяв з шуфлядки статут товариства і хотів шматувати, але Юзефович ментом вирвав у його з рук і мовив: "Нехай воно буде у мене на схованці", — і з сим словом швидше з хати. За кільки хвилин прийшли Фундуклій, Траскін, Білоусов, поліцмайстер Голяшкін (Голяткін І. М. — Ред.) з поліціантами та з жандарами, зробили ревізію, забрали Костомарова і повели до губернатора.
Фундуклій покликав Костомарова до себе в кабінет, дав йому цигару, сам вийшов зараз же в другу світлицю, а його /231/ замкнув в кабінеті. Костомаров, мабуть, не дуже турбовався, знаючи, що папери у його на схованці у Юзефовича і в руки ревізорів не попались, і сидів спокійно під замком, аж доки не приїхали голова канцелярії генерал-губернатора Писарєв і комендант київської фортеці генерал Пинхоржевський. Тоді Костомарова привели в залю. Писарєв взяв його на опит:
— Чи ви знаєте Гулака Миколу? — спитав його.
— Знаю, — відповів Микола Йванович.
— А які у вас з ним стосунки?
— Дуже добрі, приятельські.
А проте він подав до "III отделения" на вас донос і при доносі додав ваш рукопис, скомпонований вами статут товариства; ось маєте і список з його. Чи можете ви дати слово честі, що не відаєте про сей статут?
Костомаров був певен, що така моральна і стійка людина, як Гулак, не вдатна зробити доносу; добре відав, що оригінал статуту він годину назад віддав на схованку в добрі руки приятеля свого Михайла Юзефовича; тим-то він, не вагаючись ні хвилини, сміливо відповів Писарєву:
— Можу і даю.
— А гляньте, що оце таке? — промовив Писарєв, показуючи йому той самий, писаний рукою Костомарова, статут, що повинен бути у Юзефовича.
Костомаров не стямився! Така очевидна і нахабна Юзефовичева зрада, немов та громовина, приголомшила його! Він зблід, затремтів, не встояв на ногах і впав на стулець!
Після опиту Фундуклій стояв за те, щоб закинути Костомарова в фортецю, доки повезуть його в Петербург; але комендант на те не згодився. Тоді професора університету повели серед ночі під вартою на Подол і тут закинули в "кутузку", темну, сиру і незвичайно брудну хату, де сидять, звичайно, в арешті п’яниці та злодії. "Кутузка" — се кубло сміття, всякого бруду, блошиць і смороду. Начальник "кутузки", прийнявши серед ночі такого незвичайного "гостя", засоромився, що "гостеві" ні на чому навіть лягти, бо навіть соломи чистої нема: він зглянувся і приніс Костомарову власну постіль.
Ранком другого дня (29 березіля в суботу) навідався до "кутузки" поліцмайстер Голяшкін і позволив собі нечуваним робом глумитися з Костомарова: "Сьогодні, — мовив він, — здається, призначене було ваше вінчання і весілля? Мабуть, отут вам не так гарно перебувати, як би було в /232/ господі з молодою жінкою?" — та з сім словом повернувся і пішов швидше геть.
Увечері 30 березіля "квартальний надзиратель" з двома жандарами повезли Костомарова і папери його до Петербурга. Проїхавши кільки миль від Києва, вони зустріли студентів Андрущенка і Андрузького, що по святах вертали до Києва. Костомаров розповів їм про свою пригоду і, не відаю чи, що й над Андрузьким вже висить лихо, дав йому гроші, щоб вирядив кого-будь з Києва остерегти Марковича і Шевченка. Останній тоді саме перебував, як ми вже бачили, у Лизогуба у Седневі; але київська адміністрація не відала, де він саме в Чернігівщині, тим-то й стало на тому, щоб дожидати, заким він вернеться до Києва, і повідомила про се Бібікова, а остнанній, як і шеф жандарів Орлов, написали до губернатора в Чернігів, щоб знайшов і арештовав Шевченка.
Поет наш нічого про се не відав, жодної звістки нікому не можна було до його подати; бо ніхто з приятелів його у Києві не відав, де він, а до того всю справу тримали і урядники, і приватні люде, хто чув про неї, в великій тайні.
Ледві Андрузький приїхав у Київ, його зараз же арештовали і вирядили під вартою до Петербурга. За день чи два вернувся Маркович, зараз же і його потрусили, арештовали і закинули в тюрму в фортеці. Потрусили ще студента Тулуба, але у його нічого не знайшли, тому і не повезли його в Петербург, а лишили в арешті в Києві.
Вночі під 3/15 квітня невідомо хто саме на паркані се литьби якоїсь Лазаревичевички (Лазаревичової. — Ред.) на "Александровском съезде" 431 наліпив таку "прокламацію": "К верным сынам Украины. Братья! настает великий час; час, в котором вам представляется случай смыть поношение, нанесенное праху отцов наших, нашей родной Украине подлою рукою вечных врагов наших. Кто из вас не подымет руки за великое дело! За нас Бог и добрые люди! Вечно верные сыны Украины, враги кацапов" 432.
431 Нині просто Олександрівська вулиця, що йде з горішньої частини Києва (Печерська) на Поділ (Володимирський узвіз. Ред.).
432 Переклад прокламації "До вірних синів України! Настає великий час, час, коли вам трапляється нагода змити сором, заподіяний кісткам батьків наших, нашій Україні рідній підлою рукою віковічних ворогів наших. У кого з вас не підійметься рука на велику справу?! За нас Бог і добрі люде. Довіку вірні сини України, вороги кацапів".
"Прокламація" наробила страшенного переполоху і в Києві, і в Петербурзі. Поліція, знявши її з паркану, подала /233/ до Фундуклія, він 4 квітня відіслав її до Бібікова в Петербург, а поліції і жандарам велів що сили є шукати, хто наліпив "прокламацію", сочити на березі Дніпра Шевченка і скоро він приїде, зараз арештовати і прямо з возом привезти до його.