Я певен, що під "роботою" княжна розуміла ніщо більш, як не працю Шевченка в київській комісії, а "поетичне життя", на мою думку, було — "мочемордіє". Трудно мені згодитися з професором Миколою Стороженком 352, що оте "добре діло на користь кревних" — було збирання грошей на викуп останніх з кріпацтва; вгорі я вже висловив потроху свій погляд, а тут додам ще, що, знаючи глибочезну любов Шевченка до своїх кревних і скорб його про долю їх, не можна виобразити собі такої причини, щоб примусила поета цуратися такого діла, що запомогло б поліпшенню соціально-економічного побуту його братів. А вже коли він справді таки відцурався тієї справи, коло якої заходилася княжна Варвара Миколаївна, дак певна річ, що коли не в самій справі, то в заходах коло неї було щось такого, що відтручало від них Шевченкову благородну душу.
Ота поїздка з Закревським і блукання серед степу в глупу ніч під час хуртовини, не минули Тарасові дурно. Невигоєний до краю недуг, на який він хорував у В’юнищах, знов прокинувся і прокинувся вже тифом. Нездужав він трохи чи не цілий місяць. Видужавши, Тарас поїхав в Ісківці до Чужбинського: він був блідий, з обголеною головою, через що й носив на голові чорну шапочку оксамитову. Се було перед масницею р. 1846. Знаючи, що Великдень того року був 7 квітня, можна без помилки сказати, що в Ісківці він приїхав саме в половині лютого. Під час того недугу, каже Чужбинський, Тарас написав багацько віршів 353.
351 Лист К. М. Рєпніної від 9 груд. 1845 р. — Киевская старина — 1893. — Кн. [III — С. 462].
352 Киевская старина. — 1893. — Кн. [III. — С. 461].
353 Воспоминания. — С. 17 — і далі.
Одначе дати, /181/ визначені в "Кобзарі", сього не показують. Мабуть, Чужбинський перемішав час недугу Тараса у В’юнищах в грудні р. 1845 з часом недугу у Закревських. В усякому разі, до кінця р. 1845 або до самого початку р. 1846 належить написання Шевченком свого заповіту: "Як умру", бо що інше, як не тяжкий недуг, змогло б викликати вірші такого змісту?
V
До Чужбинського в Ісківці Тарас приїхав, щоб покликати його подорожувати в гурті з ним по Полтавщині і по Чернігівщині, та, подорожуючи, поробити малюнки з останків історичної старовини по церквах і по монастирях. Гадали вони поїхати через Лубни та через Ніжин на короткий час до Чернігова, а звідтіль до Києва. Рушили. Тоді саме в Лубнах був ярмарок: до міста наїхала сила панства і одно перед другим кликало до себе наших подорожніх. Але останні чомусь не схотіли їздити по панах і рушили на Ніжин через Пирятин і Прилуку (від Лубен до Прилуки 85 верстов, від Прилуки до Ніжина — 65).
Переїздити через Прилуку довелося серед ночі. В Прилуці тоді саме трапилася одна лиха пригода, що дає нам помітити ще раз благороднішу рису в характері Шевченка. Зайнялася і горіла убога хатина якихсь жидів. Шевченко і Чужбинський кинулися на пожежу. Виноситися і гасити помагали переважно жиди; християни якось мляво бралися запомагати. Шевченко кинувся виносити з горілої хати жидівське добро. А коли скінчилася пожежа, він став дорікати християнам за їх млявість і жваво доводив їм, що людина в нещасті та в біді, хто б вона не була з національності і з релігії, кожному з нас повинна бути найближчим братом.
Була саме масниця, коли наші подорожні приїхали до Ніжина. Ніжин — місто невеличке. На той час воно було осередком освіти задля Чернігівщини і для північно-західної Полтавщини. Тут пишався тоді Безбородьків ліцей. Хоч рука царя Миколи і приголомшила ліцей, а проте все ж він притягував до себе лівобережну молодіж і надавав Ніжину значної ваги. Опріч ліцея, у Ніжині була гімназія, дві чотирикласових і кільки однокласових шкіл. Се вже робило Ніжин містом інтелігентним. До того ж за Ніжином була добра минувшина історична, найпаче крамарська, через що /182/ серед людності його було доволі людей з достатками: між ніжинськими греками були багатирі, навіть міліонники 354.
Коли Шевченко і Чужбинський (останній до того ж і годованець Ніжинського ліцея) приїхали в Ніжин, дак про приїзд їх зараз залунала чутка по місту і "двері нашої кватири, — розповідає Чужбинський, — не зачинялися найпаче від студентів: між ними тоді ще був і відомий потім перекладник творів Шекспіра, Шіллера, Гете, Шевченка і ін. — Микола Гербель". В четвер на масниці у ніжинському клубі (казино) був баль. Тарас і Чужбинський пішли на баль. Один з старшини клубної, побачивши, що у Шевченка на голові шапочка, і не відаючи, хто він такий, чию голову вкриває та шапочка, не хотів пустити його на баль. Але ж суворому старшині зараз з’ясовали, що шапочка вкриває голову генія України і в якому б убранні не був Шевченко, він, зайшовши до клубу, робить останньому честь і шанобу. Звісно, поетові й на думку не спало гніватися на таку пригоду; він вельми сміявся з неї. Вітали Шевченка ніжинці дуже добре, найпаче молодіж під проводом Гербеля. Гербелеві вія написав тоді в альбомі оці вірші:
За думою дума роєм вилітає,
Одна давить душу, друга роздирає,
А третяя тихо, тихесенько плаче
У самому серці, може, й Бог не бачить.
354 Коли властиво осаджено Ніжин — запевне невідомо; думають, що вже в XI віці Ніжин існував. За Хмельницького у Ніжині був вже магістрат; місто кермовалося правом магдебурзьким. Хмельницький організовав Ніжинський полк; між полковниками сього полку стріваємо видатних діячів українських, як Сухиня, Золотаренки. Ваги крамарської Ніжину надавали найпаче греки. Богдан, уважаючи на ту користь, якої можна надбати з крамарства греків, універсалами 2 мая і 16 червня р. 1657 надав ніжинським грекам значних вільгот і навіть автономії, скасованої вже за нашого часу, нещодавно. Богдан не помилився: небавом Ніжин зробився головним крамарським містом на Україні, осередком торгу крамом далекої Азії і Західної Європи. Крамарство, а через те і стосунки з народами Західної Європи сприяли розросту Ніжина, оздобі його добрими будівлями і церквами і, нарешті, культурі й освіті його людності. З початку XIX в. у Ніжині коштом Безбородьків заведено спершу гімназію, а небавом і ліцей. З Ніжином або з його ліцеєм навіки зрослися наймення таких людей, як Степан Яворський, Прокопович, Григорій (потім в черцях Юрій) Кониський, Орлай, Гоголь, Гребінка, Гербель, Глібів і ін. Таким чином, з початку рр. 40 нашого віку Ніжин було місто торгове, замітне, інтелігентне, з добрими традиціями рідного краю. /183/