Сердешний добряга Сошенко не розумів, що Тарасові, хоча б він і бажав того, не можна було послухатися його. На се треба б було неволити свою душу, змагатися з своєю природою, воювати її. А душа Тарасова, вибившись з крепацтва, вимагала життя вольного; їй треба було простору, а не тієї неволі, в якій перебувають звичайні слуги /92/ штуки — ремісники її, що працюють "ради шматка хліба насущного". Сошенко не розумів душі поета, не тямив потреб її. До поезії, до писання віршів тягла Тараса і відривала його від "настоящого діла" та незрима людям і непобідима сила, що зоветься призванням.
Тоді ([р.] 1838) і сам Тарас не розумів міці сієї сили, не розумів свого духовного я. Він "добре тямив, що живопис — його професія живуча, його хліб насущний", а проте "замість того, щоб стежити тайни штуки та за приводом такоко керманича, як був йому Брюллов, він віддавався", — бо не спроможен був не віддаватися, і віддавався несвідомо тій праці, до якої тягла його непобідима сила призвання до тієї праці, що "лилась, текла, неначе той Дніпро широкий".
Те розкидливе і нерозсудливе життя Тараса, що докоряє йому Сошенко, було ніщо більше, як потреба, і потреба натуральна молодого віку. Та й зазирнувши в те життя, ми не бачимо там нічого дійсне незвичайного, жадної розкидливості або нерозсудливості там не спостережемо; побачимо тільки, що Сошенко трохи через край згустив краски і прибільшив докори і за знайомість, і за гостювання.
Ще до визволення з крепацтва Тарас познайомився, як відаємо, де з ким з видатніших людей того часу: от-як Жуковський, В’єльгорський, Гребінка; відомий математик, полтавець, Остроградський. Ставши чоловіком вольним, вступивши до Академії, ставши товаришем і любленим учнем Брюллова, Шевченкові, натурально, не можна було не ширити своєї знайомості: сприяло тому товариство академіків, а ще більш товаришовання з Брюлловим. Про його яко про поета тоді ще ніхто не знав; яко художник він теж ще не визначався так, щоб можна сказати — "пішов в моду". Приймали його в родинах зовсім не яко "диковину" яку, а просто яко молодого, енергічного і веселого розмовника. Взагалі, знайомість його не здається мені якоюсь незвичайно великою. Навпаки, швидше можна сказати, що вона була р. 1838 вельми невелика. Про знайомість його під той час ми можемо судити єдине по тому, що він сам нам дав в "Художнику".
Вступивши до Академії, Шевченко сприятелився з товаришами академіками, переважно українцями, або такими, що бували на Україні, от-як Федот Ткаченко, Петровський, Пономарьов, Штернберг і інші. Більш за всіх він товаришував і найближче сприятелився з Штернбергом. Останній геть перед тим скінчив Академію, їздив по Україні і саме р. 1838 /93/ вернувся звідтіль, привізши повний портфель малюнків з природи України. Сприятелитися Шевченку з Штернбергом запоміг і Сошенко, і відносини до Штернберга Брюллова, але більш за все — моральна сторона, вдача і характер обох художників; Штернберг, так само як і Шевченко, був чоловіком добрим, чесним і перейнятливим. Він потім познайомив Тараса з іншими освіченими родинами; про них буде ще річ.
Різниця віку, різниця характеру, а найбільше різниця духових потреб не давали Шевченкові довго жити укупі з Сошенком. До того ж примішався тут ще й роман та й довів наших приятелів до того, що вони розцуралися і розлучилися ворогами.
У тієї німкені, де кватирували Сошенко і Шевченко, жила небога її, молода вродливенька дівчина, доня Виборзького 176 бургомистра — сирітка Маня (Маруся). Сошенко закохався в ту Маню і гадав собі побратися з нею. Чи відав про те Тарас, чи ні, — не скажу. Але Маня подобалася і йому. Сподобався і він Мані. Річ натуральна: обоє люди молоді; обоє того віку, що зоветься "віком.весни і кохання". До того ж твар у Тараса, як знаємо про се від Ткаченка 177, хоч і не була вродлива, але була принадлива; вона світилася великим розумом, а коли він балакав з жіноцтвом, лице його ставало незвичайно принадливим. Було, знати, щось такого чарівного в тварі Тараса, що він подобався жіноцтву. Оця чарівна сила, помічена Ткаченком ще року 1838, не покидала Тараса довіку і нагадає нам про себе ще не один раз.
Дак-от Тарас і Маня закохалися. Спостеріг те кохання Сошенко і почав ревнувати. Спершу, одначе, він ховав своє незадоволення. Але перегодом, коли помітив, що коханці зійшлися близько, розгнівався Іван Максимович: став сваритися, вилаяв Тараса і прогнав від себе з кватири. Се сталося в кінці січня р. 1839.
Даремне, одначе, Сошенко сварився. Хоч Тарас і перебрався на іншу кватиру, та що з того для Сошенка! Сила кохання міцніша за всяку сварку! Серце Мані знайшло Тараса і на другій кватирі: вона голубкою тією полинула до його... Сошенко додав, що кохання те не гаразд добре скінчилося для Мані 178.
176 Виборг — місто в Фінляндії, недалеко від Петербурга.
177 [Ганненко Е. А. Новые материалы для биографии Т. Г. Шевченко.] — Древняя и новая Россия. — 1857. — № 6.
178 Чалий [М. К. Жизнь и произведения Шевченко], с. 33. /94/
Сварка з Сошенком, одначе, не вивітрила з Шевченкового серця вдячності до його. Перегодом, коли Сошенко мусив покинути через недугу Петербург, Шевченко прийшов до його, прохав вибачення, і вони розійшлися приятелями, немов ніколи і не сварилися 179.
II
Розцуравшись з Сошенком, Шевченко перебрався в 5-ту лінію Васильєвського острова в дім Аренса і закватирував тут з художником Михайловим, чоловіком вельми добрим, ласкавим, благородним; одначе Тарасові він не прийшовся під мислі "...товариш з його благородний, але нема у його ні до чого поривання, ніщо не причаровує його" 180, до того ж Михайлов був людина й непосидяща, в господі майже не бував. Тарас бачився з ним тілько у Брюллова та в класі. Се трохи нудило Тараса. Віддавши натуральну платню першому почуттю волі, Тарас почув, що у його прокидується потреба товариського життя в господі. З сього боку Михайлов його не задовольняв. Його кликав перебратися на кватиру Брюллов; але ж Тарасові здавалося і не зовсім не певне, що Брюллов для його "вельми великий", та й почуття незалежності спиняло його; він тямив добре, що "на своїй кватирі йому вільніш" 181. Нарешті, він сподівався, що от-от вернеться з України Штернберг і закватирує з ним. Штернберга він знав вже з оповідань Сошенка і Брюллова і бажав хоч "кільки місяців перебути з ним вкупі"