40 Рід Шевченків і Грушівських в Кирилівці дуже давній. На превеликий жаль, недостача до р. 1806 в Кирилівській церкві метрик не дала мені з’ясувати родовід Шевченків з початку роду. Відомо (див.: ЗНТШ. — Т. V), що на просьбі кирилівців до переяславського єпископа Гарвасія між підписаними 80 селян[ами] на 10 місці стоїть Грицько Грушівський, а далі є Захар і Євстрат Шевченки. Можлива річ, що якийсь Грушівський побрався з Шевченковною або Шевченко з Грушівською і став писатись Шевченко-Грушівський. В "Исповедной записи" р. 1806 стоїть: "Іван Шевченко 64 літ; жінка його Марта; діти: Омелян, Савва, Павло, Григорій; дочки: Домникія, Олена, Домникія" У Григорія — жінка Катерина і дочка їх Катерина. Потім по книгам 1814, 16 і ін. та сама родина пишеться вже Шевченко-Грушівський. В метриках шлюбу Катерини Григорівни і смерті матері її вони записані — Грушівськими. Варфоломій Шевченко теж повідав (див.: Правда. — 1876. — № 1. — С. 24), що Тарас в школі іменовався Грушівським. Під кінець 20-х рр. остання назва по книгах церковних зникає. З сього можна гадати, що чи не Іван Шевченко, побравшись з Грушівською, був першим з двома родинними йменнями.
Опріч Тараса у батьків його були ще сини: Микита і Йосип та дочки: Катерина (побралася з Красицьким), Ірина (Ярина, побралася з Бойком) і Марія (вмерла в дівках). У Микити сини: Петро і Прокоп та дочка Ірина (подружилася з Ковтуном). У Йосипа, жонатого з сестрою Варфоломея Григоровича Шевченка — Мотрею, сини: Трохим, Іван і Андрій.
Син його Григорій одружився з дочкою посполитого з Моринець — Якима Бойка — Катериною, і жив з нею при батьках в Кирилівці. Невідомо певно, з якої причини Григорій, поживши кільки років з /30/ батьками, перебрався в Моринці? Мабуть, тісно було жити, бо у батьків, опріч його, було ще шестеро дітей, а у його теж було двоє: Катерина і Микита. Тим часом сусідня з хатою його тестя, межа в межу, хата посполитого Копія 41 опустіла, Яким Бойко — не відомо мені, якими заходами, — придбав собі Копіїв грунт і хату і переселив туди свого зятя Григорія Шевченка. Тут ото 25 лютого ст. ст. р. 1814 Катерина Шевченчиха повила сина Тараса. Дитину хрестили 28 лютого, хрещеним батьком був моринецький посполитий Григорій Дяденко. Хрестив свящ[еник] Іван Базаринський 42.
41 Копій той (від кого куток Моринець, де стояла хата його, і досі зоветься Копіївщиною) був чоловік ледачий, злодій великий; за се Енгельгардт завдав його чи в Сибір, чи в москалі; а він "не будь дурним, взяв да і втік, назбирав собі ватагу таких голінних молодців, як сам, окукобився з ними десь в лісі (тоді навкруги Моринець були великі, темні ліси, просто самі нетрі непроходимі" (див.: Зоря. — 1892. — № 5). З того кубла і "почав Копій набігати на людей та грабовати робом розбишацьким, по-гайдамацьки з ножем за халявою". Кільки разів серед ночі нападав він і на Григорія Шевченка, за те що взяв його хату. Прийде було серед глухої ночі, стукається в вікно. Шевченко відчинить кватирку, спитає: "Хто і чого тобі треба?", — а той відповідає: "Копій, от хто! з товариством прийшов до тебе в гості. Забрав єси мій грунт і хату, дак тепер годуй нас. Не даси по-чеськи, — так даси по-песьки". Отаким робом Копій чисто об’їв Шевченка; за недовгий час забрав у його дванадцятеро овечат і корову та ще й каже: "Корову з’їмо, хату спалимо і самого тебе замордуємо. Не хочеш сього, дак геть з моєї хати вибирайся". Такий переказ чув я від Петра Микит[овича] Шевченка, від матері його і від Олексія Гончаренка. Опріч того, і моринецький панотець Іван Березницький переслав до мене такий самий переказ, записаний із уст моринецьких стариків. "Мусив послухатися".
42 Див. Метричну випись з книг моринецької церкви, надруковану двічі в "Київській старині. ([1891. — № 2. — С. 315 — 316]) і в "Зорі". — 1891. — № 5. — С. 97 — [98].
Григорій Шевченко, як і всі крепаки, бідовав; але він був стельмах, дещо заробляв і сяк-так перебивався б, коли б був не напосівся на його Копій; а то, коли няти віри народному переказу, Копій, помщаючись за те, що Шевченко живе на його грунті, забрав у його розбишацьким чином і овець, і корову і приневолив покинути його хату.
Батько і тесть Григорія бачили, що Копій руйнує побут їх дітей; тямили, що з таким розбишакою нічого вони не вдіють, і стали на тому, щоб Григорій кидав Моринці і перебирався в Кирилівку. Вони купили йому грунт і хату у Тетерюка за 200 рублів "асигнаціями".
Коли саме Григорій перебрався назад в Кирилівку — запевне не відомо; але, в усякому разі, не пізніш р. 1816; /31/ бо р. 1817 Григорієва родина з сином Тарасом записана вже в книгах не Моринецької, а Кириловської церкви В Кирилівці вже й перебував Тарас перші 15 років свого віку, аж доки не взяли його до панського двору.
II
З усього життя Тараса Шевченка певного фактичного матеріалу про його дитинний і парубоцький вік ми маємо найменш. Матеріалом за сей вік перш за все мусимо брати автобіографічний лист поета до Олександра Оболонського 43 та дрібні споминки його, порозкидувані — що в віршах, що в оповіданнях, писаних мовою російською 44, а що в листах його до приятелів і до кревняків. На жаль, споминки ті короткі, часом невиразні, часом поплутані, а інде і непевні, взагалі ж убогі вони. Шевченко не любив розповідати широко про своє життя, хмарне і тяжке, а коли що й розповідав, так завжди коротко, не доводячи до краю . Коли заходила про се розмова, Шевченко не любив висловлюватись і взагалі в йому знати було скритість 46
Додавши до отого основного матеріалу життєписного деякі споминки Шевченкових кревняків, звістки, переказані деким з старих людей з Кирилівки, що знали Тараса дити ною, перевіримо їх скільки можливо і, згуртовавши все те, розповімо про дитинний вік поета, скільки можна ширше.
Як минали перші 6-7 літ дитинного віку Тараса жодних звісток про се нема. З того, що Тарасові батьки були крепаками, не трудно вгадати, яке вони провадили життя, які були у них обставини матеріальні, які достатки. Батько Тарасів був людина тиха, рахманна, трохи письменна, вмів читати по-церковному. Опріч хліборобства, він стельма ховав, а інколи і чумаковав 47 (властиво фурмановав), але чи багацько ж він заробляв на себе?