За два тижні в душі поета знов блище надія, надія на світ не тільки задля себе, але і задля свого народу. "Ледача воля", стережучи "маленьку душу", казала їй:
Не зійде сонце!.. Тьма і тьма,
І правди на землі нема.
Ледача воля одурила
Маленьку душу; сонце йде
І за собою день веде...
Не довго, одначе, дуже не довго світ сподіваний бадьорив дух поета. За чотири дні свідомість самітності /579/ й журба-туга чорною хмарою розпуки застилають душу наболілу:
"Якби з ким сісти хліба з’їсти,
Промовить слово, то воно б
І хоч як-небудь на сім світі
А все б таки якось жилось:
Та ба! нема з ким... Світ широкий,
Людей чимало на землі...
А доведеться одиноким,
В холодній хаті кривобокій
Або під тином простягтись!..
Або... ні!., треба одружитись,
Хоча б на чортовій сестрі!
Бо доведеться одуріти
В самотині..." 1255.
В оцих віршах, наче в тій воді прозорій, ми бачимо поетову душу: бачимо її страждання, бачимо як вона в самотині не дасть собі ради... Прирівнявши зміст оцих віршів до тих, що вилилися на другий день, нам легко зрозуміти, яка жахлива ніч розділяла ті жахливі гуки, гуки болючі, що змучений дух вилив в ті вірші:
І день іде, і ніч іде,
І, голову схопивши в руки,
Дивуєшся: чому не йде
Апостол правди і науки!
1255 Ibidem. — С. 367.
XIII
В отакому тяжкому становищі матеріальному і духовоморальному Шевченко і почав "заливати" свої болі: почав пити і уживати рому, як каже Костомарів, "в богатырских размерах" 1256. Небавом стало знати лихі ознаки того недугу, що загнав Шевченка в могилу. Звісно, не сама лишень Ликерія, не ром, а все попереднє життя, почавши з квітня р. 1847, сплодили той недуг! Ликерія, як я й казав, та випивання не в міру було тільки тієї краплею, що переповнили чашу, тим вітром, що звалив дуба, у якого черва хоч і поточила корень, але, річ певна, при ліпших умовах він простояв би ще, може, багато років.
1256 Русская старина. — 1885. — Кн. VI. — С. 661 /580/
Небіжчик Федір Черненко розповідав мені, що вже під кінець вересня і з самого початку жовтня, провідуючи Шевченка, не можна було йому не помітити, що поет вельми хворий. Сам Шевченко не любив розповідати про сей недуг, взагалі не любив він свого суму і лиха розносить по чужих хатах. Навпаки, яко людина згуртована, він пильнував ховати від людей своє горе, не давати помітити свою недугу.
Тим-то він, часом через силу і зовсім необережно, виходив і в театр, і до знайомих. Костомарів бачив його в жовтні в театрі на представленні "Вільгельма Телля". Шевченко, каже Костомарів 1257, дуже любив сю оперу. Гра і співи Тамберліка і де Бассіні переймали його просто дитячим захватом. Захват свій він висловлював, по-українськи, говорячи: "Матері його сто копанок чортів, як же славно!"
Костомарів ціле літо був в поїздках і, вернувшись до столиці, почув, що Шевченко заходжується женитися. Не відаючи, що поет вже розцурався з своєю молодою, він спитав його: "Чи правда, Тарасе! що ти женишся?"
— Мабуть, оженюся тоді, як і ти, — відповів йому Тарас. — Коли ж твоє весілля?
— Тоді, мабуть, коли і твоє! Не женитися нам з тобою: до смерті зістанемся бурлаками" 1258.
З того вечора Шевченко почав провідувати історика щовівторка, але ніколи нічого не говорив про свої заміри одружитися і про свої невдачі. Провідував він і Білозерських, де завжди був гостем бажаним. Афанасьєв-Чужбинський кілька разів стрівав його у Білозерських. Але ж, кажу я, про свій недуг нікому він тоді ще не хвалився.
Небавом у Лазаревського зустрівся Тарас 23 листопада 1259 з доктором Барі. Тоді вже недуг, мабуть, вельми прикрутив поета, бо він вдався до Барі за порадою, кажучи, що в грудях йому вельми болить. Сам він гадав, що у його солітер 1260.
Доктор авскультував його і порадив йому берегтися.
Перебуваючи в такому лихому становищі, Шевченко і тепер показав, що у його, яко у сущого патріота рідної України дорогої, на першому місці стоїть праця і робота задля свого зневоленого, грабованого і темнотою повитого народу. Народна освіта і тепер не йде у його з думки.
1257 Русская старина. — 1880. — Кн. III. — С. 606.
1258 Кобзарь. — 1876. — Т. II. — С. X.
1259 Основа. — 1862. — Кн. III. — С. 3.
1260 Русск[ая] стар[ина]. — 1885. — Кн. VI. — С. 626. /581/
6 листопада він пише до Чалого, просячи написати "в ім’я Боже, що робиться в наших воскресних школах?" А тим часом береться компонувати шкільний буквар. Пікловання про народну освіту не було чимсь новим у Шевченка. Хоча під той час скрізь по Росії люде інтелігентні взялися до освіти народу, але у Шевченка запопадливе дбання про народну освіту ми бачимо ще з початку р. 1849. Ще тоді він перейнявся певною думкою, що освіта народна єсть перша, велика і найважніша потреба на Україні. Не задовольнивши тієї потреби, не можна дійти до духово-морального і матеріального добробуту. Без освіти і культура річ не можлива. Ще більш переймається він сією думкою, ставши братчиком Кирило-Мефодіївського товариства, яке в головах своєї праці і роботи становило народну освіту. І до останньої години свого віку поет міцно тримався сього погляду і за кілька день до смерті працював у сфері народної освіти.
Шевченко був глибокий націоналіст український з широкими поглядами на питання національне. Свою національність і її мову він любив більш за все.
Він вболівав, що на Україні нема доброї школи національної, а така, яка є, "навчить всьому, опріч знання рідної мови" 1261.
1261 Поэмы и повести Т. Г. Шевченка. — 1888. — С. 466.
Ми вже знаємо, що він вельми зрадів, коли Куліш видав свою "Граматку" і глянув на неї, як на перший промінь світа, що блисне в народній масі темній, задавленій крепацтвом. Ще більш радів він, коли на Україні р. 1858 — 60 знявся рух і праця коло недільних шкіл. Рух той, дійсно, був значний: в такому невеликому місті, як Полтава, було тоді зорганізовано п’ять недільних, дві суботних задля жидів і одна щоденна школа задля народу. Навіть невеличкі повітові міста позаводили у себе хлоп’ячі й дівочі школи недільні. В Кременчузі коло шкіл запопадливо працював Петро Стронін: в Хоролі — Модест Димський: в Лубнах — Шевич: в Херсоні — Коленко Надежда: в Чернігові — Тризна і т. д. Ледві чи було на Україні таке місто, де б не було школи недільної. Тоді сама собою стала очевидною потреба книжок українських і науки мовою українською.