Добре! Але ж чи питався хто? Чи питалася канівська міська рада? І коли питалася, так що відповів на те генерал-губернатор ?
Ми знаємо, що Шевченко ніколи не був позбавлений прав горожанських, значить, ні за ким і не було права ані заборонити йому куповати землю, ані дозволити те, що й не було заборонене, значить, і питатися про дозвіл у генерал-губернатора не треба було.
1110 Правда. — 1872. — [№ 24]. — С. 972.
1111 Ibidem.
1112 Ibidem. — 1876. — [№ 2]. — С. 64 — 69.
1113 Ibidem. — С. 66. /531/
II
Разом з бажанням завести власне кишло на Україні огортає Шевченка друге ще більш палке, загарливе бажання одружитися. Ми вже відаємо, що се бажання цілий вік не покидало його: починаючи змалку, він голубив його, жив їм до останку.
Відаємо, що потреба життя родинного у Шевченка глибока, зростала вона і міцніла разом з його літами. Ще коли він був, так би мовити, на порозі віку парубочого, коли йому "тринадцятий минав", він сподівався одружитися колись з тією Оксаною, з якою "укупочці собі росли" і "маленькими собі любились" 1114. Але ж вони "малими розійшлись, та вже й не сходились ніколи". Тараса "по волі і неволі носило всюди", а тим часом Оксана, "ота маленька, кучерява, помандровала за москалями та й пропала".
Відомо, що Шевченко, як був молодим парубком, покохав "любу чорнооку Дуню Гашковську". Кріпацька неволя не дала йому одружитися з нею...
Року 1843 він покохав доню кирилівського попа Григорія Кошиці, молоденьку Федосію. І вона його кохала: жадали вони побратися, та не було на те волі батьків Федосії.
З того часу, аж до р. 1854, коли Шевченко "високо, чисто, всім серцем, всею благородною душею покохав паню Ускову" 1115, ми не маємо жодної, хоч трохи певної звістки, щоб він кого-небудь кохав глибоко, серйозно. Правда, у споминках Чужбинського 1116 стріваємо звістки, що першими роками знайомості з ним (виходить, що р. 1844 — 5) Шевченко аж тричі поривався коханням раз до якоїсь молодиці, але ненадовго: "Славна молодичка, — казав він Чужбинському, — здається, й забудеш про неї, а побачишся з нею, так тебе до неї й потягне". Вдруге на короткий час поривався він до якоїсь красуні в Києві, що тоді (1846) причаровувала до себе всіх. Згадує Чужбинський ще про одне поривання Шевченка до якоїсь зарученої вже гарненької селянської панночки, але додає, що всі ті поривання не були серйозні, і він "за увесь час своєї знайомості з Шевченком не помітив, щоб поет хоч раз єдиний був закоханий серйозно: жіноче товариство він любив і поривався, але завжди ненадовго" 1117.
1114 Кобзарь. — Т. І. — С. 235.
1115 Киев[ская] стар[ина]. — 1883. — Кн. III. — С. 612.
1116 Воспоминання о Шевченке, 1861. — С. 32 — 35.
1117 Ibidem. /532/
Останню рису ми спостерігаємо за Шевченком цілий вік його: вдача його в відносинах до жіноцтва — швидко займатися коханням і швидко гаснути. Глибока, палка перейнятливість і тут, як і взагалі, була ознакою його вдачі й темпераменту.
Ускову він покохав глибоко, але теж ненадовго. В жовтні 1854 "Агата" була задля його "суща Божа благодать", а в квітні р. 1855 "його єдина моральна опора" стає "людиною без життя, порожнечею" і наступає розчарування і край коханню 1118.
1118 Киев[ская] ст[арина]. — 1883. — Кн. І. — С. 173.
Кохання в Нижньому Новгороді до Піунівни було, може, й палке, глибоке, але протяглося воно у поета, як бачили ми, менш двох місяців.
Поривання до Довгополенківни і Полусмаківни, як побачимо, не мали в собі й сліду серйозного глибокого кохання. Се була тільки остання іскра, певніш сказати — теплий ще попіл великого, палкого, але змученого і перегорілого вже серця. Останні два сватання його, говорячи правду, були властиво потребою не кохання, а єдине потребою спекатися самітності. Шевченко тямив, що сили його духово-моральні зруйновані, що вони гаснуть, але він не хотів сам собі признатися в тому, сам себе дурив і гадав, що коли він побереться, так спекається того лиха, руїни, якого жодним чином спекатися вже не можна було. Він гадав, що коли чиїсь "плечі молодії", людини молодої, свіжої, бадьорої "підопруть його старі плечі", так дух його, серце, увесь духово-моральний організм його теж помолодіє, набереться свіжості, бадьорості: він, зовсім натурально, жадаючи спочинку і спокою, шукав саме того, чого вже не було в йому самому. Він гадав, що молоде подружжя з свого свіжого серця переллє в його старе серце росу молодості, омолодить його, освіжить! Овва! помилка стара як світ!
Спостерігаючи усі відомі нам випадки Тарасового кохання, не можна не помітити, що часом якого-будь дрібного вчинку, зробленого любленою їм женщиною, такого вчинку, що здавався йому не моральним, досить було на те, щоб кохання його дійшло до берега, розбилось і згасло.
В сьому разі недодержання свого слова найбільш вражало поета і відтручувало його. Київську красуню він кидає за те, що вона не додержала обіцянки, кликавши його до себе. На Піунівну він лютує страшенно теж за недодер-/533/жання свого слова. Ускова розчаровує його тим, що грає в карти.
Важно б було довідатися, які саме женщини подобалися Шевченкові? Та, на превеликий жаль, на се вельми бракує нам матеріалу. Чужбинський не списав нам хоч би рисами загальними ні єдиного патрета з того жіноцтва, щодо якого він спостерігав у Шевченка поривання серця, тільки й повідав, що "Шевченко любив женщини живої вдачі, щоб женщина була палка, загарлива, щоб під нею земля горіла на три сажні".
Коли в останніх словах розуміти силу жвавості й енергії, то такою, говорено мені, і була Федосія Кошицівна; Харитина Довгополенківна "молодою була проворна та жвава, наче та дзига" 1119. Трохи такою здається мені і Піунівна, але таким вимаганням ледві чи відповідала Полусмаківна.
Що подобалося Шевченкові з жіночої краси фізичної? Задля відповіді можна крихтами назбирати матеріалу.
Карі, іноді чорні, очі та чорні брови так подобалися Тарасові, що він вважав їх за нероз’єднану приналежність краси жіночої: де краса, там карі очі, чорні брови, біле лице 1120, там стан гнучкий 1121. Що така саме жіноча краса вабила його і здіймала в серці у його кохання, бачимо з того, що люба його Дуня Гашковська була чорноброва 1122. У Федосії Кошицівни чорні густі брови облямовували великі карі очі 1123. У Довгополенківни "з-під тонких дужковатих брівок дивляться поглядом трохи гострим великі чорні очі 1124. Ликерія теж кароока. В обох їх стан гнучкий, тонкий 1125. Взагалі можна сказати, що усі відомі нам, яко Шевченкові люблениці, дівчата були вродливі, гарні з себе.