930 Основа. — 1861. — Кн. 3. — С. 16.
Хоча Шевченко працював і коло іншої, опріч гравюри, малярської штуки, але гравюра найбільш його заохочувала і найбільш брала у його часу.
Ми вже трохи знаємо, які спонукання кермовали його взятися до гравюри. Признаючи себе невидатним живописцем і до заслання, він тямив, що 10 літ заслання і непрактиковання в живопису лиходійно вплинули на його талант. Тим-то ще в Новопетровському він прирадив собі, вернувшись до Петербурга, взятися до гравюри, попрацювати коло неї два роки, а потім, перебравшись на Україну, взятися робити гравюри акватинтою. Не самі тільки особисті інтереси матеріальні тягли його до гравюри: кермовала ним ще інша високоблагородна думка громадська, патріотична. Він відав, що велика сила прекрасних творів живопису приступна тільки богатирям, а гравюру, яко річ дешеву, можна ширити і в масі. Опріч гравюр з великих творів живопису, він гадав з часом пустити в світ і гравюри з влас-/462/ного твору "Притча про блудного сына", припасовуючи її до сучасних норовів людських 931. Була у його думка гравіровати і пускати в масу малюнки з історії і побиту України. Початок сього він потроху зробив колись у своїй "Живописній Україні" 932. Взявшись до роботи коло гравюри, наш художник, очевидно, інтересовався великим в офорті і живопису авторитетом — Рембрандтом 933. Працями його за той час були п’ять гравюр з Рембрандта: "Виноградарі", "Сцена в купецькій конторі" і ін. До того ж часу належать його офорти: "Дві українки", "Одаліска", "Голівка", "Українець-прочанин", "Розхристана женщина, що спить, тримаючи в роті папіроску" і власний портрет його 934. Опріч гравюри, Шевченко малював олівцем, сепією, акварелею і олійними красками. Сюжети на свої малюнки він брав переважно з історії й з сучасного йому побиту України. Напр., великий малюнок сепією "Дніпрові русалки", "Хмельницький перед кримським ханом", "Смерть Хмельницького", "Смерть Мазепи". До сього ж часу належить багацько ескізів його з життя казарменого і з природи закаспійських степів 935.
Б. Г. Суханов пам’ятає, що на замовлення Кочубея Тарас малював олійними красками портрет з того Кочубея, що зробив царю Петру донос на Мазепу. Збираючись малювати той портрет, художник наш, взявши раз с собою Суханова (тоді ще підлітка), пішов з ним в якусь величезну академічну комору і довго-предовго рився там між всякою старовиною, шукаючи якийсь портрет з якогось гетьмана, потрібний йому на те, щоб вірно зробити убрання на Кочубею. Нарешті знайшов портрет якогось старого чубатого пана, охрестив його "Мазепою" і поволік у студію. Художники, що провідували Шевченка тоді, як він малював Кочубея, в один голос хвалили його роботу, а він вельми з того радів і оце, було, підійде до свого Кочубея і почне прикладувати до його різні прізвища, хоч і лайливі, але ніжні 936.
931 Кобзарь. — 1895. — Т. III.
932 Рус[ская старина]. — 1883. — Кн. IX. — С. 639 — [640].
933 Истор[ический] вестн[ик]. — 1896. — [Кн. 6]. — С. 899.
934 Ibidem. — С. 901.
935 Ibidem. — С. 900.
936 Киев[ская] ст[арина]. — 1885. — Кн. II. — С. 233 — 234. — [Х, № 35].
З малюнків сепією д. Суханов пригадує "Турка" з одаліскою біля його; на другому малюнку були дніпрові русалки, що тягли на дно річки молодого козака; козак чомусь недобре виходив, і Тарас Григорович кілька разів змивав /463/ його, називаючи "бісовою дитиною". Натурником задля козака доводилось бути Суханову кілька разів. Мусив він лежати на канапці, спустивши руки й ногу, часом в позі доволі трудній. Приходячи учитися до Шевченка, д. Суханову ні разу не траплялося стрівати у його натурниць. З сього знати, як обережно пікловався наш художник про свого молодого учня. Ми зараз побачимо, що до його при ходили натурниці задля русалок, але він беріг свого учня, щоб в молоде серце до його ні на єдину хвилину не залетіла яка-будь недобра думка, дивлячись на натурницю!
З Тарасового листа до Макарова 937 знаємо, що він малював "Русалку" (її потім придбав собі Петро Кочубей). Художник довго бідкався, щоб знайти задля тієї "русалки" відповідну гарну натурницю з козацькою вродою. Запоміг Тарасові в оцій справі молодий художник Грицько Честахівський. В Петербурзі перебувала тоді родина українців, крепаків князя Голіцина — Соколенків. У тій родині була вельми вродлива дівчина Одарка. Пани віддали її до однієї модниці-француженки учитися шитву. Честахівський став прохати Одарчину сестру Горпину, щоб пішла з нею до Тараса. Сестри довго змагались, нарешті згодились. На другий день Шевченко, дякуючи Грицькові, говорив: "Учора був Великдень. Учора я зрадів, повеселів, оновився серцем, так, як радіють вірющі, коли дочитаються до Христа під Великдень. У мене наче важкий камень з грудей зсунувся. Перебувши 10 літ на засланню, наче в густому тумані, не бачив я сонця, а вчора чорнява Одарка, як маків цвіт на сонці, загорілася в моїх очах, освітила їх і розігнала туман на душі. Яка вона люба, душа у неї славна, чиста, ще не зачумилася смердючим духом. Як пташка Божа, вона нащебетала мені в оцих мурах сумних. Наче неня Україна тхнула мені в серце теплим, легким духом, пахучими нивами, за пашистим квітом вишневого садка та трави зеленої. Як побачив я чистісеньку свою людину, як почув рідну мову, так і потягло мене на Україну. Коли б швидше літо, помандрую туди". Честахівський розповів Тарасові, що Одарка крепачка, що один її брат, Федір — кухарем, другий, Микола — слугою у князя, а третій, Петро — маляр — лакей у княгині. Тарас насупив брови, наче темна хмара насумрила йому очі, і мовив: "Горе, горенько в світі, лишенько тяжке! Яке добро гине, а рятовати нікому!" 938.
937 Зоря. — 1896. — [№] 5. — [С. 87].
938 Киев[ская] стар[ина]. — 1895. — Кн. II. — С. 141 — [14]3. /464/
VIII
В домі графів Толстих спізнався Шевченко з дідичкою, про яку ми згадували, з Слобідської України, Наталією Борисівною Сухановою, людиною освіченою, розумною і великосвітською аристократкою. У неї, отак як і у Толстих, збиралися в Петербурзі письменники, художники і учені. Небавом і наш поет став бажаним відвідувачем гостинного дому Суханової. Усі в домі, найпаче діти, зараз же полюбили "присадковатого, вусатого, лисого Шевченка". Найпаче ж горнулися до його і пильновали догодити йому крепаки-слуги Суханової. Усі вони (українці) давно знали про його, усім їм він був близьким, дякуючи тому, що у "дворецького" Пивоваренка був "Кобзарь" старого видання (років сорокових). Оця маленька, заяложена книжка переходила з рук в руки, з пекарні в прихожу і навпаки. Вірші з неї слуги повиучували напам’ять. Ті вірші своїми теплими, рідними мотивами помагали крепакам бідолашним перелітати в думках на рідну Україну. Простота, ласкавість і симпатичність поета так, мимоволі, вабили кожного до себе, що він, познайомившись з домом Суханової-Подколзіної, зразу придбав собі симпатії усіх домашніх, починаючи з зашнурованих гувернанток-англичанок і кінчаючи лакеєм. Трохи важкі, але ніскільки не вульгарні рухи його, його проста річ, його добра розумна усмішка, усе якось вабило до його, причаровувало, робило вражіння старої знайомості, старої дружби".