791 Калмицька. — Ред.
Ще в Новопетровському Шевченко приміркував собі їхати з Астрахані до Нижнього Новгорода водою по Волзі. /398/ А припливши в Астрахань, довідався, що парохід вернеться з Нижнього нешвидко і попливе назад з Астрахані після 20 серпня. Плисти на пароході в каюті Тарасові бракувало грошей. Треба було плисти на барці, що йтиме на буксирі у парохода. Купивши білет на плавбу, мусив він сидіти в Астрахані і нудитися більш двох тижнів, доки рушить парохід. В Астрахані перебував тоді в якихсь урядових справах плац-ад’ютант Бурцов. Тарас закватировав у його, але не надовго, бо Бурцов заходився дружитися; 17 серпня мусило бути весілля; тим-то Тарасові треба було знайти собі іншу кватеру. Попошукавши днів зо два, він, нарешті, знайшов якусь комірчину за 20 коп. денно і перебрався сюди 12 серпня. Переночувавши на новій кватері, вранці пішов Тарас відчинити віконницю. Ледві став відчиняти, "якийсь бородач" линув з вікна помиями і, звісно неумисне, облив Тараса, та ще, каже Шевченко, "мене ж і вилаяв, кажучи, що мене чорт носить так рано попідвіконню". І я вилаяв його "старим ослом бородатим", — признається Тарас 792.
В новому чужому місті приїзжій людині, що не має там ні діла, ні знайомих, завжди нудно сидіти, та ще отак, як Шевченкові, що вирвався з неволі і, натурально, жадав швидше дістатися до столиці. Треба було чимсь розганяти нудьгу і де-небудь дівать нудний час дожидання пароходу. Річ натуральна — оглядати місто. Тарас так і робить: вештається по брудних улицях Астрахані і бачить, що "Астрахань просто острів, перерізаний кількома смердячими болотами. Будівлі порозкидані, і всю оту величезну та незграбну, сіру купу валяви увінчують зубчасті білі мури кремля та стрійний собор велеліпний на п’ять бань московського штибу XVII віку. Губернаторський дім здається озією, як прирівняти його до сусідніх халупчин; під домом репрезентанта вищої адміністрації — крамниці з кумисом". Обійшовши усі улиці, поперечитувавши усі великі й малі вивіски, провідавши і книгарню, взагалі огледівши Астрахань, Тарас виводить з сього огляду, що "се місто погане, зовсім нікчемне, осоружне", і каже: "усяке місто, хоч би таке, як Белебей в Оренбурщині, повинно б справити добре вражіння на людину, що отак, як я, чевріла сім років в пустині голій. Отже зі мною не так сталося: значить, я ще не зовсім здичавів.. Се добре!" 793.
792 Записки... — С. 100. [(Запис від 13 серп. 1857 р.)].
793 Записки... — С. 92 — 98. [(Записи 6, 7, 8, 9, 10 серп. 1857 р.)].
На другий тиждень обставини і умови перебування Шев-/399/ченка в Астрахані перемінилися трохи на ліпше і та переміна зробила добрий вплив на його дух.
Одночасно з ним були визволені з Новопетровської хурдиги декотрі поляки, що справляли там теж покуту за любов до волі рідного краю. Між ними був і Фіалковський. Одночасно з Шевченком і вони припливли в Астрахань. Тут повітав їх земляк їх лікар Зброжек Тимко, годованець київського університету. Довідавшись від своїх земляків, що й Шевченко визволений з неволі і по дорозі перебуває в Астрахані, Зброжек подав про се звістку своїм знайомим українцям, які були на той час в Астрахані: Іванові Клопотовському, Незабитовському, Одинцеві і ін., дітям київської Alma Mater-і. Дехто з них, як от Клопотовський, перебуваючи у Києві, особисто знав Шевченка, і всі вони глибоко шановали його як національного поета і страдальника за волю і добро рідного народу. Усі вони кинулися вітати Шевченка в його комірчині.
15 серпня в журналі Шевченка Клопотовський власною рукою записує, що в той день він повітав "з превеликою радостю в далекій чужині старого свого професора, найдорожчого та любого поета; повітав його яко батька, яко брата, яко друга великого"
Не тільки українці, але дехто з великоросів з ентузіазмом вітали визволеного з неволі поета. Так Федор Чельцов у Шевченковому журналі 16 серпня "вельми дякує Богові, що сподобив бути кілька годин укупі з батьком милим Тарасом Григоровичем Шевченком".
Поляки теж не відстали й собі. "Славетний Кобзарю народний! — вітає Тараса Зброжек. — Твоє теперішнє перебування серед нас робить мене зовсім щасливим і оці години ніколи не зникнуть з моєї пам’яті. Стократ благословляю оцей день великий, коли небо дало мені спізнати особисто Тебе, великого і непохитного оповідача правди". (Записки... — С. 103).
В Астрахані перебував тоді саме богатир-мільйонник О. О. Сапожников. Шевченко знав його ще року 1842 невеличким хлопчиком. Тепер він відав, що Сапожников живе в Астрахані і, проходячи раз по одній улиці, помітив великий будинок з написом: "Дом Сапожникова"; але, згадавши, що Сапожников "на астраханському обрію є зорею брильянтовою, та ще й безплатним метрд’отелем", Тарас не пішов до його. Тим часом Зброжек 15 серпня переказав Сапожникову, що Шевченко в Астрахані, і на другий день Сапожников і Шевченко оновили стару /400/ знайомість. В особі Саножникова Тарас зустрів людину просту, добру і високоблагородну. Отож новим і старим знайомим Шевченка прийшла добра думка пошанувати нашого поета гуртовим бенкетом.
От що пише Шевченко про другий тиждень свого перебування в Астрахані: "З 15 до 22 серпня у мене в курявій і брудній Астрахані було таке світле свято, якого на моєму віку мені ще не траплялося. Земляки мої, більшість їх кияни, так щиро, так радісно, так по-братерськи повітали моє визволення з неволі і свою гостинність так розгорнули, що не дали мені самому провадити свої записки, а взяли на себе".
Очевидна і зовсім натуральна річ, що астраханські привітання окрилили, підбадьорили свіжою силою дух поета, так як ту квітку, причавлену спекою, бадьорить і свіжить чиста, свіжа роса. Привітання астраханські були першим ступнем по тій стежці, де українці свідомо справляли свій святий обов’язок прилюдного і заслуженого пошанування генія рідного слова і великого страдальника. З Астрахані почався прилюдний суд і осуд тієї великої історичної несправедливості тяжкої, що заподіяно над Шевченком 30 мая 1847 р.
"Спасибіг вам! — дякує Тарас своїм астраханським прихильникам. — Ви наділили мене таким щастям, ви надали мені таких радощів, що моє вдячне серце ледві їх вміщує. Пам’ять про оці найщасливіші дні я не до прозаїч них записок своїх заведу, а сховаю в скарбниці серця свого" 794.