626 Киев[ская] стар[ина]. — 1889. — Кн. III. — С. 571.
627 Ibidem. — Кн. II. — С. 298.
Закидаючи Шевченка в Новопетровську "широку могилу-тюрму", генерал Обручов строго наказав, щоб командир /322/ тієї роти, до якої піде Шевченко, якомога пильніш доглядав за Шевченком; щоб опріч догляду самого ротного командира за поводженням "рядового" Шевченка, найбільший догляд за ним чинити добронадійному унтер-офіцерові і єфрейторові: вони повинні строго стежити за всіма вчинками Шевченка і скоро спостережуть за ним що-будь "предосудительное" або непокірливість його, так зараз би повідомили про те ротного командира, а сей повинен зараз же повідомить Обручова, надписуючи на пакеті свого доносу "секретно и в собственные руки" і уважаючи, що він — ротний ко.мандир — строго відповідатиме за найменше пільження Шевченкові 628.
Таким чином, Маєвський бачив, що й він опинився під доглядом того ротного командира, до роти якого записали Шевченка. Не можна було Маєвському не розуміти, що в своїх відносинах до Шевченка треба триматися грунту формального, легального, а коли, де на яку годину і звернути з сього грунту, дак вельми обережно, бо інакше зараз же можна сподіватися — полетить донос і на його, тим паче що ротою, до якої пішов Шевченко, командував чоловік, як зараз побачимо, небезпечний. Нарешті, в наказі Обручова стояло таке еластичне слово "предосудительный", що його можна було, в відносинах до Шевченка, розтягувати на всі боки, як хто бажав. Напр[иклад], легко можна було охрестити "предосудительным" вчинком Шевченка і те, коли він заходив до коменданта не яко жовнір. Одно слово — становище Маєвського до Шевченка було оточене такими обставинами, що з найменшою пільгою до Шевченка мусив комендант бути вельми обережним.
628 Киев[ская] ст[арина]. — Кн. II. — С. 148. Истор[ическин] вест[ник]. — 1886. — Кн. І. — С. 166.
II
Головним чином побит Шевченка залежав від ротного командира і помічників його. Скоро прибув Шевченко до Новопетровського форту, його, звісно, закинули в казарми, де перебували і всі жовніри, і записали його до четвертої роти і для догляду за ним приставили "дядьку" — простого жовніра, що повинен був раз у раз доглядати за ним і навчати муштри 629.
629 Киев[ская] стар[ина]. — 1889. — Кн. III. — С. 572. /323/
Четвертою ротою командував штабс-капітан Потапов, помічником у його був поручник Обрядін. В руках і під доглядом головним чином оцих офіцерів перебував Шевченко більш двох років. Щоб докладніш зрозуміти нам, як важко було поетові каратися за той час, треба нам ширше і ближче спізнатися з Потаповим і Обрядіним.
Потапов був чоловік темний, неосвічений, безсердечний, часто і без потреби грубіянин, строгий і лютий. Фухтелі було у його найзвичайний спосіб карати жовнірів за дрібне зрушення дисципліни. Лютість його дійшла до того, що начальство перегодом одібрало у його роту. Офіцери його не любили, а солдати просто ненавиділи. Таким показує нам Потапова й А. О. Ускова 630, і вдова його товариша Воронцова 631, і його товариш капітан Косарєв, що й сам був людина недалека, фронтовик і строго вимагав ретельної служби 632.
Помічника Потапова — поручника Обрядіна схаратеризував нам Шевченко в своїх Записках, розповівши на стор. 50 — 52 з учинків сього офіцера факти не тільки гидкі, навіть жахливі. Певна річ, читач мій не ремствоватиме на мене, коли я цілком візьму з Тарасових записок оповідання про Обрядіна. З того оповідання знати буде ще й те, чи справедливо Шевченко більшість офіцерів новопетровської залоги називає "забрудненою ковбанею безмежних паскудств" 633.
"Починаючи з поручника Обрядіна, — пише Шевченко в своєму журналі в липні р. 1857, — ми з Куліхом 634 перебрали цілу роту (ту, до якої належав і сам Тарас) і дійшли до "рядового" Скобелєва. Оцей Скобелєв, хоч у його і московське прізвище, був моїм земляком, родом він з Херсонщини. Затямив я його найбільш за його українські пісні. Своїм м’яким молодим тенором співав він просто і прекрасно.
630 Лист А. О. Ускової.
631 В[олжско]-К[амский] край. — 1897. — № 313.
632 Кобзарь. — Т. III. Записки... — С. [49 запис від 7 лип. 1857 р.]
633 Ibidem. — [С. 48, запис від 6 лип. 1857 р.].
634 Куліх — поляк, унтер-офіцер, в Новопетровській залозі був "каптенармусом".
Найбільш з душею співав він пісню: "Тече річка невеличка з вишневого саду". Слухаючи оцієї чарівної пісні, я забував, що слухаю її в казармі. Вона переносила мене на берег Дніпра, на рідну мою Україну любу. Я довіку не забуду того сумирного, напівголого горопаху, що, було, латаючи свою сорочку, переносить мене своєю піснею далеко, /324/ далеко з душної казарми. Своїм складом і поводженням Скобелєв не скидався на бравого жовніра, от за се найпаче і я шановав його. Рота вважала його за людину чесну і розумну. Твар його була смагла, партацька, та ще й віспою подзьобана. Не вважаючи на те, світилася вона відвагою і благородством. Віч-на-віч признався він мені, що він утікач з крепаків. Коли ж його злапали яко волоцюгу, він сказав, що він "не помнящий родства", не пам’ятає роду, ні рідного краю. Віддали його в солдати і тут дали йому прізвище Скобелєв, на честь відомого балаклія московського, інваліда Скобелєва. Небавом після приходу до Уральська 2-ї роти, командир її Обрядін, спостерігши, що Скобелєв — людина чесна і твереза, але до фронту не вдатна, взяв його до себе за "деньщика" (слугу). Скобелєв неумисне зробився знавцем таїн свого командира і сталим лакеєм його полюбовниці. Не минуло й півроку, як глевтяковатий лакей Скобелєв, знов таки неумисне, став полюбовником полюбовниці свого командира. Раз якось, під годину сердешного поривання, оця облеслива зрадниця розповіла Скобелєву, що на його адресу прийшло два місяці тому назад з Москви 10 карб. Прислав їх Скобелєву колишній товариш його — волоцюга, що став тепер крамарем. Гроші ті прийняв Обрядін. В доказ сього вона показала Скобелєву коверту з п’ятьма печатками. Ще тоді, як Обрядін був за батальйонного ад’ютанта, дак і тоді вже підстерегли його і довели, що він краде гроші, які приходять поштою на адреси солдатів. Довідавшись про такий вчинок свого начальника, Скобелєв прийшов до його з порожньою кувертою і вимагав віддати йому 10 карб. Обрядін на те відповів ляпасом по пиці, а Скобелєв дав йому здачі, теж ляпасом. Коли б се сталося сам на сам, на тому б і ділу квит, але ж вчинок стався прилюдно, були при тому шляхетні свідки з офіцерів. Посоромлений Обрядін, арештовавши Скобелєва, доніс про сю подію начальству. Нарядили слідство; після слідства Обрядіну велено покинути службу, а Скобелєва судили військовим судом. По присуду суда Скобелєв перейшов, як кажуть солдати, через "зелену алею", себто прийняв 2000 шпіцрутенів, та й пішов до Омська на сім літ в арештантські роти". "Сумна пригода, — додає далі Шевченко. — Горопашний Скобелєв! родився ти і зріс в неволі. Заманулося тобі покуштувати широкої, солодкої волі, і залетів ти в "радікуль" (так жовніри звуть Новопетровський форт).