Чи існувало на світі щось брудніше за святих пустельників? Від них не тільки чорти – навіть свині тікали.
14
Сторопілі, присоромлені, незграбні, немов тигри, що невдало стрибнули, – такими я бачив вас, о вищі люди, коли проминав вас. Вам не пощастило на ловах.
Однак, гравці в кості, що з того! Ви не навчилися грати й глузувати як слід! Хіба ми всякчас не сидимо за великим столом ігор і глузів?
Якщо вам не поталанило з великим, невже це означає, що вам не поталанило з собою? А якщо не поталанило з собою, то невже це означає, що не поталанило з – людиною? А якщо не поталанило з людиною – то що ж! За роботу!
15
Що досконаліша річ, то рідше з нею таланить. О вищі люди, а з вами – хіба поталанило?
Наберіться мужності – невже це так важко? Ще так багато можна досягти! Навчіться сміятися з себе як слід!
Хіба диво, що ви, напіврозбиті, не вдалися або ж удалися наполовину! Хіба всередині вас не нуртує і не борсається – людське майбутнє?
Людське найдальше, найглибше, підзоряне, людська велетенська сила, – хіба все це не піниться й шумує у вашому глечику?
Хіба диво, що глечик розбивається! Навчіться сміятися з себе як слід! Вищі люди, ще так багато можна досягти!
І, воістину, як багато вже вдалося! Яка ж ця земля багата на малі, добрі й довершені речі, з якими достоту поталанило!
Оточіть себе, вищі люди, усім малим, добрим і довершеним! Усім, що стиглим золотом зцілює серце. Довершене принесе вам надію.
16
Що досі було найтяжчим гріхом на світі? Хіба не слово того, що казав: "Горе тим, хто сміється!"
Невже на світі він не бачив нічого смішного? Та він просто погано шукав. Навіть дитина бачить і сміється.
В нього мало любові, інакше він любив би й нас – тих, хто сміється! А він нас ненавидів і ганьбив, провіщаючи нам плач і скрегіт зубовний.
Чи слід, якщо не любиш, одразу проклинати? Це, як на мене, поганий смак. Але так чинив отой, непоступливий. Він вийшов із потолочі.
І в нього було мало любові, інакше він би менше гнівався, що не люблять його. Будь-яка велика любов хоче не любові – вона прагне більшого.
Тож уникайте непоступливих! Вони жалюгідні й хитрі, немов потолоч; вони зурочують життя, зуро— чують наш світ.
Тож уникайте непоступливих! У них важка хода і згнічене серце – танцювати вони не вміють. Хіба ж може їм житися легко?
17
Все добре досягає своєї мети кривими шляхами. Воно вигинається, мов кішка, і щиро муркоче від близького щастя, – все добре сміється.
Хода виказує, чи ходак на своєму шляху: дивіться ж, як я іду! А хто підступає до своєї мети, той танцює.
Воістину, я не перекинувся на статую і не тупий, закам'янілий, немов стовп, – я люблю жваво бігати.
І хоча на світі є й болота, і тяжка скорбота, легконогий біжить по болоту й пританцьовує, мовби на голій кризі.
Піднесіть свої серця, брати мої, вгору! Вище! І не забудьте про ноги! Підносьте, меткі танцюристи, ще й ноги, а найкраще – ставайте на голову!
18
Це вінець сміхотливого, трояндовий вінець, – я сам коронував себе, свій сміх я сам проголосив священним. Бо сильного, щоб здужав це зробити, сьогодні я не бачу.
Заратустра – танцюрист, Заратустра – легкий птах, що змахує крилами, от-от полетить, птахів за собою піднявши, підготувався, меткий, легкий і з легкою душею;
Заратустра віщий словом, Заратустра віщий сміхом, поступливий і поблажливий, любитель стрибків і вибриків: я сам коронував себе.
19
Піднесіть свої серця, брати мої, високо! Вище! І не забудьте про ноги! Підносьте, меткі танцюристи, ще й ноги, а найкраще – ставайте на голову!
В щасті також трапляються вайлуваті звірі, бувають і незграби від народження. Кумедні їхні потуги, немов потуги слона, що силкується стати на голову.
Вже краще казитися від щастя, ніж через нещастя, краще незграбно танцювати, ніж накульгувати. Вчіться в моєї мудрості: навіть найгірша річ має два хороших зворотних боки,–
навіть найгірша річ має зграбні до танцю ноги; отож, вищі люди, вчіться стати на свої справжні ноги!
Припиніть трубити про скорботу й забудьте про смуток, що навіює потолоч! Ох, які сумні ті блазні, що сьогодні розважають потолоч! Бо сьогодні панує потолоч.
20
Чиніть, як вітер, що виривається з гірських ущелин: він хоче танцювати під власний свист, під його ходою тремтять і підстрибують моря.
Хвала доброму нестримному духові, що окрилює ослів, доїть левиць, що ураганом розвіює сьогодення і потолоч;
що розвіює пусті дурноверхі голови, всяке зів'яле листя та бур'ян; хвала цьому дикому, доброму, вільному, буремному духові, що танцює по трясовинах і печалях, мов на луках!
Що ненавидить недолугу гавкущу потолоч і всіляке невдале, смутне поріддя; хвала цьому духові нескутого розуму, цій сміхотливій бурі, що запорошує очі всім, хто всюди вбачає чорне і заразливий, мов чума!
О вищі люди, найгірше у вас те, що всі ви нездатні як слід танцювати – танечною ходою потоптати і проминути самого себе! Ну то й що, коли вам не поталанить?
Ще так багато можна досягти! Тож навчіться від щирого серця сміятися з себе! Піднесіться, добрі танцюристи, серцем угору! Вище! Не забувайте про щирий сміх!
А цей вінець сміхотливого, трояндовий вінець, брати мої, я кидаю вам! Сміх, вищі люди, я проголошую священним. Навчіться в мене – сміятися!
ПІСНЯ ТУГИ
І
Коли Заратустра казав це, він стояв біля входу в печеру, а сказавши, непомітно вислизнув від гостей і на мить вибіг на свіже повітря.
– О чисті пахощі, – вигукнув він, – о блаженна тиша навкруги! А де моя звірина? Сюди, сюди, мої орле та зміє!
Скажіть мені: всі ці вищі люди укупі, – мабуть, трохи недобре пахнуть? О чисті пахощі довкола! Тільки тепер я знаю і відчуваю, як я вас, орле та зміє, люблю!
І Заратустра повторив іще раз:
– Я люблю вас, орле і зміє! – Орел і змія, коли він вимовив ці слова, підійшли до нього і підняли на нього очі. Так вони стояли втрьох мовчки, вдихали й пили свіже повітря. Бо надворі повітря було краще, ніж серед вищих людей.
2
Та ледь Заратустра покинув печеру, як старий штукар підвівся, лукаво озирнувся і сказав:
– Він вийшов! А тепер, о вищі люди, – якщо ви мені, як і йому, дозволите лоскотати вас цим улесливим і похвальним звертанням, – мене під'юджує злий дух облуди і штукарства, мій чорний демон,