— Ая', сер, ая', — потвердив Бен Везерстаф, захоплено вислухавши цей поважний вступ.
— Коли Мері знайшла цей сад, то думала, що тут усе посохло, — доповідав далі Колін. — А потім стала діяти якась сила і зі землі пробилися нові паростки. Це ж диво, це ж магія: спершу не було нічого — і раптом з'явилися живі паростки! Щодня їх ставало щораз більше, аж усе довкола зазеленіло. Я ще такого не бачив, тому старанно спостерігав за усім, що тут діялося. Якщо я збираюся бути вченим — а я таки збираюся ним стати, — то мушу зрозуміти все, що відбувається. Я не знаю, як зветься та сила, через яку тут усе ожило, тому називаю її Магією. Коли сонце сходить — це також диво, магія. Коли дивлюся крізь вершечки дерев на небо — груди мої переповнює незнана радість. І так я зрозумів: небо, сонце, дерева, квіти, пташки, борсуки, лиси, білки і навіть ми, люди — усе це диво. Все довкола нас є дивом, магією. Особливо у цьому саду. Сад поставив мене на ноги — це справжнє диво. Я повірив, що виросту і стану дорослим. Мері допомагала мені. Вона увесь час повторювала: "Ти можеш… можеш!" — і я зміг. Мері допомогла мені Магією Слова. І тепер я знаю: коли чогось дуже хочеш, треба у це вірити і безнастанно промовляти вголос. Тоді воно здійсниться. Отож мій експеримент полягає у тому, що я хочу зміцніти тут, набратися сил. Кожного дня, зранку, вдень і ввечері, повторюватиму: "У мені діє Магічна Сила! Вона мені допоможе! Я стану міцним, як Дікен! Я зможу!" Прошу вас підтримати мене: повторюйте ці слова разом зі мною. Ви допоможете мені, Бене?
— Ая', сер, ая', — відповів Бен Везерстаф. — Навіть ся не сумнівайте — поможемо!
— Поможемо! Поможемо! — в один голос вигукнули Дікен і Мері.
— Думаю, що за один день цього не станеться, але якщо ми постійно будемо це повторювати, немов вояки на муштрі, — тоді експеримент обов'язково увінчається успіхом. Ці слова увійдуть в наші голови і діятимуть у нас. Бо саме так діє Магія Слова. Вона дасть мені силу, я певен.
— Знаєш, в Індії мені якось довелося почути, як один офіцер розповідав моїй мамі про факірів. То ось: факіри повторюють свої заклинання тисячу разів або й більше, і лише тоді у них щось виходить, — згадала Мері.
— Гм, я також чув, як дружина Джима Фетлворта тисячу разів називала Джима п'яницею. І таки досягла свого, бо Джим спершу її добре відлупасив, а потім пішов до бару "Синій лев" і набрався до чортиків, — прогув Бен Везерстаф. — Ото вам і магія, — додав, похитуючи головою.
Колін на якусь мить замислився. Тоді усміхнувся.
— Бене, але та жінка неправильно використовувала Магію Слова. Якби вона сказала Джимові щось миле, то хіба він напився б? Та нізащо! Може, навіть купив би дружині новий капелюшок, правда? — глянув він на старого.
Бен Везерстаф засміявся, тоді задоволено сказав:
— Ого, та мій господар має світлу голову. Як зобачу Бес Фетлворт, то поясню їй, як тре' говорити з чоловіком. Хай також проведе експеримент. Думаю, то піде їй на користь… Їй і Джимові.
Дікен стояв і з цікавістю слухав Колінову лекцію про Магію Слова. На одному плечі хлопця сиділа Гострозубка, на другому Вуханька, а в руках він тримав білого кролика. Дікен погладжував його по спинці. Кролик від задоволення аж прищулив вуха. Колін перевів погляд на хлопця: йому страшенно хотілося почути, що думає про все це Дікен.
— Дікене, як думаєш, наш експеримент спрацює? — спитав Колін.
Дікен усміхнувся.
— Ая', — мовив він, — думаю, що наші слова будуть діяти як сонце на насіння в землі. Насіння сходить, як сонце пригріє — і сила ся з'явить, як ми її закличем. То, може, відразу й почнемо? Чого чекати?
Колін і Мері дуже зраділи, почувши це. Їм-бо страшенно хотілося спробувати. Колін згадав, як виглядали факіри у книжках: вони сиділи схрестивши ноги. Хлопець вирішив, що так буде найкраще.
— Давайте сядемо під деревом, — сказав Колін. — Ми будемо наче в індійському храмі. Зрештою, я трохи стомився стояти, — щиро визнав він.
— Ох, Коліне! — докірливо вимовив Дікен. — Не можна починати експеримент із того, що ти стомився — це може зашкодити Магії Слова.
Колін схвильовано обернувся до нього.
— Правду кажеш, — промовив він, — я повинен думати лише про те, чого хочу досягнути.
Колін, Мері, Дікен і Бен сіли у коло під деревом і зосередилися у передчутті дива. Старий Бен також замовк і уважно дивився на Коліна, ніби той був священик, що мав розпочати молитву. Загалом Бен не надто полюбляв усілякі потаємні зібрання і ніколи на них не ходив, але тут усе було інакше. Вони ж бо зібралися заради Колінового експерименту, отож старий усіма силами прагнув допомогти. Мері сиділа поруч з Дікеном і також не зводила захоплених очей з Коліна. Тим часом ворона, лисеня, білки і ягнятко, ніби отримавши потаємний знак від Дікена, так само по черзі сіли в коло і затихли. У руках хлопець тримав кролика. Колін обвів усіх поглядом і промовив дуже серйозно:
— Звірята прийшли допомогти нам. Отож усе вийде.
Очі Коліна горіли. Голову тримав рівно, а крізь гілки на нього падали сонячні промені. Мері не могла повірити, що це той самий хлопчина, якого вона тоді знайшла була посеред ночі.
— Починаймо, — врешті мовив Колін. — Дервіші, коли моляться, похитуються вперед і назад, правда, Мері? Ми також можемо спробувати.
— Егей, хлопче, мій ревматичний поперек до того ся не надає, — запротестував Бен Везерстаф.
— Магія прожене ваш ревматизм, — упевнено відповів йому Колін тоном Верховного Жерця. — Просто так нам легше буде співати.
— Співати? Та ви що! Я раз вже попробував, то мене відразу вигнали з церковного хору, як тілько вчули, — прогудів Бен Везерстаф.
Ніхто не взяв його на сміх. Усі були настільки серйозні і зосереджені, що навіть Бен у ролі співака церковного хору не зміг їх розсмішити. Їхні думки були звернені до Магії Слова, що зараз мала тут через них здійснитися.
— Гаразд, тоді співатиму я, — кивнув Колін.
Тоді глибоко вдихнув повітря і почав речитативом, натхненно дивлячись уперед:
— Сонце світить… Сонце світить… Це диво. Квіти ростуть… пускають коріння. Це диво. Життя — це диво, сила — це диво. У мені є сила… у мені є сила… у мені є сила. Вона є у кожному з нас. Вона — у спині Бена Везерстафа. О сило, прийди нам на поміч! Прийди нам на поміч!