Вона знову змовкає. З-за стола на неї дивиться з тихим, безнадійним подивом Гайтавер. Байрон теж не рухається, злегка похиливши голову. Всі троє — немов камені над узбережжям, понад хвилею відпливу. Всі, крім старого. Досі Гайнз слухав майже уважно, з властивою йому здатністю миттєво переходити від пильної уваги, коли він, зрештою, все одно ніби й не чує, до напівнепритомного забуття, коли від його погляду, зосередженого, заглибленого, ніяковієш так, немовби стариган вхопився за тебе рукою. Зненацька він заходиться гучним, буйним, божевільним сміхом, схожим на кудкудакання. І озивається, неймовірно старий, неймовірно брудний:
— То був Бог. То був Він. Старий Док Гайнз теж допоміг Господові. Бог сказав, що робити, і старий Док Гайнз послухався. Тоді Господь мовив: "Тепер пильнуй. Дивись, як сповняється Моя воля". І старий Док Гайнз дивився й чув із уст малих дітей, Божих сиріт, куди Він вклав Свої слова й розуміння, коли дітки ніяк розуміти не могли, бо безгрішні були, навіть дівчатка, що ще не пізнали блуду й розпусти: "Нігер! Нігер!" — із вуст невинняток. "Що Я тобі сказав? — спитав Господь старого Дока Гайнза. — А тепер Я здійснив Свою волю й відходжу. Немає тут такого гріха, щоб Мені до нього братися, бо ж яке Мені діло до перелюбства розпусниці, якщо й воно Моїм промислом передбачено?" Старий Док Гайнз спитав: "Як же так, і перелюбство розпусниці Твоїм промислом передбачено?" — і Бог промовив: "Почекай і побачиш. Гадаєш, Я випадково послав цього молодого лікаря, щоб він знайшов огиду Мою, закутану в укривало, що лежала на сходах у Святвечір? Гадаєш, що випадково тої ночі не було начальниці й, користуючись тим, молоді блудниці могли назвати це знайдення Крістмасом, учинивши кощунство над Моїм Сином? Отож Я відходжу, бо сповнив Свою волю й можу покинути тебе, щоб пильнував отут". І старий Док Гайнз чекав та пильнував. Із котельні Божої наглядав за цими дітьми, і диявольське насіння ходило, незнане їм, і оскверняло землю, і слова ці на ньому справджувалися. Бо з іншими дітьми воно вже не бавилося. Зоставалося на самоті, стояло мовчки, і тоді старий Док Гайнз зрозумів, що цей підкидьок слухає таємну пересторогу про Божий присуд, і спитав старий Док Гайнз: "Чому ти не граєшся з дітьми, як звик був?" А той мовчить, і спитав старий Док Гайнз: "Чи не тому, що вони прозивають тебе нігером?" А той мовчить, і сказав старий Док Гайнз: "Гадаєш, що ти нігер, бо Господь лице твоє позначив?" І озвався він: "А Бог також нігер?" — і відповів старий Док Гайнз: "Це Господь Бог гнівного воїнства, хай буде воля Його. Не твоя і не моя, бо ти і я — це засоби Його промислу, Його відомсти". Підкидьок пішов собі, а старий Док Гайнз дивився, як він відчуває й чує каральну волю Божу, і тут побачив старий Док Гайнз, що той спостерігає за нігером, який на подвір'ї працював, і ходить за ним у час роботи, аж поки той обізвався: "Нащо ти за мною наглядаєш, хлопче?" Той спитав: "Як сталося, що ти нігер?" — і нігер відрізав: "Хто тобі сказав, що я нігер, ти, шмаркатий білий байстрюку?" Підкидьок відповів: "Я не нігер", — а нігер йому каже: "Ти ще гірший. Сам не знаєш, хто ти. Ба більше, ніколи не знатимеш. Житимеш, умиратимеш і ніколи не дізнаєшся". Хлопець йому: "Бог не нігер", — а він на те: "Та звісно, тобі краще знати, який Бог, бо ніхто інший, крім Бога, не знає, що ти таке". Але не було там Бога, щоб сказати, бо Він здійснив Свою волю, а пильнувати за здійсненим лишив старого Дока Гайнза. З тої першої ночі, коли Господь на священні роковини Сина Свого постановив сповнитися Своїй волі, Він призначив старому Доку Гайнзові наглядати. Холодна була ніч, старий Док Гайнз стояв у пітьмі за рогом, звідки було видно сходи, видно, як сповняється воля Божа, ото й побачив, як прийшов той молодий лікар у блуді та розпусті, став, схилився, підняв огиду Божу й заніс її в дім. І старий Док Гайнз ішов назирці, наглядав і слухав. Бачив, як вони укривало розгортали, оті юні повійниці, що святі Господні роковини оскверняли віскі та яєчною бовтанкою з коньяком, поки начальниці не було. І ця Єзавель лікарчукова стала знаряддям Божим, сказавши: "Назвемо його Крістмасом", — і ще одна спитала: "Гаразд, Крістмас. А далі як?" І Бог повелів старому Доку Гайнзові: "Скажи їм", — і всі вони, просмерділі скверною, зиркнули на старого Дока Гайнза й зацокотіли: "Еге, та це ж дядечко Док. Гляньте-но, дядечку, що нам Санта-Клаус приніс і на сходи поклав". Старий Док Гайнз мовив: "Ім'я йому Джозеф", — і вони перестали хихотіти, глянули на старого Дока Гайнза, а ота Єзавель спитала: "Звідки знаєте?" — а старий Док Гайнз відповів: "Так сказав Бог". Вони знов засміялися, загаласували: "І у Святому Письмі так: Христос, син Йосифа. Джо, син Джозефа. Джо Крістмас. За його здоров'я". Хотіли змусити старого Дока Гайнза випити за огиду Господню, та він відштовхнув їхню чашу. Йому треба було тільки наглядати й чекати, що він і робив, і настав час Божий вийти злу із зла. Прибігла Єзавель лікарчукова від ложа своєї похоті, вся просмерділа гріхом та страхом. "Він сховався за ліжком", — лепече, а старий Док Гайнз відказав: "Ти користувалася цим напахченим спокусливим милом собі на погибель, а Богові — на огиду і помсту. Терпи тепер". А вона: "Ви можете з ним поговорити. Я бачила. Ви могли б його переконати". Старий Док Гайнз на те: "Мені нема діла до твого блуду так само, як і Господові Богу", — а вона каже: "Він донесе, а мене виженуть із роботи. Зганьблюся". Протхнувши похіттю й розпустою, стояла перед старим Доком Гайнзом, і в цю мить діялася над нею воля Божа, бо ця Єзавель обгидила дім, де Господь прийняв під покров сиріток. "Ти ніщо, — сказав їй старий Док Гайнз. — Ти і всі повійниці. Ви знаряддя для досягнення цілі Божого гніву, а без неї навіть горобчик не впаде на землю. Ти знаряддя Бога, так само, як Джо Крістмас і старий Док Гайнз". Вона пішла геть, старий Док Гайнз чекав і наглядав, а незадовго вона повернулася, й лице її було як у лютого звіра з пустині. "Я його влаштувала", — каже, а старий Док Гайнз спитав: "Як влаштувала?" — бо нічого нового не почув, бо Господь не затаював Своєї мети перед Своїм вибраним знаряддям, і старий Док Гайнз сказав: "Ти послужила наперед визначеній Божій волі. Тепер можеш іти й гидити в мирі та спокої аж до Судного дня". Лице її було, як у лютого звіра з пустині, і з-під розмальованої гидотної нечисті насміхалася вона з Бога. Отож прийшли й забрали його. Старий Док Гайнз бачив, як його повезли в колясці, і пішов чекати на Бога, і Він прийшов, повелів старому Доку Гайнзові: "Тепер і ти йди. Ти виконав Мою роботу. Нема тут іншого зла, крім як жіночого, а воно не варте того, щоб вибране мною знаряддя за ним наглядало". І старий Док Гайнз пішов, коли Бог наказав йому це зробити. Але тримав зв'язок із Богом і спитав Його вночі: "А цей байстрюк, Господи?" — і Бог відказав: "Він ще ходить по Моїй землі". Старий Док Гайнз тримав зв'язок із Богом і спитав Його вночі: "А цей байстрюк, Господи?" — і Бог відказав: "Він ще ходить по Моїй землі". Старий Док Гайнз тримав зв'язок із Богом і одної ночі боровся, бився і вигукнув на весь голос: "А цей байстрюк, Господи!? Відчуваю! Відчуваю ікла і кігті зла!" — і Бог відрік: "Це саме той байстрюк. Твоя робота ще не скінчилася. Він — це скверна й гидота на землі Моїй".