Розділ 21
У східній частині штату живе чоловік, що лагодить і перепродує меблі. Недавно він їздив до Теннессі по старі меблі, які купив листовно. Вирушив туди своєю вантажівкою, а що вона (це фургон із дверима ззаду) новенька, то не хотів гнати її швидше, ніж п'ятнадцять миль за годину. Отож узяв із собою все потрібне для ночівлі просто неба, щоб заощадити на готелях. Повернувшись додому, він розповів жінці про один випадок на дорозі, який, на його думку, був досить потішний, щоб переповісти ще раз. Мабуть, вважав цю пригоду цікавою й вирішив, що вдасться її цікаво переповісти, тому що він, як і жінка, ще не старий, та й не був удома більш як тиждень (а все через дуже помірну швидкість, якою обмежився). Йшлося про двох попутників, яких він підібрав у штаті Міссісіпі, недалеко від кордону з Теннессі.
"Вирішив я дозаправитися й уже пригальмовую біля колонки, аж тут бачу: стоїть на розі молода миловидна дівчина. Ніби чекає, що хтось проїжджатиме й підвезе її. Щось у руках тримає. Зразу я не розгледів, що це таке, та й чоловіка не помітив, що при ній був, аж поки він не підійшов і не заговорив зі мною. Спочатку я гадав, що досі не помітив його, бо він стояв окремо. Тоді я роздивився й бачу: це такий чоловічок, що його не одразу й зауважиш, навіть якщо він сам-один стоятиме на дні порожнього басейну. Ото підійшов він, а я йому зразу ж:
— Я не до Мемфіса, якщо вам туди треба. Їду через Джексон, Теннессі.
А він мені:
— Дуже добре. Нас таке влаштувало б. Ви б нас виручили.
— Куди їдете? — питаю. Він глянув на мене. Ніби хоче щось на ходу вигадати, та тільки, видно, не мастак брехати й знає, що навряд чи йому повірять. — Мабуть, ви ще розглядаєтеся? — кажу.
— Так, — відповідає. — Саме так. Ми просто мандруємо. Хоч куди нас повезете — все одно дуже нам допоможете.
Отож я сказав йому, що можуть залізти. І додав:
— Сподіваюся, ви не пограбуєте й не вб'єте мене.
Він привів цю дівчину. Тут я розгледів, що в неї на руках дитина. Маленька, ще й року нема.
Той чоловік хотів був підсадити жінку на кузов, а я кажу: "Хтось із вас може сісти в кабіну".
Поговорили вони трохи, тоді вона сіла в кабіну, а він пішов на автозаправку, приніс картонну валізу — з тих, що шкіряними виглядають, засунув її в кузов і сам заліз. І поїхали. Вона в кабіні дитину тримає і знай озирається, чи не випав він там абощо.
Спершу я подумав, що вони одружені. Власне, нічого не думав, тільки дивувався, як така молода поставна дівка могла з ним зійтися. Нічого поганого в ньому не було, виглядав на порядного, з тих, що працьовиті, на одному місці довго тримаються й не просять підвищити платню, доки їх на роботі тримають. Ось такий чоловік. Такий, що всюди, крім як на роботі, завжди скраю. Я навіть уявити не міг, щоб якась жінка запам'ятала, як спалося з ним. Вже не кажу про те, щоб живий доказ такого спання людям показала".
"Тобі не соромно? — питає дружина. — Де ж такі речі при жінках говорити!"
Вони балакають у темряві.
"Щось не бачу, щоб ти почервоніла, — каже чоловік. — І веде далі: — Я взагалі про те не думав, поки ми не спинилися переночувати. Жінка сиділа зі мною в кабіні, я заговорив, як ото в людей водиться, й довідався, що вони з Алабами приїхали. Вона все казала "ми приїхали", то я й гадав, що йшлося про неї і того в кузові. Ну і нібито вони в дорозі вісім тижнів.
— Вашому малому, — кажу, — ще нема восьми тижнів. По кольору шкіри видно. — Вона пояснює, що народила дитину три тижні тому в Джефферсоні, а я на те: — А-а-а, там нігера лінчували. Ви, либонь, на той час там були. — Жінка прикусила язика. Схоже, той чоловік наказав їй не говорити про цю історію. Я здогадався, що річ у цьому. Їдемо далі, вже вечоріє, і я кажу: — Скоро будемо в місті. Я не там ночуватиму. Якщо хочете подорожувати зі мною далі, то заїду за вами під готель десь о шостій. — Вона сидить тихо, ніби чекає, що цей чоловік на те, а він трохи помовчав і відказує:
— З отаким будиночком на колесах не треба собі голову завертати готелями. — Я промовчав, а ми вже в місто в'їжджаємо, і він питає: — Це порядне місто чи таке собі?
— Не знаю, — відповідаю. — Але гадаю, що тут знайдеться якийсь пансіон або щось таке.
А він каже:
— Я ото думаю, чи є тут табір для туристів. — Я мовчу, а він далі: — Щоб намет позичити. Готелі дорогі, а нам треба далеко їхати.
А куди їм їхати, так і не признаються. Ніби самі цього не знають, а тільки розмірковують, куди б їм податися. Але я тоді ще нічого не розумів. Зате розумів, щó він сподівається від мене почути, і бачив, що сам він про це не попросить. Як Бог дасть: скажу "так" — то так, скажу "ні" — то ні. Тоді якщо треба буде три долари за номер заплатити, то він піде і заплатить. І я кажу:
— Що ж, ніч тепла. Якщо не боїтеся москітів і ладні спати на голих дошках у машині… — А він на те:
— Еге ж. То було б добре. Було б дуже добре, якби ви їй дозволили.
І тут я помітив, що він сказав "їй". Вже бачу, що він якийсь дивний, напружений. Як ото хтось надумав налаштувати себе на таке діло, яке і хочеться і колеться. Якось йому боязко. І побоюється той мій пасажир, видно, не за свою шкуру. Мабуть, діло таке, що він радше помре, але на нього не піде, якщо перед тим всю решту способів не перепробує й у відчай не впаде. А я так нічого й не знаю. Ніяк не втямлю, що в них таке. Якби не ночівля з тими пригодами, то, мабуть, ми так і розійшлися б у Джексоні і я нічого не дізнався б".
"А що він зробити хотів?" — спитала дружина.
"Зачекай, і до цього черга дійде. Може, я тобі навіть зараз покажу".
За якийсь час він веде далі:
"Спинилися ми біля крамниці. Я ще й не загальмував, а він уже зіскочив. Ніби боявся, що я його випереджу. Сяє, як хлопчисько, коли йому щось пообіцяєш і він квапиться щось зробити для тебе, поки ти не передумав. Побіг підтюпцем до крамниці й приніс звідти стільки пакунків і торбинок, що його самого за ними не видно. А я собі гадаю: "Еге, друже. Ти, я бачу, надумав поселитись у цій машині й загосподарювати". Ми поїхали далі й невдовзі знайшли підхоже місце, де я з'їхав з дороги. Він зіскочив, підбіг до дверцят і допомагає їй з дитиною зійти, та так, ніби вона з кришталю. А обличчя в нього все таке ж, ніби він уже майже на щось зважився, — не знаю, на що він там зважився з розпачу, — якщо тільки я чи вона чимось раніше не завадимо і якщо вона не прочитає на його обличчі, що він з розпачу на щось рішився. А на що — я й тоді ще не знав".