— Так, він потішається. Саме це я й мав на увазі, коли говорив, що майор використає нас для розваги на день народження. Та йому слід бути на сторожі, Софіє. І Гільді також.
— Що ти маєш на увазі?
— Сидиш добре?
— Тільки більше жодних джинів.
— Спробуй собі уявити, ніби усі наші пригоди відбуваються у чиїйсь свідомості. Ми і є тією свідомістю. Отже, у нас немає власної душі, ми — душа іншої людини. До цього моменту стоїмо на надійному філософському ґрунті. Берклі і Шеллінґ нашорошили б уже вуха.
— Так?
— Припустимо, що цією душею є батько Гільди Меллер Кнаґ. Він сидить собі у Лівані і пише філософську книгу до дня народження своєї доньки. Прокинувшись вранці 15 червня, Гільда знайде на нічному столику рукопис, і тоді вона та інші люди зможуть прочитати про нас. Уже давно було зроблено натяк, що подарунок можна буде поділити з багатьма.
— Пам'ятаю.
— Оці мої слова читатиме Гільда після того, як її тато, сидячи у Лівані, уявив собі, ніби я розповідаю тобі, що він сидить у Лівані... і уявляє собі, що я розповідаю тобі, як він сидить у Лівані...
У Софіїній голові усе пішло обертом. Вона спробувала ще раз пригадати усе почуте раніше про Берклі та романтиків, а Альберто Кнокс продовжував:
— Але їм не варто чутися аж надто певними з цього приводу і сміятися їм також не варто, бо тим сміхом можуть захлинутися.
— Про кого ти кажеш?
— Про Гільду та її тата. Хіба ж не про них ми говоримо?
— Але чому вони мають почуватися не надто певними?
— Бо очевидно, що й вони є лише свідомістю.
— Чи це можливо?
— Якщо було можливим для Берклі та романтиків, то можливе й для них. Може, й майор є тінню в книжці, в якій розповідається про нього та Гільду і про нас також, бо ми становимо невелику частку їхнього життя.
— То було б ще гірше, бо означало би, що ми є тінями тіней.
— Але можна собі уявити, що якийсь зовсім сторонній письменник сидить собі десь і шіше книжку про майора батальйону ООН Альберта Кнаґа, котрий пише книжку для своєї дочки Гільди. У цій книжці йдеться про такого собі Альберто Кнокса, який ні з того ні з сього, починає слати філософські листи Софії Амундсен, котра мешкає на Кле-вервейєн, 3.
— Ти віриш у це?
— Я тільки кажу, що це можливо. Для нас цей письменник був би "прихованим" Богом, Софіє. Хоч усе, чим ми є, що говоримо і робимо, походить від нього, а ми самі е ним, ніколи нічого про нього не довідаємося. Ми вкладені на дно найдальшої шухляди.
Тепер уже обоє, Софія та Альберто, поринули в мовчанку. Першою заговорила Софія:
— Але якщо насправді існує письменник, котрий вигадав історії про Гільдиного батька в Лівані, який вигадує історію про нас...
-Так?
— ...то можливо, що й він не повинен почуватися надто певно...
— Що ти маєш на увазі?
— Ось він собі сидить і десь глибоко в голові тримає мене і Гільду. А хіба не можна припустити, що й він живе своїм життям у якійсь вищій свідомості?
Альберто кивнув головою.
— Звичайно, Софіє. І таке можливе. Якщо це саме так, то він дозволив нам вести цю філософську розмову, аби натякнути на таку можливість. Він хотів підкреслити, що він також є беззахисною тінню, і що ця книга, в якій Софія та Гільда живуть своїм життям, є насправді підручником філософії.
— Підручником?
— Усі наші розмови, діалоги... —Ну...
— Насправді це монолог.
— Здається мені, що усе розчинилося в свідомості та дусі. Я рада, що ще зосталося кілька філософів. Бо ж не може філософія, яка так гордо почала свій хід з Фалеса, Емпедок-ла і Демокріта, застрягнути на мілині?
— У жодному разі. Я розповім тобі про Гегеля. Він був першим філософом, який намагався врятувати філософію після того, як романтизм розчинив усе в духові.
— О, як цікаво.
— Аби нам не заважали духи та тіні, сядьмо у хатині.
— До того ж надворі стає прохолодно.
— Відступі
ГЕҐЕЛЬ
...розумне те, що життєздатне...
Папка з гуркотом упала на підлоту Гільда лежала на ліжку, втулившись у стелю. Угорі щось начебто безнастанно кружляло.
Татові таки вдалося закрутити їй голову От хитрун! Як він міг?
Софія спробувала заговорити безпосередньо до неї. Вона просила її збунтуватися проти батька. Софії справді вдалося засіяти зерно. План.,.
Софія та Альберто нічого не могли заподіяти татові. А Гільда могла. Тоді Софії вдалося б наблизитися до батька через неї. Вона погоджувалася зі Софією та Альберто, що тато надто далеко зайшов у своїй грі з тінями. Хоч Софія та Альберто були витворами його фантазії, існують однак межі демонстрування влади.
Бідолашні Софія та Альберто! Вони були такими ж беззахисними перед уявою майора, як може бути беззахисною кіноплівка в руках оператора кінопроектора.
Ну й дасть вона йому прочуханки, коли повернеться додому! У ту ж мить перед її очима постала яскрава картина того, як це відбуватиметься.
Гільда підійшла до вікна і задивилася на фьорд. Була майже друга. Вона відчинила вікно і гукнула:
— Мамо!
Мама вийшла зі шопи для човнів.
— Я прийду з канапками через годину Згода?
— Добре...
— Як тільки прочитаю про Геґеля,
Альберто й Софія вмостилися в своїх кріслах біля вікна, яке виходило на озеро.
— Ґеорґ Вільгельм Фргдріх Геґель був законним дитям романтизму. — почав Альберто. — Можна навіть сказати, що розвивався одночасно з духом німецького романтизму. Він народився у Штуттґарті 1770 року, а з 18 років почав вивчати теологію в Тюбінґені. З 1799 року співпрацює із Шеллін-ґом у Єні. Якраз на цей час припадає найбурхливіший розвиток романтизму. Геґель був доцентом Єнського університету, а згодом став професором у Гавдельберзі, центрі німецького національного романтизму" А з 1818 року викладав у Берліні. Саме тоді Берлін починав ставати духовним центром Німеччини. У листопаді 1831 року Геґель помер від холери, але "гегельянство" вже тоді користувалося великою популярністю майже в усіх університетах Німеччини.
— То він таки домігся свого.
— Так, це ж стосується і його філософії. Геґель об'єднав і розширив майже усе розмаїття поглядів, які висувалися поміж романтиками. Однак він був також непримиренним критиком, розкритикував, наприклад, філософію Шеллінґа.
— Що ж саме він критикував?
— Шеллінґ, як і інші романтики, вважав, ніби найглибше підґрунтя існування закладене у тому, що називають "світовим духом". Геґель також вживав вираз "світовий дух", але надав йому нового значення. Говорячи про дух світу чи дух розуму, він мав на увазі усю суму людського досвіду. Бо тільки людина володіє "духом". У цьому значенні можна говорити про хід "світового духа" крізь історію. Тільки не слід забувати, що Геґель говорив про людське життя, людські думки та людську культуру.