Світ Софії

Сторінка 87 з 139

Юстейн Гордер

Любі дівчатка! Софіїн вчитель філософії повинен підкреслити і те значення, яке маца французька філософія епохи просвітництва для ідеалів та принципів, на які опирається ООН. Двісті років тому гасло "Свобода, рівність, братерство" спричинилося до об' єднання французької буржуазії. Нині ці слова повинні о& єднати увесь світ. Як ніколи досі, важливо зробити так, аби людство стало однією великою родиною. Наші наступники — то наші власні діти та онуки. Який світ успадкують вони після нас?

Гільдина мама гукнула, що за десять хвилин починається серіал, і вона уже поставила піццу у піч. Після усього прочитаного Гільда почувалася цілковито розбитою. Вона ж на ногах від шостої ранку!

Дівчинка вирішила присвятити решту вечора святкуванню свого п'ятнадцятиріччя разом з мамою. Та спершу їй хотілося заглянути у лексикон.

Ґуж... немає. Де Ґуж? Також немає. Олімп де Ґуж, можливо? Нічогісінько! Лексикон Клубу Книжки ані словом не згадав про жінку, страчену за політичну заангажованість у справі жінок. Хіба це не обурливо?

Не вигадав же тато і її?

Гільда збігла на перший поверх, щоб узяти більшу енциклопедію.

— Я тільки хочу щось перевірити, — кинула через плече здивованій мамі.

Вона прихопила зі собою до кімнати том лексикону видавництва Ашегоуґ, літери від FORY до GP.

Ґуж... Нарешті!

Ґуж, Марі Олімп де (Olympe de Gouges) (1748 — 1793), французька письменниця, активна учасниця фр, революції, а також авторка численних брошур про соціальні проблеми та ряду драматичних творів. Поборниця прав людини, зокрема прав жінок. 1791 видала "Декларацію прав жінок". Була страчена 1793 року за оборону Людоеіка XVI та бунт гроти Робесгієра. (Літ;. LaqurL. "Les Origines du féminisme contemporain", 1990).

КАНТ

...зоряне небо наді мною, закон моралі у мені.,.

Аж близько півночі зателефонував майор Альберт Кнаґ додому, щоб привітати Гільду з п'ятнадцятиріччям. Слухавку взяла Гільдина мама.

— Тебе. Гільдо. —Алло?

— Це я, тато.

— Але ж уже майже дванадцята.

— Я тільки хотів привітати тебе з днем народження...

— Ти тільки цим і займаєшся весь день.

— ...але я хотів зателефонувати наприкінці дня. —Чому?

— Ти одержала подарунок?

— Так. Дуже дякую.

— Не дражнися зі мною. Що ти про нього думаєш?

— Надзвичайно! Я майже нічого сьогодні не їла.

— Тобі треба їсти.

— Але це така захоплива річ!

— Доки ти вже дочиталаг Гільдо? Скажи мені.

— Вони увійшли до Хатини Майора, бо ти почав їх дражнити морським змієм...

— Епоха просвітництва.

— І Олімп де Ґуж.

— У такому разі я не надто помилився.

— У чому ти мав "помилитися"?

— Думаю, що бракує тільки одного привітання з днем народження, зате покладеного на музику.

— Я читатиму ще в ліжку, перед тим як заснути.

— Щось збагнула з прочитаного?

— За один день я пізнала більше, ніж... за усе своє дотеперішнє життя. Неймовірної Минула заледве доба, як Софія повернулася зі школи додому і знайшла великий конверт.

— Дивно, як мало часом бракує...

— Але мені трохи шкода її. —Маму?

— Та ні, Софію. —А-а...

— Вона геть розгубилася, бідолаха.

— Але ж вона тільки.,, я маю на увазі,..

— Ти хочеш сказати, що вона — тільки вимисел.

— Десь так.

— Я переконана, що і Софія, і Альберто існують насправді.

— Ми поговоримо про це, коли я повернуся додому.

— Добре.

— Бажаю тобі доброго дня.

— Що ти сказав?

— Тобто доброї ночі.

— Добраніч.

Через півгодини, коли Гільда лягла в ліжко, надворі усе ще було видно, і вона бачила сад та фьорд. У цю пору року майже не темніє.

Якийсь час дівчинка потішилася думкою, ніби вона живе на картині, яка висить у маленькій лісовій хатині. Чи можна визирнути з тієї картини у світ, який є поза нею?

Перш ніж заснути" Гільда ще почитала рукопис.

Лист від Гільдиного тата Софія поклала назад на камінну поличку.

— Оте про ООН дійсно може бути важливим, — сказав Альберто. — Але мені не подобається, що він втручається в моє оповідання.

— Не бери цього так близько до серця.

— З цієї миті я вирішив не звертати уваги на усілякі надзвичайні явища, морських зміїв та тому подібне. Давай сядемо біля вікна, і я розповім тобі про Канта.

На маленькому столику поміж двома фотелями Софія помітила окуляри, з червоними скельцями. Може це якісь особливі сонячні окуляри?

— Уже майже друга, — промовила Софія. — До п'ятої я повинна повернутися додому. Мама, напевно, мас якісь плани щодо святкування мого дня народження.

— Отже, у нас три години.

— Починай!

— Іммануїл Кант народився 1724 року у східно-пруссько-му містечку Кенігсберг у родині сідляра. Тут він прожив усе своє життя і помер у 80-річному віці. Його виховували у суворому християнському дусі. На філософську концепцію Канта справили великий вплив його релігійні переконання. Як і Берклі, Кант ставив собі за мету порятувати основи християнської віри.

— Про Берклі я уже наслухалася, дякую,

— Кант перший з уже відомих нам філософів був університетським професором. Він був, як ми кажемо, "професійним філософом*.

— Професійним філософом?

— Слово "філософ* вживається нині у двох дещо відмінних між собою значеннях. У першому випадку — це той. хто прагне знайти власні відповіді на філософські запитання. Але філософом може також бути експерт з історії філософії, котрому не конче працювати над власною філософською системою.

— Ким же був Кант?

-1 тим, і іншим. Якби він був тільки здібним професором, тобто знавцем поглядів інших мислителів, то ніколи не зміг би зайняти важливого місця в історії філософії. Але слід віддати йому належне, Кант чудово знався на філософській традиції попередніх епох. Йому були однаково відомі погляди раціоналістів Декарта і Сшнози та емпіриків Локка, Берклі таЮма.

— Я ж тобі уже казала, не згадуй більше про Берклі.

— Як пам'ятаємо, раціоналісти вважали, що передумови людського пізнання закладені у людській свідомості, А емпірики дотримувалися думки, що усе знання про світ ми одержуємо з відчуттів. Юм зокрема вказував на обмеженість висновків, які ми можемо робити з нашого чуттєвого досвіду.

— З ким із них Кант погоджувався?

— На його думку, і раціоналісти, і емпірики мали трохи рації і трохи помилялися. Усіх цікавило одне питання — що ми можемо знати про світ. Починаючи від Декарта, це було спільним завданням усіх філософів. Окреслювалося дві можливості: світ точно такий, яким ми його відчуваємо, або ж: світ такий, яким він вимальовуєтеся нашому розумові.