Читаючи постскриптум листа філософа до Софії, Гільда усміхнулася:
Якщо знайдеш червону шовкову шаль, то прошу добре її пильнувати* Буває, що речі губляться. Особливо у школі, а це і є школа, філософська.
До Гільди долинули кроки на сходах. Певно, мама зі сніданком. Коли почувся стук у двері, Гільда саме почала читати про те, як Софія одержала відеокасету про Афіни і про потаємний Сховок у саду.
— Многая літа, многая літа! Наша доня хай живе... Мама почала співати ще на сходах.
— ...многая літа хай має...
— Заходь, — сказала Гільда. Вона саме читала, як учитель філософії промовляв до Софії, стоячи на Акрополі. Він був дуже схожий на Гільдиного тата, з "доглянутою чорною борідкою" та в голубому береті.
— Вітаю з днем народження, ГільдоІ
— Гм...
— Постав на столику.
— Хіба ти не...
— Ти бачиш, я зайнята.
— Тобі ж сьогодні сповнилося 15 років!
— Ти була в Афінах, мамо?
— Ні, чому ти питаєш?
— Дивовижно, що древні храми стоять там донині, їм дві з половиною тисячі років. Найбільший з них називається "Палати Діви".
— Ти розпакувала татів дарунок?
— Який дарунок?
— Поглянь на мене, Гільдо. Ти геть непритомна. Гільда поклала папку з рукописом на коліна Мама схилилася
над її ліжком. На таці стояли запалені свічки, помащені маслом булочки та апельсиновий напій. А ще там був маленький пакуночок. Але мама мала тільки дві руки, тому норвезький прапорець стирчав з-під пахви.
— Дуже дякую, мамо. Я тебе дуже люблю, але розумієш, маю мало часу
— До церкви тобі йти аж коло одинадцятої,,. Щойно тепер Гільда повністю усвідомила, де вона, а мама нарешті поставила тацю на нічний столик.
— Вибач, я цілком заглибилася у читання. Дівчинка показала велику папку-скорозшивач.
— Це від тата..,
— Що ж він там написав, Гільдо? Я не менше цікава, ніж ти. Уже багато місяців від нього годі дочекатися хоча б одного мудрого слова.
Гільда, невідомо й чого, зніяковіла.
— О, це лише оповідь.
— Оповідь?
— Так, оповідь. І щось на кшталт філософської книги.
— Може розпакуєш мій подарунок?
Гільда відчула, що може образити маму, і взялася до її дарунка. У пакунку лежав золотий браслет.
— Який чудовий! Дякую!
Вона підвелася з ліжка і розцілувала маму Вони ще поговорили якусь хвильку а потім Гільда поспіхом мовила:
— Можеш уже йти. Саме в цю мить він стоїть на самому вершечку Акрополя, розумієш?
— Хто стоїть?
— Поняття не маю, і Софія також. У цьому і є уся суть.
— Добре. Мені час на роботу Поїж що-небудь. Сукня висить унизу
Нарешті мама зійшла вниз сходами. Це ж зробив і Софіїн учитель філософії: зійшов сходами з Акрополя і спинився на пагорбі Аеропаг, а згодом з'явився на древній афінській торговиці.
Гільда аж здригнулася, коли стародавні будівлі звелися з руїн. Татовою ідеєю-фікс була побудова силами усіх країн, котрі входять до ООН, достовірної копії стародавньої торгової площі в Афінах. Тут могли би збиратися філософи і науковці, обмінюватися думками, обговорювати філософські питання, а також займатися проблемами роззброєння. Такий велетенський проект міг би згуртувати людей, вважав він. "Уміємо ж будувати нафтовидобувні платформи та місяцеходи".
Потім Гільда читала про Платона. "На крилах любові душа прагне полетіти "додому", до світу ідей. Вона прагне визволитися з "тілесних пут..."
Софія проповзла попід живоплотом і побігла навздогін Гермесові, але той утік від неї. Прочитавши про Платона, вона подалася углиб лісу і натрапила на червону хатину над маленьким озерцем. У хатині висіла картина, на якій було зображено Б'єркелі, Березовий Затишок. Опис точно відповідав Гільди —ному Березовому Затишку, "Як дивно!"
Гільда поклала папку на ліжко, підійшла до книжкової полиці і вийняла тритомний лексикон Клубу книжки, який подарували їй з нагоди чотирнадцятиріччя. Берклі... ось!
Берклі, Джордж, 1685-1753, англ. філософ, єпископу Клоуні Заперечував існувань тетю. Наші відчуттітт походять від Бога. Б. відомий також своєю щлапикою абстрактних загальних уявлень. Основний твір: "Трактат про принциіш людського знання" (1710).
Так, справді дивно, Гільда якусь мить стояла, задумавшись, перш ніж повернутися до ліжка та папки.
Певно, тато повісив оті дві картини у хатині. А може, за схожістю назв ховається якийсь інший зв'язок?
Берклі, отже, був філософом, який заперечував існування матеріального світу поза людською свідомістю. Можна закластися, що це, справді, дивно. Але не завжди легко довести помилковість таких суджень. Той опис в енциклопедії досить добре пасував до світу Софії, її "чуттєві сприйняття" викликані, певно, Гільдиним батьком.
Можливо, вона довідається більше, читаючи далі. Гільда аж розсміялася, дійшовши до того місця, де Софія побачила у дзеркалі відображення дівчинки, котра підморгнула їй обома очима. Здавалося, наче це Софії підморгнула дівчинка у дзеркалі. Ніби хотіла сказати: "Я бачу тебе, Софіє. Я тут, по інший бік даеркала".
Отже, вона знайшла зелений записник з грошима та документами! Як він міг туди заблукати?
Дурниці! На якусь секунду-дві Гільда й справді повірила, що Софія знайшла записник. А потім спробувала перейнятися почуваннями Софії. Для неї усе це було незбагненне і загадкове.
Вперше Гільді закортіло зустрітися зі Софією віч-на-віч, їй хотілося поговорити з тією дівчинкою про те, як усе між собою пов'язане.
Тепер Софії слід поквапитися і вийти з хатини, доки її не зловили на гарячому. Човен, ясна річ, колихався на воді. Ніяк не забуде їй тато тієї старої історії з човном!
Гільда відпила ковток апельсинового напою і взялася до булочки з креветковим салатом, не перестаючи водночас читати рукопис. Йшлося про "упорядника" Аристотеля, який критикував Платонове вчення про ідею.
Аристотель стверджував: ніщо не може існувати у свідомості, чого б раніше ми не перевірили за допомогою відчуттів. На противагу йому, Платон запевняв: усе, що існує в природі, спершу було у світі ідей. Таким чином, Аристотель вважав, що Платон "подвоював кількість речей".
Гільда до цього часу і не здогадувалася, що саме Аристотель вигадав гру у "царство рослин, тварин та мінералів".
Аристотель, виходить, зробив генеральне прибирання у дитячій кімнаті природи. Він спробував довести, що усі речі в природі належать до різних груп та підгруп.