За лучниками й щитоносцями стояли списоносцi — їх було безлiч на цьому полi. Гострi списи над ними сiрiли, як безмежна викошена нива, страшно було подумати про ту годину, коли ця тьма списiв увiп'ється в живе тiло таксiархiй. Тьма списiв коливалась, ворушилась...
Ще далi стояли в шоломах, у бронi, з мечами в руках i ножами за поясами кращi вої Руської землi. У найважчу годину бою вони готовi були вийти на поле, щоб чесно, вiч-на-вiч, стати перед ворогом, зiйтись з ним на прю i заради життя рiдних людей, не шкодуючи власного життя, битись з ворогом, i навiть якщо померти, то також перемогти.
А коли б легiони iмперiї почали перемагати на полi бою, то в городi на всiх його воротах стояло ще чимало полкiв, на пiвденних i пiвнiчних — чатували полки вершникiв. Нi, князь Святослав не вiрив, що Iоанн Цимiсхiй здолає його. Русь мала перемогти Вiзантiю!
У сторожкiй тишi над долиною прозвучали звуки труб, i кiлька вершникiв пiд бiлим прапором виїхали з переднiх лав ромеїв i попрямували до стану руських воїв. Не доїхавши якесь поприще до щитоносцiв, вони зупинили своїх коней, що жахались червлених щитiв i ставали дибки, i почали кричати.
— Що то за крик? — запитав князь Святослав.
— Вони кричать, — вiдповiв йому бувалий воєвода Iкмор, який знав грецьку мову, — що iмператор велить руському князю кинути зброю, скоритись переможцям, просити прощення в дерзостi й одразу вийти...
Воєвода Iкмор не кiнчив.
— Скажи йому, воєводо, — велiв князь, — аки псу!
— Добро! — промовив Iкмор.
I, приклавши руки до рота, Iкмор заволав так, що його чули, либонь, не тiльки василiки, а й сам iмператор у станi...
— Скажiть вашому Малому, нехай пiдтягає пояс, бо в нашого князя готовий для нього кропив'яний мотуз, а вже будемо тим мотузом не токмо давити, а й бити — по главi, по спинi, по тому мiсцю, яким iмператор тримається за трон... Згиньте, бiси, з iмператором вашим! , I хоч це була страхiтлива година, але пiсля цих слiв, якi Iкмор не тiльки викрикував, а й, вкрай роздратований, супроводжував рухами, щитоносцi, що стояли недалеко, почали реготати. А коли василiки, почувши вiдповiдь князя, повернулись i стали вiд'їжджати, услiд їм довго ще летiло багатоголосе:
— Го-го-го! Згиньте, бiси! З iмператором вашим!..
I враз пiд копитами коней вдалинi здригнулась, загула земля. Тисячi вершникiв вiв на бiй патрикiй Петро — полководець жорстокий, безжальний i смiливий. Пригнувшись до луки сiдла, тримаючи для першого удару спис, а для бою далi — меч, вiн летiв попереду тисяч вершникiв, що, вирiвнявшись, мчали на стан руських воїв. Ось списи в їхнiх руках заблищали посеред долини, от вони котяться, як чорна хвиля, все ближче й ближче...
Але якщо вони були страшнi в безумнiм льотi своїм, то не менше страшною була й та стiна з червлених щитiв, що, здавалося, пiднiмалась перед ними все вище й вище. Вони мчали просто на сонце, що вставало iз-за Дунаю, а от це сонце померкло, бо в повiтрi на вершникiв летiли тисячi стрiл. Вершники мчали з неймовiрним тупотом, криком, шумом, ось закричали й вої, якi стояли за стiною з щитiв.
I раптом — це нагадувало хвилину, коли з високого неба вцiляє в землю страхiтлива блискавиця й над просторами широко й всепереможно лунає грiм, — раптом вершники врiзались у стiну щитiв, раптом безлiч коней пройняли списи, раптом багато вершникiв полетiло з коней, раптом стiна щитiв здригнулась i нiби навiть вгнулась, готова прорватись.
Це була одним одна хвилина. Бо навiть земля здригається i вгинається, коли на неї падає велетенська скеля. Але в наступну хвилину стіна червлених щитiв, якi були тепер уже залитi кров'ю, вирiвнялась, напружилась, стала такою ж, як i ранiше...
Не зламавши стiни щитiв, вершники пробували її рубати, люто били по нiй своїми мечами. Навкруг щитоносцiв падали тисячi стрiл, на помiч вершникам поспiшали пiшi ромеї — лучники, пращники, мечоносцi...
Тепер годi було ромеям сподiватись, що вони прорвуть цю стiну людей, в таксiархiях iмператора вже не було порядку, в душi легiонерiв, якi безмежно вiрили в свою перемогу, заповз страх. Уже не римськi вої наступали на русiв — вої князя Святослава, з щитоносцями на чолi, посувались вперед i вперед по долинi.
Але князь Святослав не повiв далеко своїх воїв. Вiн знав, що iмператор Iоанн тримає в лiсках обапол полки вершникiв, якi щохвилини могли опинитись позад них. Пiд Доростолом Адрiанополь не мiг повторитись, вої князя не могли одриватись вiд города-фортецi. Так вони й стали на полi, серед гори ворожих трупiв.
Дванадцять разiв посилав того дня iмператор Iоанн своє вiйсько на князя Святослава. Стоячи на високому пагорку, звiдки видно було все навкруг, вiн бачив, як невпинно iдуть вперед його таксiархiї, як вони вiдходять. Бачив iмператор i те, як пiсля дванадцятого страхiтливого наступу, коли на поле вийшли всi таксiархiї, коли з бокiв полетiли iз засад вершники, вої князя Святослава довго й уперто з ними бились, потiм почепили щити на спини, дiйшли до стiн Доростола й зникли за його ворiтьми... У цьому бою iмператор Iоанн не змiг розгромити князя Святослава.
Проте вiн не вiдчував ще своєї поразки i вiрив, що розiб'є Святослава. Що йому була смерть легiонерiв? Полководцi вже женуть новi й новi легiони з Вiзантiї, Азiї. У iмператора Iоанна сил багато, позад нього скорена Болгарiя, рiвний шлях до Константинополя. А де вiзьме силу гордий Святослав? Чи надовго вистачить йому воїв?
У ту хвилину, коли в Доростолi зачиняли ворота, на далекому плесi Дунаю iмператор Iоанн побачив вiтрила — то пiдпливали кораблi Вiзантiї. Тепер вої князя Святослава були в кiльцi.
4
У цьому бою тяжко був поранений воєвода Свенелд. Може, втратив вiн надто багато кровi й сил пiд Преславою, може, гiркий бiль краяв i краяв його серце, бо нелегко було пережити те, що сам вцiлiв, а вся його дружина загинула пiд стiнами Вишнього града. Хто знає, що робилось у душi воєводи! Але в цьому першому бою пiд Доростолом вiн iшов уперто, так, нiби хотiв одразу помститись за всiх своїх загиблих воїв, мчав у найстрашнiший вир, немов шукав своєї смертi.
Свенелд лежав у домi кметя бiля вiкна, що виходило на Дунай, бiля нього стояли князь Святослав i син воєводи Лют, квола свiчечка горiла на стiльцi бiля ложа воєводи, поряд — чистий убрус, корчага з холодною водою.