Але iмператор не може посилати туди своє вiйсько. Не в Болгарiю, а в Азiю перекидає вiн легiони з Фракiї й Македонiї. Туди ж змушений кинути й кращих своїх полководцiв на чолi з славетним Вардом Склiром i патрикiєм Петром. Там, у далекiй Азiї, в Каппадокiї, починають повстання проти нього небiж убитого iмператора Никифора Вард з своїми двоюрiдними братами, з острова Лесбосу утiкає й приєднується до них брат iмператора Лев. Вони проходять городи й села в Азiї, до них приєднуються землi. Загроза нависає i над Константинополем.
Iмператор Iоанн знає, кого проти них послати. Полководця Варда немарно прозивають Склiром* (*Склiр — жорстокий.). З ним разом вiн посилає ще й патрикiя Петра, який вславився своїми походами в Азiї й тiльки недавно зробив те, чого не мiг зробити сам Iоанн, — перетворив на руїни й попiл перлину свiту Антiохiю. Цi два полководцi, Iоанн був певен, знайдуть у пустелях Каппадокiї усiх родичiв покiйного iмператора i покарають.
Думав iмператор Iоанн не тiльки про те, щоб покарати їх. Вiн прагне, щоб родичi Никифора нiколи вже не могли йому шкодити, й велить Варду Склiру й патрикiю Петру, якщо вони пiймають Льва Фоку, синiв його i усiх небожiв, дiяти за власним розсудом, але суворо: оскопляти, ослiпляти або й просто убивати. Така його iмператорська воля!
Вард Склiр i патрикiй Петро, звичайно, вiрою й правдою служили Никифору. Але що ця вiра й правда, коли б Никифор не платив за неї золотом? I Вард Склiр, i патрикiй Петро одержать тепер вiд Iоанна багато кентинарiїв — залежно вiд того, скiльки вони привезуть iз зруйнованих ними городiв Азiї, — чого ж їм ще треба?
Iмператор Iоанн хоче купити не тiльки Склiра й Петра. Вiн знає, що населення Константинополя доведене до голоду. Голод i в фемах, бо три роки у Вiзантiї був страхiтливий неврожай, а за Никифора нiхто не дбав про голодне населення Константинополя.
Iоанн Цимiсхiй посилає кораблi до Азiї i Єгипту, де люди також голодують. Але що Iоанну Азiя i Єгипет? Вiн дбає зараз тiльки про Константинополь. В Азiї i Єгиптi забирають останнє зерно, вантажать його на кораблi й везуть до Константинополя.
Щедрою нiбито рукою за безцiнь роздає iмператор Iоанн хлiб у Константинополi, i, звичайно, люди, якi кiлька рокiв до цього голодували, маючи тепер шматок хлiба i не розумiючи, звiдки на них впало таке щастя, волають:
— Многi лiта iмператору Iоанну!
Вiн — новий iмператор Вiзантiї, — гордо сидячи на конi, робить великi виходи, скрiзь: i на площi Августеона, i на Месi, i бiля околиць Влахерну — його зустрiчають стовпища нагодованих людей, його засипають квiтами, йому спiвають славу.
Тепер на Iподромi, який колись гримiв i сяяв, але який за Никифора почав заростати бур'янами, знову влаштовуються змагання, iгри, на аренi пролiтають колiсницi, мчать бiгуни, тут ллється, як i в давнi часи, кров рабiв-гладiаторiв; сенатори, патрикiї, урядовцi, димоти й динархи безумствують, славлять iмператора Iоанна.
Вiн сам також присутнiй тут — сидить у своїй ложi, дивиться на безумний натовп, iнодi показується народу, слухає його крики, вiтання, на обличчi його сяє щаслива посмiшка.
Але iнодi по цьому обличчю пробiгає хмарка тривоги, вiн згадує далеку Каппадокiю, звiдки немає й немає вiстей, думає про недалекий острiв Прот, де на високiй скелi в монастирi над морем живе Феофано.
Проедр Василь схиляється до вуха iмператора Iоанна, тихо шепоче:
— Константинополь трiумфує, вiн щасливий, це твоя перемога!
— Феофано! — виривається у Iоанна.
Так, увесь час, де б вiн не був, iмператор думає про Феофано, не може забути її ласки, поцiлункiв, рук...
О, коли б iмператор мiг, вiн полетiв би до Феофано на крилах, або, певнiше, на легкiй скедiї, велiв би повернути її до Буколеону. Але над ним висить закляття церкви. Ще живе, доживає старий Полiєвкт, а його слово — це священне, непорушне слово.
Iмператор Iоанн лютує на патрiарха Полiєвкта не тiльки за Феофано. Того ранку, коли вiн прийшов до нього в Софiю, патрiарх змусив його покарати Льва Валента, домiгся багатьох пiльг для себе й всього духовенства. Якi пiльги можуть мати служники бога, коли Вiзантiя воює, коли все золото треба вiддати полководцям i легiонерам i коли хлiбом слiд годувати тiльки тих, що завтра мають вмирати?
Нарештi iмператор Iоанн свого дiждався. Пiзньої ночi його повiдомляють, що патрiарх Полiєвкт помер. Iоанн Цимiсхiй радiсно зiтхає. З обiцянками патрiарху можна зробити будь-що, хоч i викинути їх у Пропонтиду!
Iмператор так i робить. Коли одразу пiсля смертi патрiарха Полiєвкта в Константинополi збирається собор єпископiв, щоб обрати нового патрiарха, вiн сам приходить туди, сiдає на тронi i пропонує обрати патрiархом найнижчого чина в церковнiй iєрархiї, малописьменного ченця, схимника з Олiмпiйської гори Василя.
Собор єпископiв спантеличений. Тут, у Софiї, зiбралися мужi, достойнi митри патрiарха, у митрополiях Азiї, Єгипту, всiєї iмперiї є єпископи-фiлософи, вченi, зразки благодiйства.
Але Iоанн Цимiсхiй сидить на соборi, дивиться холодними очима на єпископiв, i вони знають, що їх жде, якщо воля iмператора не буде виконана. I чернець Василь обирається новим, вселенським патрiархом. Вiднинi iмператор Iоанн буде василевсом i главою над ченцем-патрiархом, вiн може робити все, що захоче, може урочисто одружитися у соборi Софiї чи Влахернi й з Феофано.
I iмператор одружується. Майбутню василiсу ввели в собор Софiї з покривалом на обличчi. Назустрiч вийшов i накинув їй на плечi пурпурову хламиду, яку спочатку благословив патрiарх Василь, сам iмператор Iоанн. Взявши за руку наречену, вiн повiв її до олтаря, де стояв патрiарх.
I в той час, коли патрiарх клав на голови августiв вiнцi, щоб з'єднати їх i проголосити многолiття, iмператор Iоанн зробив так, як велiв обряд, — пiдняв покривало, за яким ховалось обличчя нареченої, i всi присутнi на цiй урочистiй церемонiї побачили непривабливий, зморшкуватий лик пiдстаркуватої дочки покiйного iмператора Костянтина — Феодори.
Нiхто в соборi не мiг зрозумiти, чому так зробив iмператор Iоанн, коли й як це сталось. Усi ждали, що вiн — молодий, здоровий, дужий — вiзьме собi василiсу до пари. Поруч iз ним пiсля смертi Полiєвкта — i про це також говорили — могла стати й Феофано. А втiм, всi вони, побачивши Феодору, кричали, голосили: