Iмператор, як звичайно, стояв у паракиптику за завiсою, крiзь щiлинку дивився на залитий вогнями собор, тисячi людей, яскравий одяг священнослужителiв.
I раптом трапилось те ж саме, що було з ним недавно, — крiзь щiлинку в завiсi до нього простягнулась чиясь рука, а в стиснутих пальцях цiєї руки вiн побачив папiрець.
Iмператор Никифор схопив папiрець, одразу ж широко розкрив завiсу, але побачив тiльки кiлькох священикiв у блискучих ризах. Помахуючи кадилами, вони спiвали величальну молитву.
Закривши завiсу, iмператор нiби закам'янiв. Стояв i думав: що трапилось — сон, примара? Але це був не сон, не примара, у стиснутих пальцях правої руки вiн вiдчував згорнутий папiрець, ще одну записку...
Вiн розгорнув цей папiрець, пiднiс його до щiлинки в завiсi, крiзь яку падало свiтло яскравих панiкадил, i прочитав:
"Iмператоре! Ти повинен знати, що в цю нiч тобi готується страхiтлива смерть. Це правда: вели оглянути гiнекей; там знайдуть озброєних людей, якi готуються тебе вбити".
Тодi вперше за весь час свого царювання iмператор Никифор не дослухав служби в Софiї, знехтував церемонiал вiзантiйського двору, втiк з храму.
Вiн iшов потайними переходами Великого палацу, садом, пiдземними галереями, портиками, його оточувала тiсним кiльцем етерiя. Але йому здавалося, що за кожною колоною, кожною аркою, кожним кущем причаївся невiдомий ворог. I тiльки тодi, коли перед ним вiдчинились, а потiм щiльно зачинились залiзнi ворота Буколеону, iмператор почув себе краще, — тепер нiхто нiбито не мiг його дiстати за високими, неприступними мурами фортецi над Пропонтидою.
Але в записцi було сказано, що ворог причаївся i чатує на нього в Буколеонi, i саме в гiнекеї... Як же знайти цього ворога? Хто це зробить?
На воротях Буколеону iмператора зустрiв i потiм уже нi на крок не вiдходив вiн нього великий папiя Михайло. Тут же, в палацi, був, на щастя, й Лев Валент. О, коли доручити їм обшукати палац i гiнекей — вони зроблять це сумлiнно. I папiю Михайла, i Льва Валента, правда, не любить Феофано. Але що робити? Iмператор Никифор цiєї ночi мусить обрати не тих, кого любить або ж не любить Феофано, а тих, кому вiн довiряє своє життя.
I ще одну вiдчайдушну справу робить iмператор Никифор — пiзно вже, холодно, вогко, але вiн посилає етерiотiв до паракимомена Василя й просить його якщо не власними ногами, то хоч на ношах прибути до Буколеону.
А тим часом iмператор Никифор кличе папiю Михайла й Льва Валента до себе в опочивальню, сiдає з ними за стiл i похапливо починає:
— Я покликав вас, щоб ви негайно i до мишачих нiр оглянули палац.
— Що трапилось, iмператоре? — запитав Лев Валент.
— Я маю вiдомостi, — одверто признався iмператор, — що тут, у палацi, причаїлись i загрожують нашому iмператорському життю вороги...
— Великий iмператоре, — запобiгливо сказав папiя Михайло. — Якщо ти доручаєш це менi, я не залишу тут каменя на каменi...
— Божественний василевсе, — прошепотiв Лев Валент, — я разом з етерiотами обшукаю зараз усi куточки...
— Ви повиннi найпильнiше оглянути гiнекей, — таємничо сказав iмператор Никифор. — Цi зрадники, — винувато додав вiн, — можуть загрожувати життю не тiльки моєму, а й усiй iмператорськiй родинi.
Лев Валент пильно подивився на iмператора, намагаючись зрозумiти справжнiй змiст його слiв, а потiм поклав руку на криж свого меча.
— Якщо вони сховались в гiнекеї, — блиснув вiн очима, — то ми знайдемо їх i там.
Коли вони кiнчили цю розмову, прибiгли етерiоти, яких iмператор посилав до паракимомена Василя, й доповiли, що той не пiзнав їх i, либонь, помирає.
Так iмператор Никифор залишився на самотi в своїй опочивальнi. Пiд дверима опочивальнi стояли етерiоти, вони ж вартували i в коридорах. Iмператор трохи заспокоївся.
Це був один iз кращих покоїв Буколеону, вiкна якого виходили на Пропонтиду. Удень звiдси вiдкривався чарiвний краєвид на голубе море, ясного дня на далекому обрiї видно було острови.
Зараз за вiкнами було темно, тiльки тiнi високих кипарисiв коливались за ними, через що й здавалось, нiби хтось знадвору пiдiйшов i зазирає у вiкна. Iмператор ступив уперед i завiсив пурпуровi, почепленi на срiбних прутах завiси.
У опочивальнi було свiтло. Бiля стiн стояло кiлька свiтильникiв, вгорi сяяло велике позолочене панiкадило, воно заливало потоками свiтла всипану золотими зорями стелю, де був викладений iз зеленої мусiї хрест, освiтлювало пiдлогу, посеред якої в рамах iз темного мармуру викладенi були мусiєю павичi, а по кутках — чотири орли й райськi птахи.
Все блищало й сяяло в опочивальнi в цю нiчну годину: дверi, зробленi з срiбла й слонової кiстки, дорогоцiннi меблi, прикрашенi iнкрустацiями з перламутру й кiстки, мусiї.
Тiльки мусiї, що тяглись попiд стiною вподовж всiєї опочивальнi й зображували iмператорiв, були темнi, тьмянi. Iмператори йшли i йшли з хрестами i з скiпетрами в руках, за ними, звiвши погляди й пiднявши вгору руки, ступали жони їх, сини й дочки.
"А скiльки з них було убитих?" — подумав iмператор Никифор.
— О великi iмператори! — зашепотiв вiн, — Ви творцi й будiвники Нового Риму. Ви збудували фортецi й храми, оточили неприступними мурами землi iмперiї, приєднали мечем своїм острови Середземного моря, далекi Мавританiю й Нумiдiю, Африку, Бизацену, Трiполiтанiю й Єгипет, у Малiй Азiї скорили аравiтян, сiрiйцiв, месопотам'ян. Перед вами схилялись городи ассiрiйцiв i фiнiкян, ви пiдкорили Тарс, вигнали варварiв з Крiту i Кiпру, Схiд i Захiд трепетали перед вами, Лiвiя i Нiл вiддавали вам свої багатства... Так поможiть же менi, допоможiть, iмператори!
Молитва дала йому певний спочинок. Десь у коридорах, як вiн чув, крокували етерiоти, незабаром прийшли папiя Михайло i Лев Валент.
— Великий iмператоре, — сказав Лев, — Я сам обшукав гiнекей i нiкого там не знайшов. Ми обшукали також i весь палац, але ворогiв немає.
— Спасибi вам, — подякував iмператор. — Тепер я спатиму спокiйно. Iди додому, Леве! I Лев Валент пiшов з опочивальнi.
— Великий василевсе, — сказав на прощання iмператору папiя Михайло. — Ляж i спокiйно спи! Я не спатиму цiлу нiч, стоятиму бiля дверей твоєї опочивальнi. У тебе є заздрiсники й вороги. Але ти маєш i щирих друзiв, якi життя вiддадуть за тебе. Спи спокiйно, василевсе!