Вона всідається на вимощеній плитками площі, схрестивши ноги, ображена.
ДЮНУА. Я знаю, що ви про нас думаєте, генерале Йоанно.
ЙОАННА. Та чого ж ти, Жане. Скажи їм, що ти про мене думаєш.
ДЮНУА. Я думаю, Бог був із тобою, і ніколи не забуду, як змінився вітер і наші серця, коли з'явилась ти, як зміцніла наша віра. Ми перемогли тоді тільки завдяки тобі. Але кажу тобі як солдат, Бог не слуга ні тобі, ні мені. Якщо ти цього варта, один раз чи другий Він допоможе тобі вирватися зі щелеп смерті, але на цьому все; тільки-но ти будеш здатна триматися на ногах, покладайся на власні сили. Не забувай, що Він повинен бути справедливим і до твого ворога. Пославши тебе, він поставив нас на ноги під Орлеаном, і ця слава допомогла нам здобути перемогу ще в декількох битвах. Але якщо ми й далі покладатимемося тільки на Бога, якщо ми й далі будемо розраховувати, що він виконуватиме роботу за нас, то нас переможуть, і так нам і треба.
ЙОАННА. Але ж…
ДЮНУА. Ш-ш! Не перебивай. І не думайте, ніби в усіх цих перемогах немає хоч найменшої заслуги командира. Ваша величносте король Карл, у вашій промові ви і словом не згадали про мою участь у цій кампанії, але я не скаржусь, люди однаково б піднесли Діву та її дива замість Бастарда і його важкої праці, щоб зібрати та прогодувати війська для неї. Але я, як ніхто інший, знаю, наскільки Бог допоміг нам, пославши Діву, а наскільки мені довелося попітніти самому; але, кажу вам, коротка мить чудес закінчилася, відтепер перемагатиме той, хто вправніший у військовій справі, та й то якщо йому всміхнеться удача.
ЙОАННА. Ох, якщо та якби, нам у роті росли б гриби. (Нетерпляче підводиться). Бастарде, твоя військова вправність ні до чого, твої лицарі не годяться для справжнього бою. Для них війна — як теніс чи інша розвага, де вони встановлюють правила: що дозволено, а що — ні, чіпляють на себе і на своїх нещасних коней тяжку збрую, щоб захиститися від стріл, а коли їх збивають, то навіть не можуть підвестися, доки не прибіжать їхні зброєносці, щоб підняти їх і домовитися про викуп. Невже ви не бачите, що такі бої давним-давно віджили своє? Лати не захистять від пороху. Хай би й так, ви гадаєте, що люди, які б'ються за Францію і за Бога, будуть торгуватися за викуп, як це робить половина ваших солдат? Ні, вони битимуться тільки заради перемоги, без страху перед смертю, поклавши свою руку в руку Господа, як я. Простим людям це ясно. Вони не можуть дозволити собі носити лати, але зі мною, обідрані й напівголі, вони перетнули рів, на драбинах подолали мур. Із такими, як вони, це або життя — або смерть, і Бог захищає тих, хто правий. Ти можеш хитати головою, Жане, а ти можеш і далі крутити свою баранячу борідку, Синя Бородо, але згадайте той день під Орлеаном, коли ваші капітани відмовились піти за мною! Ви зачинили ворота, щоб не випускати мене, але я разом із простими людьми розчахнула їх і показали вам, як треба битися по-справжньому.
СИНЯ БОРОДА (ображено). Йоанно, тобі не достатньо бути папою, ти маєш бути і Цезарем, і Александром.
АРХІЄПИСКОП. Твоя гординя тебе згубить, Йоанно.
ЙОАННА. Ох, та начхати мені, гординя це чи ні. Я кажу, як є насправді, хіба ні?
ЛЯ ГІР. Так. Половина з нас хвилюється, щоб не покалічити свої гарні носи, а інша шукає грошей для сплати застави. Давайте послухаємо її, Дюнуа, вона не знає всього, але в неї правильний підхід. Зараз воюють не так, як раніше, і вельми часто той, хто найменше знається на справі, досягає найбільшого успіху.
ДЮНУА. Знаю. Я не воюю за старими правилами, я добре засвоїв цей урок під Азенкуром, Пуатьє і Кресі. Але Йоанна ніколи не робить розрахунків, вона гадає, що має Бога в кишені, і просто валить напролам. Поки що їй щастило і вона перемагала. Я добре знаю Йоанну, одного дня вона піде у наступ із десятьма людьми, коли потрібна буде сотня. Тоді вона збагне, що Бог на боці великих батальйонів. Ворог розіб'є її до ноги, а щасливчик, який візьме її в полон, отримає від графа Ворика шістнадцять тисяч фунтів стерлінгів.
ЙОАННА (приємно вражена). Шістнадцять тисяч фунтів стерлінгів! Нічого собі, це вони стільки за мене заправили? Хіба є в світі така купа грошей?
ДЮНУА. В Англії є. Тепер скажіть мені, хто з вас хоч пальцем ворухне, щоб урятувати її? Я в першу чергу говорю від імені армії. В день, коли англієць чи бургундець зіб'є її з коня і не помре, чи коли її замкнуть у в'язниці і янгол св. Петра не прилетить, щоб зламати ґрати, коли ворог зрозуміє, що вона така ж смертна, як й інші, її життя не буде варте життя й одного солдата, і як би не цінував я Йоанну як товариша по зброї, та я не ризикуватиму заради неї.
ЙОАННА. Я не обвинувачую тебе, Жане. Я не варта життя одного солдата, якщо Бог допустить мою поразку, але гадаю, Франція, після всього, що з Божою поміччю я зробила для неї, погодиться, що я варта викупу.
КАРЛ. Тільки в мене немає таких грошей. Ще й уся ця коронація з твоєї вини… Я витратив на неї останній позичений сантим.
ЙОАННА. Церква багатша від вас, я покладаю свою надію на неї.
АРХІЄПИСКОП. Жінко, вони поволочуть тебе вулицями міста і спалять як відьму.
ЙОАННА (підбігаючи до нього). О монсеньйоре, не кажіть такого. Це неможливо. Я ж не відьма.
АРХІЄПИСКОП. П'єр Кошон добре знає свою справу. Паризький університет спалив одну жінку тільки за те, що вона сказала, що твої дії були правильними і що ти виконувала волю Божу.
ЙОАННА (спантеличена). Але за що? Я ж дійсно виконую волю Бога. Навіщо палити когось за те, що він каже правду?
АРХІЄПИСКОП. Однак її спалили.
ЙОАННА. Але ж ви знаєте, що вона казала правду. Ви не дозволите спалити мене.
АРХІЄПИСКОП. Як же я зможу когось зупинити?
ЙОАННА. Ви говоритимете від імені церкви. Ви великий князь церкви. З вашим благословенням мені не страшно йти хоч і світ за очі.
АРХІЄПИСКОП. Ти не матимеш мого благословення, доки лишатимешся такою гордою і неслухняною.
ЙОАННА. Ох, невже ви так і не вгамуєтесь! Я не горда й неслухняна. Я бідна дівчина, така темнота, що не відрізню А від Б. Як я можу бути гордою? І як ви можете називати мене неслухняною, коли я завжди роблю те, що мені кажуть голоси, бо вони від Бога.