— Це його рука, — підтвердив Фіма Корольов, заглядаючи ззаду. — Я його руку знаю.
— От і все, — сказала Катя Михайлова. — Можеш вертатися додому, Алісо.
Аліса нічого не відповіла.
— Що йому варто було вернути апарат хоч би вчора? — зітхнула Мила Руткевич.
— Все-таки хлопці в нас розумом не відзначаються, — зауважила Лариса. — Ховати чужу річ, а потім підсовувати її в чужі сумки! Дитячий садок якийсь,
Аліса почепила мієлофон через плече.
— Краще сховай його в сумку, — порадила Юлька. — Загубиш іще.
— Ні, — відповіла Аліса. — Він нам тепер знадобиться.
— Дай мені поносити, — попрохав Фіма Корольов. — Мені б дечиї думки підслухати.
— Друзі, ви мені даруйте, — сказала Аліса, — але я нікому його давати не буду. І не тому, що боюся, що зламаєте, або не довіряю, але цей прилад винайдуть аж через сто років. Його ще нема.
— Жаль, — мовив Фіма.
Мила підтримала Алісу:
— До того ж він не її. Аліса підвелася з лавки.
— Понесеш мою сумку? — спитала вона Садовського.
— Давай, — відповів той.
— Які вказівки? — спитав Фіма, який сподівався потім, коли усе втрясеться, все-таки випросити в Аліси мієлофон. На одну хвилинку.
— Мієлофон приймає людські думки метрів за десять, а іноді й більше, — пояснила Аліса. — Якщо ми зараз пройдемо по квартирах того під'їзду, ми почуємо, чи немає там піратів і Колі.
— Звичайно! — вигукнула Юлька. — Все геніальне просте!
— Всім іти нема сенсу, — зауважила Катя. — Нехай частина дітей чекає тут. Навіщо юрбою ходити поверхами?
Але нікому не хотілося лишатись. Домовилися, що четверо підуть по квартирах, а решта чергуватимуть у дворі й на вулиці. Ларису та Милу Руткевич відправили додому. Спочатку відправили тільки Ларису — щоб вона не голодувала, не мучилась, поїла й іншим теж зробила бутерброди. Коли ходиш у дозорі або стоїш на варті, їсти хочеться. Це кожен солдат знає. Та як тільки Лариса пішла, всіх узяв сумнів: чи повернеться вона? Вона відома сплюха. Поїсть, засне, ввечері схаменеться. Ось тоді Мила Руткевич пожертвувала собою. Вона сказала, що зробить усім бутерброди. І ще в них дома лишився майже цілий торт — учора був день народження у брата, три торти з'їли, а на четвертий сил уже не вистачило.
У під'їзд пішли Аліса, Фіма Корольов, Коля Сулима і Катя Михайлова.
Фіма сказав:
— Я наполягаю — спершу на горище. Ти, Алісо, наше життя не досить добре знаєш. Мушу тобі сказати, що в громадянську війну контрреволюціонери найчастіше ховалися на горищах.
— Сказав теж! — здивувалася Юлька. — Це ж було майже сто років тому.
— Я читала, — відповіла Аліса.
Ліфт зупинився на останньому поверсі. Діти, намагаючись не шуміти, вийшли з нього. Фіма прошепотів:
— Погано без зброї.
Із зброєю й справді було кепсько. Зброї навіть не було, якщо не рахувати свистка у Фіми Корольова.
— Нічого, — заспокоїла Аліса. — Всі злочинці боягузи. Вони ж бояться, що їх викриють.
— Ти краще стій позаду, — прошепотіла Катя. — Щоб вони до мієлофона не добралися.
Аліса кивнула. Катя мала рацію. Якщо пірати побачать мієлофон, можуть схопити його і помчати.
Діти піднялися на півповерха й опинилися перед дверима на горище. Двері були замкнені на важкий замок.
— Тут їх не було, — сказала Аліса.
— Не можна недооцінювати їхньої хитрості, — заперечив Фіма. — Вони могли зняти замок, а потім знову замкнути. Ми ж не знаємо всіх їхніх штучок.
Катя Михайлова підійшла до дверей і провела пальцем по замку. Він був у пилюці.
— Тут ніхто вже кілька днів не був, — запевнила Катя.
Коля Сулима всміхнувся:
— Зараз Корольов скаже тобі, що пилюку вони потім із хитрощів посипали. В кишені принесли.
— А що, — не здавався Фіма, — цілком може бути. Піратам притаманні диявольські хитрощі.
Аліса, щоб не гаяти часу на пусті суперечки з упертим Фімою, пішла вниз.
— Стій! — гукнув її Фіма. — Потім пошкодуєш. Усе-таки послухай.
— Ну гаразд…
Аліса підійшла до дверей, увімкнула мієлофон і почала крутити коліщатко, настроюючи на різні хвилі. Адже кожен мозок випромінює думки на своїй, особливій хвилі. Як радіостанція.
— Ну що? — не витерпів Фіма.
— Нічого. Там тільки голуби.
— Дай послухати, — попросив Фіма. — Хоч трішечки.
— Нема чого слухати.
— Фімо, відчепися од Аліси. Домовилися ж, — цитькнула Катя Михайлова.
Аліса вимкнула мієлофон.
Вони спустилися поверхом нижче. На поверсі було три квартири.
— Будемо дзвонити? — спитав Коля Сулима.
— Спробуємо без дзвінків, — сказала Аліса. — Адже крізь двері думки проникають.
Вона підійшла до найближчих дверей.
— Нікого нема вдома, — мовила, прислухавшись.
— Слухай, Аліско, — обурився Фіма, — може, твій апарат не бере думок? Може, Наумов його зламав?
Аліса хотіла огризнутися, та Коля Сулима, що стояв біля інших дверей, сказав тихо:
— А я чую, там хтось розмовляє.
Аліса відразу ж перебігла до тих дверей.
— Ну, що чути?
— Не заважай, Фімо. Там справді є люди.
— Які? Пірати?
— Ні. Там чоловік і дружина. Вони старі. Вони посварилися й з ранку ніяк не можуть домовитися, кому йти по молоко. От і сидять без молока. І кицька в них без молока.
— Бідолашна кицька! — не стрималась Катя.
— Там Колі нема, — запевнила Аліса.
— Ясна річ, — сказав Фіма. — Та дай-но я перевірю.
Аліса простягла Фімі навушник. Все одно не спекаєшся.
Той нахилив голову, прислухався.
— Техніка на грані фантастики!.. Ой, і кицьку чую!..
— Ну ж бо, годі, — урвала суворо Катя Михайлова. Ти теж кортіло послухати думки, але гордість не давала попросити. — Корольов, ось тобі шістнадцять копійок. Біжи до рогу й мерщій неси сюди пакет із молоком.
— Навіщо? — не зрозумів Фіма.
— Неясно? А що кицька голодна сидить — це тобі все одно?
— А раптом без мене щось станеться?
— Нічого, з нами Сулима. А в разі чого крикнемо. У дворі п'ять чоловік без діла нидіють.
— От їм і доручу! — крикнув Фіма, кидаючись униз по сходах.
Аліса вже перейшла до наступної квартири.
— Хочеш послухати? — спитала вона в Каті Михайлової.
— Дякую, залюбки, — зраділа Катя. — Якщо я не зламаю.
Аліса передала їй навушник.
У навушнику почувся шурхіт. Аліса крутила коліщатко настройки.
— Підніми руку, коли почуєш, — сказала вона.
Катя підняла руку.
У навушнику звучав далекий, кволий голосок: