— Либонь... я бачу, куди ти хилиш.
— Як належить порядному детективові, я мав перевірити всі можливі версії, навіть коли їх заперечують чиїсь неупереджені свідчення. Я вирішив з перевірки підозр пана Меннерлі, що його дружина купила готове смажене курча, замість того щоб засмажити те курча, яке він раніше приніс додому. Ось коли ті кісточки, які ви бачили, входять у гру.
— Курчачі кісточки,— уточнив капітан Еверт.
— Атож. Бачте, моя дружина завжди купує саме готових курчат, смажених у тих маленьких закусочних, бо знає, що в курчати є такі частки, які я не їстиму. Ну, спинку, шийку, іще щось — різні частки, котрі майже в кожній закусочній викидають, а в курчаті, купленому сирим, щоб готувати вдома, вони будуть. У закусочній "Інста-Чікен" ці частки також не включають у порцію. Якщо пані Меннерлі справді розчиняла й смажила ціле курча з холодильника, ці шматки мали бути десь на кухні.
— А як же пожежа та вибух?
— Як відзначив пожежний слідчий, вогонь не встиг дуже поширитись. Пожежа була, звичайно, достатньо сильна, щоб обгоріли шпалери або взялася пухирями фарба, проте не настільки сильна, аби знищити курячі кістки. Пані Меннерлі могла засунути шийку та спинку до холодильника або викинути у відро для сміття, як зробила б моя дружина. Оскільки Елвін Меннерлі не згадував ані про наявність, ані про відсутність цих часток тушки в поданій йому страві, то, очевидно, він, як і я, їх не їв.
По хвилі сержант повів далі:
— Вміст холодильника не потерпів, але там я, на жаль, не знайшов ані шийки, ані спинки, з чого випливало, що єдине інше місце, де вони могли бути,— це кухонне відро для сміття. Проблема полягала, проте, в тому, що під час вибуху вміст відра розкидало по всій кухні, тож мені довелось попонишпорити, шукаючи оті кісточки.
Капітан Еверт спробував уявити собі, як цей довготелесий незграба рачки риється на згарищі, збираючи кісточки.
— Ну, і що ж ти знайшов?
— Правильніше було б спитати, чого я не знайшов,— поправив його Марк. — Ніяких шийних або спинних кісток. Отже, курча неодмінно мало надійти з якоїсь закусочної. Я перевірив за телефонною книжкою, що найближчий заклад такого типу — це "Інста-Чікен", розташований рівно за чотири милі від будинку Елвіна Меннерлі. Згадайте, що сказав Елвін: того дня автомобіль його дружини накрутив вісім миль — тобто чотири туди й чотири назад.
— Але Меннерлі твердить, що його дружина заїжджала по коханця!
— Пробіг автомобіля не збільшився б, якби її коханець мешкав десь по дорозі,— заперечив Марк. — Але більш імовірний інший варіант — що її коханець мешкав неподалік од будинку Меннерлі й приходив до неї пішки. Це мала бути людина, яка не викликала б надмірної підозри в сусідів, котрі бачили б, як вона заходить до будинку Меннерлі. Втім, ми з вами відхилились од головного.
— Що ж головне?
— Оскільки Одрі Меннерлі збрехала чоловікові, що посмажила курча з холодильника,— сказав Марк, піднявши палець угору,— то й Емілі Райт обдурила пожежного слідчого, твердячи, що досмажувала курча в себе на кухні.
— Навіщо вона це зробила?
— З тієї ж причини, з якої вона прагнула спростувати всі докази, зібрані паном Меннерлі. Вона не хотіла, щоб розшукували коханця пані Меннерлі.
— А звідки вона мала знати, які саме докази треба спростовувати?
— Це елементарне, дорогий капітане,— мовив Марк. — Емілі Райт прослухала касету. Поки її чоловік після вибуху в будинку Меннерлі дзвонив до пожежної частини, вона побігла туди, щоб якось допомогти. Замість цього побачила застрелену Одрі Меннерлі, а також тіло пана Меннерлі, що лежало на підлозі вітальні поряд з пістолетом, розтрощеним магнітофоном і касетою. Гадаючи, що касета може містити інформацію, яка допоможе в розслідуванні обставин загибелі пані Меннерлі, вона зберегла касету для поліції. Але перед цим, збігавши додому, прослухала її на своєму магнітофоні. Певні підозри вона мала й раніше, а тепер зіставила одне з другим і збагнула, хто саме був таємним коханцем сусідки Одрі.
— Але касету було знайдено у вітальні, біля трупа Меннерлі,— зауважив капітан.
— Ясна річ,— одповів Марк. — Пані Райт розуміла, що поліція, знайшовши пістолет і потрощений магнітофон, шукатиме й стрічку з записом. Вона також розуміла: коли поліція здійснить ретельне розслідування й не знайде стрічки, яка може містити зізнання у вбивстві або пояснення мотивів самогубства, то безперечно з'ясується, хто саме був коханцем Одрі Меннерлі. Й тут пані Райт осяяло, як повернути стрічку собі на користь. Із стрічки й так можна було виснувати, що Елвін Меннерлі з глузду з'їхав. А їй лишалось одне — видати версію, яка звела б нанівець усі його докази. Тоді поліція мимоволі змушена буде повірити, що його "докази" — наслідок розладнаної психіки. Й, отже, ніякого розслідування версії про таємного коханця не буде. Цілком ясно: вона мусила підкинути касету назад, у вітальню, до потрощеного магнітофона, але це недорого коштувало. Відтоді як прослухала запис, а це сталося, мабуть, хвилин десять-п'ятнадцять на восьму, вона мала в своєму розпорядженні ще двадцять, ба навіть двадцять п'ять хвилин до прибуття поліції, щоб повернути стрічку на попереднє місце. Їй досить було просто вкинути касету крізь вибите вибухом вікно.
— Ну, нехай, але для чого вона все це робила? — й далі дивувався капітан.
— Через те, що не бажала, аби хтось дізнався, що тим коханцем був її чоловік, Джозеф Райт. Намагалася захистити, незважаючи на його поведінку. Але що вона мала на думці, я остаточно розчолопав тільки після того, як знайшов пакунок з речовими доказами, котрі стверджують версію Елвіна Меннерлі.
— І де ж, дозволь спитати, ти знайшов цей пакет?
— У надвірному ящику на сміття Райтів — саме туди всунув його Джозеф Райт, коли прослизнув додому після того, як розважився з пані Меннерлі. Якраз у цю мить його застукала дружина. Пізніше вона вийшла з будинку, щоб зіставити вміст цього пакета з припущеннями Меннерлі відносно того, що в ньому має бути. І саме до цього ящика я ледве встиг, перед тим як сміттєзбиральна машина його спорожнила.
— Так от звідки в тебе цей синець,— всміхнувся капітан Еверт.