А яка чудова вигадка — вітрини, як добре, що крамниці, базари, художні салони — ці склади розкоші — не жмикрутствують, не ховають скарби в своїх надрах, а широко, щедро, спокусливо виставляють їх напоказ за широкими вікнами. У зимові вечори ці виставки сяють, ніби сонячний день; ґірлянди маленьких газових пальників, вибудованих внизу вікна, не дають склу покритися памороззю. Так стояв я біля них, захищений від холоду тільки вовняним шарфом, обмотаним навколо шиї (пальто, яке дісталося мені у спадок від мого бідного батька, давно вже було закладене в ломбарді за вельми скромну суму), й пожирав очима всі ці прекрасні, витончені, дорогі речі, не звертаючи уваги на холод і вогкість, яка пронизувала мене до кісток.
У вітринах меблевих крамниць були облаштовані цілі кімнати: комфортабельні кабінети класичного стилю; спальні, що демонструють витонченість інтимних звичок, невеликі чарівні їдальні, де на столі, вкритому дамастовою скатертиною, обставленому зручними стільцями, стоять квіти, мерехтить срібло, найтонша порцеляна, крихкі келихи; аристократичні вітальні у вишуканому стилі, з канделябрами, камінами й кріслами, оббитими ґобеленом. Я не міг досхочу надивитися на те, як ніжки затишних крісел, такі витончені й благородні, тонуть у багряному ряхтінні перських килимів. Трохи далі мою увагу привернули вітрини елеґантного кравецького ательє. Тут я побачив весь гардероб багатія або вельможі — від оксамитового шлафрока чи підбитої єдвабом домашньої куртки до урочисто-чорного фрака, від комірця вишуканої форми, зробленого ніби з алебастру, до гідних гамаш та сяючих лакованих туфель, від сорочок у смужку або цяточку до коштовної шуби. Тут таки перед моїми очима постали й дорожні речі багатих мандрівників, ці вмістилища розкоші з м'якої телячої або найціннішої крокодилячої шкіри, яка виглядає ніби складеною із суцільних латок. Біля цих вітрин я познайомився з предметами необхідности красивого, вишуканого життя: флаконами, щітками, несесерами, футлярами для провізії, а також складаними спиртівками з блискучого нікелю. Серед усіх цих предметів були спокусливо розкладені строкаті жилети, чудові краватки, найтонша білизна, капелюхи на єдвабній підкладці, замшеві рукавички й шовкові шкарпетки. Споглядаючи всю цю розкіш, юнак міг засвоїти набір речей елеґантного джентльмена аж до останнього зручно вигнутого ґудзика. Потім, обережно проскакуючи між дзвінкими трамваями й екіпажами, я перейшов вулицю, й опинився уже біля вітрини крамниці художніх виробів. Тут була виставлена продукція витончених ремесел, речі, призначені тішити заможний освічений погляд: картини видатних майстрів, всілякі тваринки з порцеляни, красива кераміка, бронзові статуетки, руки мої так і тяглися приголубити їхні стрункі, шляхетні тіла. А що значить блиск кількома кроками далі, такий блиск, що у перехожого ноги приростають до землі? Це вітрина відомого ювеліра й майстра золотих справ, і ніщо, ніщо, крім тонкого скла, не відокремлює змерзлого хлопчика від усіх скарбів казкової країни.
Тут у мене, більше ніж деінде, нестримний захват поєднувався з невгамовною жагою пізнання. Блідо-ряхтливі низки перлів на мереживах з великою, як вишня, перлиною посередині, що рівномірно зменшуються, наближаючись до діамантового замка, — низки, які коштують ціле багатство; діамантові прикраси, що холодно виблискують на темному оксамиті, переливаються всіма барвами веселки й гідні прикрашати шию, груди й голову королев; гладкі золоті портсиґари й руків'я для тростин, спокусливо розкладені на скляних підставках; між ними недбало розсипане коштовне каміння, що вражає око величавою грою барв: криваво червоні рубіни, смарагди — яскраво-зелені, як кришталь, сапфіри, що випромінюють зоряне світло зі своєї прозоро синьої глибіні; аметисти, про які говорять, ніби їхній дивовижний бузковий відтінок — наслідок органічної домішки; опали, що змінюють колір залежно від точки, з якої дивишся на них; кілька топазів і ще якісь невідомі камені всіх відтінків сонячного спектру. Це видовище не тільки лоскотало мої почуття, я вивчав камені, усім єством своїм заглиблювався в них, порівнював їх і подумки зважував; у ті дні я вперше усвідомив свою любов до коштовного каміння, до цих досконалих за складом, але власне, нічого не вартих кристалів, найпростіші елементи яких з'єднуються в безцінне ціле лише завдяки грайливій примсі природи, й тоді саме я заклав основу серйозних знань, згодом набутих мною в цій чарівно-прекрасній царині.
Не знаю, чи казати мені ще про квіткові крамниці, з дверей яких, щойно вони прочинялися, лилися волого-теплі пахощі раю, а у вікнах стояли кошики, прикрашені величезними єдвабними бантами, ті, що на знак уваги посилаються жінкам. Або про канцелярські крамниці; заглядаючи у їхні вікна, я дізнався, який папір повинен вибирати джентльмен для своєї кореспонденції, а також — що на ній повинні бути виґравійовані його ініціали, корона й герб. Або про вітрини парфумерів і перукарів, де у великих гранованих флаконах були виставлені французькі парфуми й ароматичні есенції, а в розкішно оббитих футлярах лежали різноманітні аксесуари для полірування нігтів і масажу обличчя. Дар споглядання, а ним я володів тієї пори, був для мене всім — це дар, який виховує вже тому, що звернений на предметне, на все заманливо-повчальне, що тільки є у світі. Проте наскільки глибшими бувають збурені почуття, коли пожираєш очима не речі, а людей — можливість, щедро надана мені великим містом, точніше, його фешенебельними кварталами, в яких я переважно провадив свої спостереження! Як зовсім по-іншому, ніж мертві речі, полонять думки й увагу юнака люди!
О, ці сцени світського життя! Ніколи не були вони сприйнятнішими для погляду! Хто знає, чому одна з картин наповнює моє серце тугою й пожадливістю, а інша картина, нічим не примітна й цілком пересічна, так врізалася мені в пам'ять, що я навіть зараз ще тремчу від захоплення, згадуючи про неї? Ні, я не в змозі опиратися спокусі відтворити її на цих сторінках, хоча добре знаю, що оповідач — саме ним я зараз є — не повинен відволікати читача пригодами, з яких, вульґарно висловлюючись, "нічого не виникає", бо вони не сприяють розвиткові того, що прийнято називати "дією". Але можливо, при описі власного життя таки дозволено більше керуватися веліннями серця, ніж законами мистецтва!