6.Х. 36.
Вже 3 дні стоїть чудова погода — ясні, сонячні дні. Я вчора рубав мох без бушлата... В одній ґімнастьорці. Годують покищо непогано, краще, ніж на ^Партизані" (я дістаю стаханівське живлення). Обід завжди з 3-х страв, вечеря з двох, а на сніданок дають кашу або шматок риби та пампушку.
Сьогодні я читав Майрінка "Der Golem"... і Ан. Франса "Genie Latin"... Книжок тут, здається, багато, та вони не упорядковані.
18.Х.36. Неріга.
Я перевиконав норму: законопачував мохом їдальню, що будується тепер... сиджу за столиком біля вікна, що виходить на півд. захід. Сонце сідає. За кілька хвилин зникне за сопкою, що вкрилася тонким шаром снігу. Лівіш від тої— сопки, далеко, далеко, мабуть км. за 50, синіють дві сопки. Коли в думці провести від тих сопок лінію далі на півд. захід, то вона десь перетне Україну, може, Київ, мій рідний, прекрасний город, де ви двоє, ти, Нінусю, і ти, Оксаночко... З теплих речей нам видають валянки, міхові шапки і ватні штани. Згодом дадуть півхутряники... Тепер у мене нова праця. Вечорами займаюся з 2-ма групами товаришів російською мовою. То націонали: грузини, корейці тощо. Вивчаю англійську мову.
29.Х.36.
Я тепер працюю на болері. Дежурства бувають у різні години дня й ночі, і тому я сплю іноді днем. Дні тепер дуже короткі, 6 або 7 годин, і коли засну вдень, то писати ніколи, а вве-чорі у мене заняття в гуртках російської мови... Недавно у нас був концерт. Я виступав з 2 віршами своїми (Пісня комбайнерів і Стахановець)... Завтра знову концерт, де я буду деклямувати теж... Тепер морози доходять до 45 ступнів, та я їх не почуваю: це те саме, що в Києві 15.
12.ХІІ. 36.
Тебе чомусь лякають назви — Ортукан і Неріга. Це, здається, якутські назви,, і нічого в них такого нема... Морози тепер доходять до 50 ст.... Вчора був концерт, я читав свої "Соняшні марші".
12.1. 37. Неріга.
У нас незабаром постановка чехівської "Свадьби". Я виступаю в ролі Жигалова. Приймаю участь у хорі. В репертуарі багато укр..пісень ("Прощай, славо"; "Город рідненький", "Летить
галка через балку"). Читаю тепер "Життя Мікель-Анжельо" Ромена Ролляна.
28.1. 37.
Чи повезуть пошту на собаках, чи на оленях, чи пароплавом весною, — чи не однаково? Колинебудь ті листи попадуть у рідні руки. Живу я тепер трохи ліпше, фізично майже не працюю, бо ввесь час іду на педагогічну працю... Громадської праці у мене по шию... Погода на Колимі тепер добра: мороз ступнів ЗО. Це вважається майже як відлига.
6.ІЇ. 37.
11 або 12 буде пушкінський вечір. Я зачитаю вірш Лєрмонтова >.На смерть поєта"... Нудно без ваших листів, а ще довго чекати колимівського маю!
12—18 лютого 37.
Як же ви живете, мої любі? Мені приємно уявляти вас на Садовій, бо знаю там кожний куточок. Коли настане той день, що я постукаю до вас, і ви мені розкриєте свої обійми? О, якби він скорше настав!
24.11. 37.
Що ви тепер робите? У нас 5 година вечора, — у вас, значить, 9 ранку. Певне, ще лежите в постелі... А листів нема як нема. Будуть, мабуть, лише в травні.
8.ІІІ. 37.
Ось уже 8 березня! У вас уже тепло... Небо блакитне, капає з дахів, горобці цьвірінькають, вигріваючись... Я навіть на такій Еіддалі почуваю київську весну... Але й тут наближається весна... Сонце (воно ж і тут, і там те саме) підбивається все вище й вище і здорово стріляє крізь віконні шиби мені в голову. Вони вдень майже чисті, але вночі знов примерзають, покриваючися ріжноманітними визерунками. Вночі ще дуже холодно: ранкові морози досягають 45 —■ 50 ст. Недавно спостерігав я північне сяйво. Прекрасне видовисько.
Сьогодні мені сумно було. Я ввесь час згадував "Осеннюю любовь" Блока (з "Снежная ночь", початок: "Когда в листве сырой и ржавой") Прочитайте, коли ще маєте Блока. ).
... "Среди упорной борьбы и труда"... співає патефон. Я закінчую листа.
Осенняя любовь
Когда в листве сырой и ржавой Рябины заалеет гроздь, — Когда палач рукой костлявой Вобьет в ладонь последний гвоздь, —
Когда над рябью рек свинцовой, В сырой и серой высоте, Пред ликом родины суровой Я закачаюсь на кресте, —
Тогда — просторно и далеко
Смотрю сквозь кровь предсмертных слез,
И вижу: по реке широкой
Ко мне плывет в челне Христос.
В глазах такие же надежды, И то же рубище на нем. И жалко смотрит из одежды Ладонь, пробитая гвоздем.
Христос! Родной простор печален! Изнемогаю на кресте! И челн твой —■ будет ли причален К моей распятой высоте?
27.111. 37.
Я так стужився за вами! Здається, ціла вічність проминула відтоді, як бачив вас у півтемному тамбурі лукіянівської в'язниці. Любі, любі, ви й не знали тоді, що швидко не побачите мене... Спазми в горлі... Не можу писати... Сьогодні напишу заяву про помилування на ім'я т. Сталіна.
12.IV. 37.
Мені часто сниться, що я з вами. Нещодавно мені снилося, що я був у Тростянчику й плакав, знаючи, що мушу покинути його. Ну, що ж? "Сан е лажа", як співається в сербській пісні, а дійсність зовсім інша.
18.IV. 37.
Вночі бувають приморозки, а вдень так п-рипікає сонце, що сніг починає танути, і валянки пропускають воду. Через те я починаю застуджуватися.
24.IV. 37.
Не забувайте час од часу надсилати мені свої знімки. Добре, якби ви зфотографувались у вашій же кімнаті, щоб я міг пізнати знайомі речі, вікна, двері...
30.IV.37.
Тепер працюю в лісі. Робота від 7 ранку до 4 попівдні. Заготовлювання дрів. У лісі ще багато снігу. Сонце світить так, що очі болять. У мене вже три дні сльозяться очі, хоч і надягаю темні окуляри. Це від того, що один день працював без окулярів.
6.У. 37.
Сьогодні роздано 100 листів, але я не дістав жадного... Сьогодні я працював у лісі до 3 години дня. День був чудовий. Сонце так пригрівало, що я змушений був пиляти модрини без тілогрійки — в одній ґімнастьорці. Тільки валянки у мене низькі: провалишся у рихлому снігу, і в валянки попадає сніг. Я обмотую коліна, закриваю щілини, та це мало помагає. Коли валянки зовсім промокнуть, я йду до багаття сушитися. Ми працюємо вздовж річки. Береги її стрімкі і скелясті... За берегами по один і другий бік височіють сопки, покриті снігом і модринами. Дуже мальовнича місцевість! Природа прокидається. Верба низькорс ла вже покрилась пухнастими, м'якими бруньками. На пол. ках, де розтанув сніг, зеленіють і червоніють листя брусниц*. Я сьогодні знайшов 4 ягідки! Які солодкі! Єурундук (звірик з су-слика завбільшки з рудавою шерстю і чорною смужкою на спині) вже бігає по снігу. Я бачив ведмежі сліди. Природа скрізь гарна. Вона, як мати, мене пестить і втішає. Я люблю природу.