Незабаром, стомлені походом і працею, гладіатори поснули. О годині першого смолоскипа на площадці стало тихо. Лише язики полум'я згасаючих багать ще деякий час освітлювали нерухомі постаті поснулих гладіаторів і синювато-чорні скелі, які служили фоном для цієї фантастичної картини.
Не спав тільки Спартак, його нерухома атлетична постать, напівосвітлена багаттям, бовваніла у пітьмі, мов привид одного з тих легендарних гігантів, які оголосили війну Юпітерові і стали табором на Флегрейських полях біля Везувію, щоб тут нагромадити горн на гори і штурмувати небо.
Навколо панувала врочиста тиша. Поклавши праву руку під перев'язану ліву, злегка схиливши голову в напрямі моря, Спартак пильно вдивлявся в яскраву цяточку світла, що мерехтіла на одному з кораблів біля Помпеї.
В той час, коли очі, здавалось, цілком захопилися цим спогляданням, думки линули все далі й далі від того місця, де він тепер був. Поступово Спартак перенісся в рідні гори Фракії, до перших років свого дитинства, до тих щасливих днів, що промайнули швидко, мов подих легенького вітру. При цих спогадах його обличчя проясніло, а потім затуманилося знову: він пригадав нашестя римлян, кровопролитні війни, поразку фракійців, знищення своїх отар та будинків, рабство своїх близьких і…
Раптом Спартак, понад двігодини занурений у спогади й думки, стрепенувся, насторожився і повернувся в бік стежки, ніби почув щось. Але скрізь було тихо і, крім легенького шелесту вітру в гіллях дерев, нічого не було чути.
Спартак уже повернувся був до куреня, зробленого для нього товаришами. Та за кілька кроків знову спинився, прислухався і прошепотів:
— Однак… На гору підіймаються якісь воїни…
Він попрямував до спорудженого в цей вечір валу і півголосом додав, ніби розмовляючи з самим собою:
— Уже?.. Не сподівався, що так скоро…
Спартак не дійшов ще до місця, де вартувала половина маніпули, як у тиші ночі ясно пролунав гучний загрозливий оклик переднього дозорця:
— Хто йде?..
1 потім ще голосніший вигук:
— До зброї!!
За валом почулася метушня: вартові гладіатори хапали зброю і шикувалися в бойову шеренгу.
Цієї миті до варти підійшов Спартак з мечем у руці і спокійно наказав:
— Ідуть на нас… але на цей бік не перейдуть.
— Ніхто! — в один голос вигукнули гладіатори.
— Хай один побіжить до табору здійме тривогу і від мого імені накаже додержувати порядку й тиші.
В цей час передній вартовий у відповідь на свій оклик почув гладіаторський пароль: "Вірність і перемога!"
Один з декуріонів з кількома гладіаторами пішов уперед, щоб дізнатися, хто підходить. Тим часом табір прокинувся. Миттю кожен гладіатор озброївся і став на своє місце в маніпулі. Вишикувана когорта, наче вона складалася з старих легіонерів Марія і Сулли, була готова мужньо зустріти напад якого завгодно ворога.
Поки декуріон ходив у розвідку, Спартак з половиною сторожової маніпули мовчки стояв за валом, обличчям до стежки, і слухав. Раптом він почув радісний крик декуріона:
— Це Еномай!
І всі гладіатори враз повторили:
— Це Еномай!
Слідом за ним гучно пролунав могутній голос германця:
— "Вірність і перемога"! Так, друзі, це я і зі мною дев'яносто три товариші, які поодинці втекли з Капуї.
Легко уявити, як зрадів Спартак. Він прожогом кинувся через вал назустріч Еномаєві, і друзі міцно, по-братськи обнялися.
— О мій Еномаю! — з невимовною радістю вигукнув фракієць, — Я й не сподівався так скоро тебе побачити.
— І я теж, — відповів германець, обнімаючи велетенськими руками русяву голову Спартака і цілуючи його в лоб.
Коли кінчилися радісні привітання, Еномай почав розповідати, як його загін понад годину відбивав римські когорти. Римляни розділилися на дві частини, і, поки одна нападала, друга пішла вулицями в обхід, щоб ударити гладіаторам у спину. Еномай розгадав цей намір і покинув оборону вулиці, бо був певен, що Спартак уже за містом. Він наказав товаришам розійтися в різні боки, поховатися на ніч, переодягтись і до вечора поодинці вийти з міста під арки акведука. Розповів, як понад двадцять їхніх товаришів наклали головами в нічному бою біля школи Лентула і що з ста двадцяти бійців його загону, яких він розпустив, лише дев'яносто три зійшлися під акведуком. Виступивши минулої ночі, вони плутаними стежками дійшли до Помпеї і тут зустріли одного з гінців Спартака, посланого в Капую. Він і вказав їм місце, де мали отаборитися втікачі.
Велика була радість, викликана приходом до табору цієї шостої маніпули. Знову запалали багаття, новоприбулих частували скромною трапезою з хліба, сухарів, сиру, фруктів та горіхів. Після їжі всі змішалися, чулися радісні вигуки, розшукували знайомих, обіймалися, засипали один одного запитаннями: "А, і ти тут?" — "Як поживаєш?"— "Звідки ви прийшли?"— "Як ви сюди добралися?" — "Добряче місце для оборони…" — "Тут нам нічого боятися!" — "А як справи в Капуї?" — "А що з нашими товаришами?" — "Де Тімандр?" — "Сердешний!" — "Загинув?" — "Ото був молодець!" — "А Помпедій?" — "З нами!" — "Гей, Помпедію!" — "А що там у школі Лентула?" — "Хай вона щезне, як сніг проти сонця!" — "Прийдуть усі?" — "Усі!"
Запитання й вигуки впереміжку з жартами чулися звідусіль по всьому табору. І тільки о годині, коли співають перші півні, в таборі повсталих стало тихо.
На світанку десять рабів і гладіаторів, за наказом Спартака, взявши хто чабанський ріжок, хто флейту чи дуду, заграли разом і розбудили гладіаторів.
Усі швидко вишикувались у бойовий порядок. Спартак і Еномай зробити їм огляд, даючи нові накази, підбадьорюючи кожного воїна, і, наскільки було можливо, озброювали їх. Потім було змінено варту і з табору послано дві маніпули: одну — дістати харчі, другу — по дрова.
Всі інші гладіатори, що лишилися в таборі, за прикладом
Спартака та Еномая, взятій різне знаряддя і почали виламувати з скель каміння, щоб потім з саморобних пращів або просто кидати їх у ворога. Камені вони старанно загострювали і складали купами у напрямку Помпеї, звідки напад був не тільки ймовірним, а й неминучим.
За цією роботою повсталі провели цілий день і ніч. А на світанку наступного дня вартові підняли їх криком: "До зброї!" Це вже справді були римляни. Дві когорти, близько тисячі бійців, під командуванням трибуна Тіта Сервіліана, підіймалися на гору з боку Помпеї, готуючись напасти на табір. гладіаторів.