Розділ XXII
ОСТАННІ БИТВИ. — ПОРАЗКА БІЛЯ БРАДАНУ. — СМЕРТЬ
В той час, коли Евтібіда вмирала на очах Мірци, розплачуючись за свої злочини, до Темеси приплив човник, з яким Гранік послав Спартакові звістку про себе.
Спартак був дуже спантеличений звісткою про висадку Граніка на берегах Бруттії і довго розмірковував, що йому робити. Нарешті, звертаючись до Арторікса, сказав:
— Ну що ж… Коли вже Гранік з п'ятнадцятьма тисячами наших у Нікотері… переправимо туди морем усе військо і там розпочнемо ще завзятішу війну.
Він послав човен назад до Граніка з наказом уночі повернути флот назад до Темеси. Протягом восьми ночей фракієць переправив усе військо до Нікотери і всі ці ночі, крім останньої, посилав чотири легіони за місто, щоб відвертати увагу римлян на суходіл. Останньої ночі він відплив сам з усією кіннотою.
Тільки-но флот, що віз Спартака, Мамілія і кінноту, відплив кілька миль од берега, темесинці сповістили Красса про те, що сталося.
Римський полководець мало не сказився. Він осипав темесинців прокльонами за те, що вони побоялись його попередити раніше про втечу Спартака. Тепер, вирвавшись на простір, гладіатори розпочнуть ще запеклішу війну, яку він сам вважав закінченою і примусив Рим у це повірити.
Обклавши городян величезним податком за їхнє боягузтво, Красс наступного дня наказав військові знятися і повів його до Нікотери.
Але Спартак на світанку того ж дня, як приплив до Нікотери, вирушив з усім військом у путь і спинився тільки через двадцять годин біля Сцілли.
Другого дня він перейшов до Регія і скрізь на своїй путі закликав рабів до зброї. Там він став на зручному місці, наказавши гладіаторам за три дні викопати рів і зробити частокіл, щоб зробити табір неприступним для ворога.
Тоді Красс вирішив примусити Спартака прийняти бій або здатися через голод. І він збудував таку колосальну, справді римську споруду, яка, коли б не було одностайного свідчення про неї Плутарха, Аппіана і Флора, здавалася б неймовірною.
Прийшовши туди, Красс побачив, що сама природа місцевості підказує йому, як треба діяти. І він спішно почав будувати стіну через перешийок. Тим самим він не давав своїм бійцям байдикувати, а противника позбавив можливості діставати продовольство. За короткий час він викопав рів від одного моря до другого завдовжки триста стадій, завглибшки і завширшки п'ятнадцять футів. Уздовж рову спорудив такої ж висоти надзвичайно міцну стіну.
Поки сто тисяч римлян невтомно працювали над цією титанічною спорудою, Спартак створював ще два нових легіони з одинадцяти тисяч рабів, які збіглися до нього у Бруттії і навчав їх військової справи. Водночас він міркував, як вирватися з пастки і звести нанівець працю і наміри Красса.
Минуло дванадцять днів.
— Скажи, Спартак, — спитав якось Арторікс, — хіба ти не бачиш, що вони замкнули нас у пастці?
— Ти так гадаєш?
— Але я бачу стіну, яку вже кінчають будувати, і мені здається, що це справді так.
— Ще на Везувії бідолаха Клодій Глабр думав, що впіймав мене у пастку.
— Але через десяток днів не стане харчів.
— У кого?
— У нас.
— Де?
— Тут.
— А!.. Та хто ж тобі сказав, любий мій Арторіксе, що через десять днів ми ще будемо тут?
Арторікс мовчки похнюпив голову, зніяковівши, що зважився повчати такого передбачливого полководця. А Спартак приязно глянув на юнака і, зворушений його замішанням, ласкаво поплескав по плечу, сказавши:
— То добре, що ти попередив мене про стан з нашим продовольством. Але не бійся, я вже придумав, як пошити Красса у дурні і залишити з роззявленим ротом перед його страшенною стіною.
— Красс досвідчений полководець!
— Найдосвідченіший з усіх, які з нами за ці три роки воювали, — згодився Спартак і додав за хвилину: — Та він ще нас не переміг.
— 1 не переможе, поки ти живий!
— Ах, Арторіксе, адже я теж тільки людина.
— Ні, ти — думка, ти — сила, ти — прапор! У тобі втілилась і живе ідея: права пригнобленим, щастя знедоленим, свободу рабам! Великодушний і звитяжний, ти сяєш світлом, якому підкоряються найбільш буйні з наших товаришів. Поки ти живеш, вони слухатимуться тебе і робитимуть неможливе, як було досі. Поки ти живеш, вони здатні переходити по тридцять миль за день, зносити всякі злигодні, терпіти голод, битися як леви. Якщо, на лихо, ти загинеш, з тобою впаде наш прапор, і за якісь три тижні війна закінчиться для нас повною поразкою… О! Хай боги довго бережуть тебе, щоб ми домоглися цілковитої перемоги!
Цієї миті підійшов центуріон повідомити Спартака, що три тисячі іллірійських і далматинських пращників, які втекли з римського табору, стоять перед преторськими воротами і настійно просять прийняти їх у ряди їхніх братів.
Спартак поміркував над проханням цих трьох тисяч дезертирів. Його, можливо, взяв сумнів у їхній щирості, а може, не хотів давати своїм воїнам приклад, шануючи дезертирів. Він вийшов до воріт табору і сказав їм:
— Кидати свій прапор — вчинок негарний, негідний доблесних воїнів. Вітати і приймати втікачів з ворожого табору — недостойно честі полководця і небезпечно. Бо який згубний приклад для моїх бійців дали б ви, як товариші, що зраджують військо і присягу.
І він їм відмовив.
Через тиждень після цих подій, надвечір, декуріони й центуріони обійшли намети і від імені Спартака наказали зняти табір, не чекаючи сурми і додержуючи повної тиші.
Тим часом вершники за наказом вождя поїхали з сокирами нарубати дерев у сусідньому лісі і вночі настягати їх до табору в достатній кількості.
О годині перших смолоскипів Спартак звелів розпалити в таборі великі багаття. Потім під покровом дощу і снігу, що йшли вже дві доби без упину, в темряві безшумно рушив до того місця Крассового рову, де ще не було стіни. Тут він наказав поскидати у рів стовбури і хмиз, які принесли вершники, а зверху шість тисяч піхотинців поклали шість тисяч заздалегідь приготовлених мішків з землею. Так вони завалили широкий прохід через рів. Цим мостом Спартак перевів усе військо і наказав іти безшумно, незважаючи на дощ і сніг, аж до Кавлона.
Сам він з кіннотою сховався в лісі поблизу ворожого табору. Опівдні наступного дня він кинувся на два легіони Красса, які йшли околицями по продовольство, і за півгодини вирубав понад чотири тисячі римлян.