Мені здається, ніби я застромив ноги в нутро замороженої риби. Та почекаю ще півгодини. Якщо моє припущення справдиться... не сумніваюсь, воно справдиться... Незабаром на тій шторі обов'язково з'явиться тінь нахиленої жінки. З нею буде по-іншому, не так, як з незнайомкою під листям. Не я вибиратиму, а вона.
Щоб заговорити по телефону (в цьому я раніше переконався), треба саме так нахилитися, бо заважатиме стілець. Вона стане боком до вікна, і світло падатиме так, що голова здаватиметься ледь-ледь зрізаною. Штора зіткана з грубих ниток, а тому нема чого побоюватися, що жінчина тінь крізь неї не проглядатиме. Якщо мені тільки вдасться бути свідком цієї сцени, то хоч і змерзну, недаремно ждатиму. З ким вона розмовлятиме?.. Ясно з ким... З тим підозрілим типом, якого називає братом. Він дивна людина, якщо про нього кажуть, що він не має постійної оселі, бо дуже лагідний, розумний, самовідданий і розсудливий... Безвідповідальний опікун! Виступає в ролі довіреної особи, але у вирішальну мить зникає і доручає переговори жінці, напівалкоголічці, яка з розплющеними очима бачить кошмарні сни, регоче, залоскотана руками примари-чоловіка, і розмовляє сама з собою.
Зрештою, що мені до того? Я не маю найменшого бажання доскіпуватися, що в її словах правда, а що брехня. Така вже моя робота: нехай навіть бреше, аби платила. Проте, якщо хоча б у загальних рисах не знати намірів клієнта, важко грати й роль блазня. Взагалі кажучи, так само важко врахувати різні обставини, як грати роль блазня. А крім того, дається взнаки те, що називається почуттям власної гідності. З роллю блазня начебто змиришся, та коли тебе постійно вважають дурнем,— спілкування стає неможливим. А втім, мені заплачено тридцять тисяч ієн, отже, від мене хочуть, щоб у своїх діях я не виходив за межі цієї суми.
Я ставлю валізку біля ніг і, розтираючи боки застромленими в кишені пальта руками, стежу за жовтою шторою. Вгору схилом із скреготом, наче от-от розсиплеться на шматки, повзе таксі і, розпанахавши темряву фарами, зникає між будинками. Почекаю принаймні доти, поки таксі вертатиметься. Та якщо довгождана тінь на шторі не з'явиться... Ні, це неможливо... Що там казати, той її брат — надто підозріла особа... Набагато приємніше складати докупи хитромудру дитячу іграшку, ніж її розбирати...
Десь далеко гримнули залізні двері, той гуркіт пробіг по водогінних трубах і, наче стогін— землі, пролунав у моїх вухах. З-поміж будинків долинуло кволе собаче скавуління. Хотілося справити малу нужду. Все тіло затремтіло, наче вже не вистачало терпцю. Мабуть, через велике напруження зору мені привиділося, ніби, виблискуючи, йде сніг. Склеплюю повіки, але сніг не перестає падати. Важко повірити не тільки в цей сніг...
Повернулося порожнє таксі. У що важко повірити?.. Було стільки неймовірних речей, що я навіть забув, у чому збирався сумніватись... Здається, навіть здатність міркувати замерзла... В жовтому вікні ніякої зміни... Мимохіть укидаю до рота скляну кульку... Думав, що то цукерка, але добре, що не квапився її гризти... Закінчивши справляти малу нужду, піднімаю валізку і прямую до автомашини... Ревіння мотора... Той гуркіт, що мав би сповістити клієнтку про моє задоволення, якби все вийшло так, як я сподівався, тепер мені огидний і тільки наганяє сум... Якщо твердити, що це факт, то, мабуть, саме з нього доведеться й починати.
Потерта рекламна коробка сірників і фотографія. На карті-схемі забагато білих плям. Тому я не маю права навмання їх замальовувати. Адже я не охоронець закону.
ПОВІДОМЛЕННЯ
12 лютого. 9 година 40 хвилин. Відвідав місце, де взято коробку сірників. Як пройти від будинку клієнтки хвилин двадцять, то, прямуючи вулицею, по якій ходить автобус, до станції метро так, щоб станція 8 була праворуч, зліва можна побачити платну автостоянку проти неба, а навскіс від неї — вивіску "Камелія", достеменно таку, як на сірниковій коробці. Звичайнісінька кав'ярня, всього на вісімнадцять місць. Крім власника, одна офіціантка. Вік — приблизно 22 роки. Повненька, кругловида, з маленькими очима і плямами від прищиків на лобі. На ногах тонкі візерунчасті панчохи — видно, любить крикливо вдягатись, хоча сама дуже неприваблива. Загалом, не об'єкт для розслідування. На дверях оголошення: "Потрібна офіціантка". Я подумав, що, мабуть, протягом кількох останніх місяців хтось звільнився з роботи, і тому спробував ніби ненароком розпитати про це в хазяїна. Моє припущення виявилося помилковим — просто офіціантка потрібна для нового закладу. Я показав фотографію зниклого безвісти чоловіка й описав його прикмети, та хазяїн і офіціантка одностайно посвідчили, що вони його ніколи не бачили, а тим паче в їхній кав'ярні. (Примітка: на каву витрачено 80 ієн).
...Сьогодні вранці я почувався з похмілля кепсько. А тому випив дві чашки кави, але в звіт уписав тільки одну — забагато вимагати від клієнтки посоромився.
Однак це не означає, що в цьому повідомленні про кав'ярню "Камелія" я припустив якісь особливі неточності. Все — і зім'ята коробка сірників, і потерта етикетка на ній, і незручне розташування кав'ярні — точно узгоджується зі словами хазяїна, що він (тобто зниклий чоловік) сюди не вчащав. Ну що можна ще до цього додати?
Понура стіна зі слідами переставлених поличок. На ній кольорова фотографія якоїсь кавової плантації в Південній Америці. її загнуті кутики вкрилися пилом — напевне, і той, хто її повісив, забув про неї. Люди на ній у крислатих капелюхах, отже, там, напевно, яскравий день, а тут крізь сітчасту штору ледве просочуються вичавки білястого лютневого сонця, і під бляклим каучуковим деревцем чадить гасова грубка. З відвідувачів тільки я один, похмура офіціантка за стой-кою схилилася над ілюстрованим журналом, а хазяїн кав'ярні з одутлим обличчям, як у людини з нежиттю, неохоче, спроквола витирає столи: поведе раз ганчіркою — зиркне на вулицю і глибоко, протяжно зітхне. Якщо й можна сюди щось додати, то лише пересторогу: "Глухий кут — проїзду немає". Уявляти собі ще щось так само безглуздо, як і досліджувати фотографію кавової плантації через лупу. Не тільки він — будь-хто, не встигнувши сісти за стіл, відразу подумає, яке то щастя, що є місце, куди можна повернутись. Так чи інакше, в моєму повідомленні немає ані крихти брехні.