В одному кварталі позатоплювали цілі вулиці, порозбивач ши в льохах складу Гомнера всі його гігантські бочки з вином При мені витягли двох алкоголіків, що з риданням кинулися сторч головою в море вина. Герої! Чесні душі! Вони не могли пережити цієї ганьби, цього сонцеїстського баб'ячого вандалізму Ради бога, швидше мені ще склянку! Я мушу відчути, що я ще живу, що я ще людина.
Макс прикушує на губі сміх: голубчики милі, якою тривогою загули творчі аристократичні голоси — не храм краси, а чисто тобі вулик, повний непокійного дзижчання трутнів. Бо, де ж пак, на улюбленого бога їхньої творчості зроблено такий неделікатний виступ.
Людиносхожа істота нашвидку витирає жаб'ячий рот зеленою хустиною й хапливо засуває її кудись під зелену пахву.
— Але, панове! Це тільки невинна забавка в порівнянні з тим, що починає діятися. Невинна забавка, я вам кажу! Чуєте?
Гул одразу влягається, прибитий непорозумінням, як порох вулиці раптовим дощем: невинна забавка?! Оце так! Що ж там може серйозніше діятись?!
— Діються грандіозні події, мої дорогі колеги. Насамперед, коли ви мені запропонуєте поручитися моєю головою, що ваші помешкання в цей мент належать іще вам, я цього не зроблю, я ще хочу поносити на світі свою бідну голову.
Стає зовсім тихо. Помешкання? Ручитися головою!
— Слухайте, Вінкельмане! Ви часом не викупалися в морі Гомперса? При чому тут наші помешкання?!
Вінкельман бере ще один келих і виливає його в своє біле кругле черево. Він не спішить одповідати — розгадка раз-у-раз має тим більший ефект, чим довше до неї рвуться.
— Не тільки, мої панове, ваші помешкання, але ваші сукні, білизна, одежа, картини, килими, персні, брильянти.
— Вінкельмане, ви п'яні!
— Панове! За невдалий жарт засудити Вінкельмана на порцію сонячного хліба!
— Чекайте, чекайте, панове, тут щось є! Вінкельмане, ви чудесний, знаменитий, позаконкуренційний комедійний артист, це відомо Європі, Америці й Африці. Ваші лаври всім нам дають спокійно спати, бо вони спочивають на гідній голові. Але дайте ж і нам спокійно спочити тут, у цьому милому ку точку, від усяких подій. Кажіть просто й ясно, що там діється, і не топіть нашого настрою в морях Гомперса та інших невинних забавках. Дуже вас просимо, Вінкельмане!
Вінкельман глибоко зітхає й приплющує маленькі дукаті очі.
— Дорогі мої спокійні конкуренти моїх бідних лаврів! Скажу вам так: коли б моє помешкання було в Берліні, я тепер, в оцю хвилину, не мав би щастя бути тут із вами. Я стояв би на порозі моєї хати з револьвером у руках. На жаль, моє помешкання в Гамбурзі. Коли я туди прилечу, то хтось інший зустріне мене з револьвером у руках. Тому я тут, мої панове! Ясно? Ні? Добре. В такому разі, панове, скажу ясніше: наш прекрасний пролетаріат, почуваючи себе паном становища, хоче жити відповідно до свого стану, цебто в палацах. Через те він вибирає найкращі будинки, привозить у колисочках своїх нащадків і оселяється, як у себе дома. Тільки-но я мав приємність рятувати одного мого хорошого приятеля від такої навали синів сонця. До його вілли з'явилося декілька родин робітників із його власної фабрики й заявили, що вони хочуть житії в палаці так само, як живе хазяїн, що цей палац, мовляв, збудований за гроші, зароблені ними, а через те вони мають цілковите право мешкати в ньому. Вони, правда, були "справедливі": в палаці двадцять шість покоїв, вони лишили фабрикантові три, а собі взяли решту — двадцять три.
У храмі вибухає безладний, бурний, розкудовчений вихор голосів:
— Яке нахабство!
— Але ж це грабіж, розбій!
— Це неможливої Та що ж це таке?!
— А що ж поліція?
— Ах, яка там тепер поліція!
— Панове, так що ж це діється?!
— Ну, і що ж? І що? Врятували?
— Ви покликали поліцію? Вінкельман загадково посміхається.
— Поліцію? Ви знаєте, панове, що найпотішніше в цій милій забавці номер два синів сонця те. що в найближчому відділі в поліції ми знайшли тільки двох урядовців, які зайняті були розбиванням урядової каси. Поліції, панове, вже немає, або ж вона вже разом із синами сонця вдирається до наших помешкань (якщо не зайнята розбиванням урядових кас).
— Чекайте! Так це ж... це ж . Панове, так що ж це таке виходить? А що ж уряд? Що знаменитий Каесем? Звертались туди?
На тонких, як у глині тупим ножем прорізаних устах Вінкельмана знову розтягуьться загадковий усміх.
— Каесем! Це іакож досигь пікантний номер Ці люди випустили з зоологічного саду вовків і тепер хочуть їх прокламаціями загнати назад. Вони обіцяють звернутися з відозвою до пролетаріату не робити самовільних, неорганізованих учинків. Вони, мовляв, виробляють план і за тим планом пороздають наші помешкання, сорочки, черевики, пальта, щітки, зубо-шпички. Я думаю, панове, що ми можемо цілком заспокоїтися від цього мудрого вирішення Правда?
Сузанна раптом озирається до Макса й мовчки, без посмішки, без насмішкуватої лукавої вогкості дивиться йому просто в очі.
— Ну, що ж? Нова ера? Ви задоволені?
Макс грається ножем, а в очах граються п'яні сміхотливі іскорки.
— Задоволений. Мого палацу ніхто не займе. Сузанна круто повертає до нього матово обточену спину. А в храмі гасає вихор голосів, рук, облич, криків. Дами шукають по гротах свої капелюхи, рукавички — вони мусять летіти додому, ставати з револьвером у руках на порозі своїх помешкань. Мужчини то грізно вимахують кулаками, то розгублено хапають один одного за одвороти шовкових смокінгів і домагаються відповіді: що ж це діється?! Адже ж учора ще нічого такого не було чути. Може, це тільки Вінкельманове пpибiльшeння? Може, два три вибрики якихсь шалапутів?
Фіміам перед Красою теж гасає безладними клубками ю в один бік, то в другий. Тільки сама Краса стоїть у тій самій жагучій, чистій непорушності, чужа й далека цим живим пороз'ятрюваним тілам.
Вінкельмана шарпають, смикають, вимагають відповіді, грізно наступають на нього. Вінкельман нарешті виривається й стрибає на стілець.
— Та дайте ж, панове, слово сказати! Що за чорт такий! Ви на мене так напали, наче я самий організатор цього переселення синів сонця Я зовсім не кажу, що це охопило вже весь Берлін. Ваші помешкання ще цілі, цілі, цілі! Заспокойтеся! Було кілька випадків! Я вам більше скажу... Тихо, панове! Послухайте!.. Прошу, тихо! . Я вам більше скажу: в Каесемі товпляться десятків зо три власників розгромлених за сьогодні магазинів Пролетаріат одбирає в буржуазії зроблені ним товари Найкращі магазини вщент розграбовано. І Каесем так само обіцяє видати відозву. Отже ж, не хвилюй? ся й не...