Коли на варшавській сцені з'явився Баттістіні, Соломія не вагаючись віддала йому перевагу над усіма. Він так само вирізнив її серед інших співачок, і почалося те живе спілкування творчого духу, яке відоме тільки великим партнерам у мистецтві. Перед кожним спектаклем рано-вранці вона отримувала від нього коротеньку записочку з привітанням. Завжди воно адресувалося героїні, яку Соломія мала співати увечері. Отримавши такого аркушика, вона розуміла, як тонко Баттістіні допомагає їй відчути себе Татьяною, Шарлоттою або Аїдою.
Тож не дивно, що через деякий час по своєму від'їзді з Варшави він письмово запропонував Соломії поїхати з ним на гастролі до Петербурга.
Зокрема, у листі Баттістіні зазначав: "Я все більше радію із сталих успіхів, які супроводжують Вас на сцені, і нічого не можу додати до слів, що я сказав їх про Вас синьйорові Дукаті. Мої слова — це просто вірне відбиття моїх до Вас почуттів.
Не знаю, чи вестиме з Вами переговори наша дирекція про ангажемент у наступному році, але мені обіцяли, що надішлють Вам запит із цього приводу. Якщо до цього часу Ви його не одержали, чекайте на цю пропозицію, і коли визнаєте її слушною, я матиму щастя співати разом з Вами. Це те, чого я жадаю.
Прийміть мене, шановна синьйорино, до числа своїх найпалкіших прихильників і цілковито покладайтеся на мене.
Відданий Вам М. Баттістіні"
Павлик, який з великим пієтетом ставився до російської опери і російської музичної критики, визнав слушним бажання Соломії поїхати на гастролі до Петербурга. Колись, ще під час її першого перебування в Мілані, він писав їй, що вона потребує таких чинів, щоб зробити собі реноме в музикальнім світі, і "найперш в російськім, котрого Вам непримінно треба і для російської, і для української музики. Я навіть думаю, що для Вашої кар'єри і для кар'єри української музики з Вами, як і для тої спеціальної справи, котрій Ви можете і мусите служити в дальній лінії, що для того Вам найперш треба б піти в Київ і добре пройти Лисенкову школу української музики і рівночасно й школу російської музики. Тільки тоді Ви б заімпонували світові, як співачка-українка по репертуару і тенденціях".
Гастролі планувалися на грудень, а зараз було літо, і Соломія мріяла про відпочинок. Тим часом надійшов лист від Фаусти Креспі, яка виїхала на лікування до Сальсо-маджоре, з пропозицією провести вересень удвох біля моря. Вона обіцяла Соломії відмовитися від учениць. "Хочу бути вільною, щоб присвятити себе Вам... я плекаю надію, що й Ви влаштуєте все таким чином, щоб ми могли бути разом якомога довше".
У тому ж листі Фауста Креспі підтверджувала існування контракту: "Тепер поговоримо про Вас. Я вельми зраділа, коли дізналася сьогодні від шановного синьйора Кінеллі, що Ви написали йому люб'язного листа. Ви зробили розумно, бо в цьому була необхідність. Мені надійшла також телеграма від Дукаті з повідомленням про підтвердження контракту. Якщо платять 1000 лір за вечір, а в Петербурзі пропонують навіть більше, то тут мені нема чого додати! Це велика спокуса! Я б теж, мабуть, відрядилася на все життя навіть на Міссісіпі.
А коли Ваше ім'я облетить увесь світ, Ви зароблятимете чотири або п'ять тисяч за виступ. Запевняю Вас у цьому. Такі гроші мала Даркле цієї зими в "Ла Скала". Мала їх і Беллінчіоні!
Дерзайте! Ви ж молода й роботяща, у Вас усе попереду".
Соломія зразу ж виїхала до Італії. Перед петербурзьким сезоном треба було добре відпочити. І не тільки тому...
Отже, Соломія поїхала. їй і справді бажалося відпочинку. Зустрічі зі Стефаником вибили її з рівноваги. Ці сумні очі, міцна постава, його іронічна мова — все потрібно було забути... Ні — не назавжди... Соломія не вміла забувати назавжди тих, кого кохала. Але тільки там, у глибині душі... Хай живе пам'ять, хай живить серце, розум... Вона вміла бути вдячною і не потребувала забуття.
У Віареджо, яке Фауста Креспі любила палкою любов'ю дебютантки, вони зупинилися в готелі над самим морем. Місто і справді було прекрасним. Море біля нього вигинається дугою, облямоване широким пляжем із білого дрібного піску. За містом починається пласка долина з безконечною кількістю озер, де водилася риба і жило багато птахів. А ще далі починався ланцюг Апуанських Альп, снігові вершини яких було добре видно з самого пляжу. Місто мало два розкішні соснові гаї, один із них був міським парком, звідси Соломія, яка любила самотні прогулянки ранком, починала свій день. За кілька днів вона раптом відчула, що Віареджо не знати чим нагадує їй Тернопільщину. Це було незбагненно. Позбутися цього відчуття не могла.
Коли їх відпочинок скінчився, збираючи валізки, Соломія несподівано для себе сказала Фаусті:
— Я хотіла б сюди повернутися. Не знаю чому, але мені тут добре.
— Аякже, ми обов'язково сюди повернемося, тим більше, що маестро Пуччіні вже вибудував тут дім.
— У Віареджо?
— Майже. Пам'ятаєте ту широку липову алею, по якій ми верталися з озера Массачукколі?
— Безперечно, Віале дей Тільї!
— Пуччіні вибрав гарне місце — Toppe дель Лаго. Воно якраз між пляжем і озером. Я там уже була, гадаю, запрошення для нас двох не забариться.
Знайомство з російською оперою Соломія Крушельницька почала з "Євгенія Онєгіна" Чайковського. Літературний твір вона добре знала ще з часів міланських студій. Образ Татьяни був їй зрозумілим і близьким. Опрацьовувала партію старанно, добивалася найточніших інтонацій голосу, виразності міміки і жесту.
Партію Татьяни в опері Чайковського "Євгеній Онєгін" Соломія почала співати у Варшавському театрі. Баттістіні співав Онєгіна. Взагалі дует Баттістіні — Крушельницька користувався небувалим успіхом і складав величний ансамбль, який довгі роки згадували сучасники. Баттістіні створив бездоганний образ Онєгіна: "Такому Онегину может позавидовать и русская сцена: столько в нем правды и силы, верных пушкинскому герою и эпохе, не говоря уже об идеальном исполнении самой партии, которую из всех русских баритонов никто так не пел..." Він настільки вірно передає характер головного героя, що вражає слухачів, особливий захват викликає аріозо і фінал, який він закінчує рідкісної красоти високим "соль".