Соломія дійсно готувалася до перемог. Вона мала співати Ельзу в "Лоенгріні"— то одна з улюблених її ролей; і Мімі в новій опері Пуччіні "Богема". Після вдалого дебюту в Кремоні в його опері "Манон Леско" композитор вдруге запросив співачку — в Пармі мала відбутися прем'єра "Богеми". Репетиціями керував сам маестро, а Соломія, що добре знала його вимоги, намагалася створити щирий і теплий образ Мімі. Маестро любив цю оперу, здається, він любив усі свої опери, але "Богема", котра нагадувала молодість, все-таки найдорожча йому. Соломія відчувала схвильованість почуттів і композитора, і героїні — це спонукало її шукати відповідних емоцій і в своїй душі. Композитор був вельми задоволений співачкою.
Життя Соломії під час гастролей в Пармі в побутовому відношенні стало складнішим, ніж будь-коли — не було з нею її коханої Оленки. У черговій мандрівці з концертами по Західній Україні, в Стрию, сестри познайомилися з відомим фольклористом Володимиром Охримовичем. Він справив гарне враження на них, особливо на Оленку, і в тому ж році вона стала його дружиною.
Соломію радував цей шлюб, вона високо цінувала Володимира, особливо після того, як він, будучи вже депутатом сейму, враховуючи складне матеріальне становище Василя
Стефаника, відступив йому своє місце. "Це праведна душа",— говорила про нього Соломія і називала ласкаво: "Хримцю". В майбутньому, приїжджаючи на Україну, вона завжди гостюватиме в родині Охримовичів, на вулиці Лисенка.
У Пармі, як і скрізь, менш везучі актори заздрили Соломії і за прекрасний голос, і за драматичний талант, і навіть за те, що композитор виділяв її серед інших.
Чи дратувало її таке ставлення? Можливо, а може, й ні. Бо, поклавши собі за правило ніколи не цікавитися плітками про себе і ніколи не з'ясовувати ні з ким стосунки, вона не дозволяла собі нервувати. Оптимістка за характером, Соломія знала лише один спосіб перемоги — зробити краще.
Чи була вона честолюбною? Так, була.
Чи прагнула слави? Безумовно.
Вона була гордою? О так!
їй не завжди вдавалося бути доброзичливою з усіма? Що ж...
Чи можуть ці риси характеризувати людину, як далеку від взірця? Можливо.
Але не Соломію Крушельницьку, бо все те було необхідно їй в її устремлінні, а в його грунті лежало прагнення досконалості. Навіть гордість — помічна тут, бо допомагає відкинути все дрібне, зайве, непотрібне...
Вона була вольовою людиною. Мусила нею бути, оскільки воля для неї — джерело і умова творчості. Виникали в житті Соломії Крушельницької ситуації, в яких вона нібито вступала в суперечність зі своїм спокійним характером. Але це може здаватися лише тому, для кого психологічна природа вольових людей — таємниця. Основний компонент цієї таємниці полягає в тій простій на перший погляд речі, що пошуки насолод у житті такої людини нічого не значать.
Коли Соломія виборсалася із львівської пастки,— раз і назавжди усвідомила життя як безконечну боротьбу. Родинні нещастя і власні переживання тільки підтвердили це. Ще в дитинстві, зацікавившися скороминучістю усього живого і переживши справжній душевний катаклізм, вона все-таки не змогла до кінця повірити у власну смертність. Але з того часу її ставлення до смерті можна схарактеризувати як прагнення чогось, що дало б життю безсмертя. Вона шукала і найшла його у творчості, у ствердженні себе як артистки, вдосконаленні майстерності, переконанні своєї необхідності.
Щоправда, така позиція призводила до ряду самообмежень, навіть страждань, Соломію обходило звичайне щастя і спокій. До того ж — той, хто так вчинив зі своїм життям, не міг уже до інших ставитися звичайно.
Соломія не мала звички до самої смерті коли-небудь і де-небудь жалітися на своїх ворогів. Вона потім, із часом, зрозуміла, що вимагати від багатьох інших піклуватися про когось більше, ніж про себе,— смішно. Так може чинити лише особистість із виключно розвинутим відчуттям людяності, решта... є решта... та й годі! Ворогів не боялася.
— Що ж,— казала,— раз є вороги — буде й перемога!
З часів її виступів у Пармі зберігся загадковий лист. Загадковий — бо невідомо, до кого він і з якого приводу...
"Шановний синьйоре!
Я надзвичайно здивована тим, що погані відомості про мене (?) доходять до Вас так швидко! Може, їх передають телеграфом?!
Необхідність спростувати подібні чутки прикро вражає мене, адже репетиції "Богеми" аж ніяк не були порушені ні через мене, ні через кого-небудь іншого, оскільки ці репетиції проходять найкращим чином.
Я й не знала, що відпочинок у день вистави називається примхами! Щоправда, згідно з контрактом я маю співати в двох операх, але, вибачайте, в контракті не говориться про проведення репетиції у день вистави.
Мені здається більш логічним і справедливим не надсаджуватися на репетиціях, щоб створити насправді живий образ Мімі.
А хіба могла я забути Ельзу з її вдачею, зовсім несхожою на Мімі (це ніяка не новина)? Ні і "ще раз ні"! Надто вже дорогі мені спогади про успіх у цій ролі, здобутий у пармському "Реджо".
Красно дякую за Ваше миле зауваження, що я — видатна Ледацюжка, і запевняю Вас, що можу добре співати в обох операх! Ви згодні?
Що ж до необхідних і цінних репетицій, де я мушу брати участь в першу чергу, то тут я визнаю Вас цілком правим, та що робити!
Сподіваюсь вхопити характер Мімі, особливо з люб'язною допомогою маестро Пуччіні, віддам все моє серце і душу, аби змогти..."
Висока людська гідність, з якою Соломія обстоює тут свої уявлення про артистичну працю, розважливість, відсутність роздратування чи зверхності примадонни навіть у тому випадку, коли з нею поводяться несправедливо. Все це окреслює ту значну висоту розвитку її особистості, яка не втратила своєї цільності і благородства, незважаючи на поневіряння чи удари життя. А що по-справжньому вражає — це глибока упевненість співачки у своїх професійних можливостях, в своїй артистичній вартості.
Частина сьома
ПРИМАДОННА ВАРШАВСЬКОЇ ОПЕРИ
Потреба свободи, усвідомлена нацією, дає їй незаперечне право позбутися опіки; будь-яке нав'язування чужого впливу або влади є насильством. І це насильство стає тим більш огидним, якщо його здійснює нація, яка бореться за свою власну незалежність.