Вони простують далі, і Окуневський з задоволенням ловить захоплені погляди, якими проводжають перехожі його супутницю.
— Панно Соломіє,— каже він благально,— подаруйте мені сьогоднішній вечір!
— А що сьогодні за свято? — зупиняється Соломія біля свого дому.
— Мої друзі запросили нас, тобто мене і вас, на забаву.
— Вибачайте, мені завтра до Висоцького, мушу ще вчити.
— Але я обіцяв...
— Однак, пане Окуневський, ви мусили погодити зі мною!
— Я розумію, але я вже пообіцяв... Наступного разу не буду, а тепер... вибачте мені.
Соломія вагається, їй і справді ніколи, але ж так хочеться трішечки повеселитися. А як буде завтра?.. Вона дивиться на Окуневського, зустрічає його розумний, як їй здається, лагідний погляд і погоджується.
...Вечір видався на славу, Соломія аж ніяк не жалкувала, що пішла. Вона перебувала в центрі уваги. У світло-зеленій, світлішій від очей блузочці і довгій чорній спідниці — вирізнялася навіть кольорами вибраної одежі. Строгої і водночас незвичайної серед пишного вбрання панянок, що були присутні тут.
Окуневський освідчувався, був розгублений і покірний. Соломія не святкувала цієї перемоги... Щоправда, мала до нього небезпечний жаль.
— Мені прикро, пане Теофіле, але я маю інші плани.
— Соломіє, ви дуже молода, аби бути в чомусь упевненою далі завтрашнього дня, повірте мені, я старший за вас... ви ще не знаєте світу... ви недосвідчена...
— Можливо. Мої плани взагалі не пов'язані з заміжжям...
— Залишмо це на інший час, не відмовляйте... Дозвольте мені кохати вас...
Ще довго не спала Соломія, пригадуючи цю розмову, пригадуючи його слова, вираз обличчя і ту хвилюючу теплоту, яка вирувала в ній, коли він наближався. Вона хотіла бачити його знов, хотіла ходити з ним вулицями Львова, співати для нього. О! Цього вона хотіла якнайбільше... Взагалі він співчував її намаганням добитися самостійності. Але... але щось він... Ні, він гадає, в усякому разі, це відчувається в його словах, що консерваторія і освіта потрібні їй, щоб довести світові свої можливості, а після того спокійно забути все, повернувшися до "домашнього вогнища". Соломія усміхнулася і заснула.
Наступного дня професор загадав їй проспівати арію, намічену на сьогодні. Соломія розпочала, але збилася і хотіла подивитися в ноти. Професор припинив заняття.
— Панно Крушельницька, я не міг вам за два роки навчання ні в чому дорікнути... І я, і пан диригент, і наш славетний співак Мишуга вважаємо вас дуже здібною і перспективною ученицею. Ви жодного разу не дали нам приводу сумніватися в цьому. Якщо ви хвора, треба залишатися вдома і не псувати собі репутацію.— І вийшов з класу.
Сором, гнів на себе клекотіли в душі Соломії. Вона ненавиділа себе. Все її життя постало перед нею з жахливою ясністю, і з тією ж жорстокою ясністю освітились їй дороги, які вона мала вибрати, а точніше — одну-однісінь-ку, ледь намічену стежечку, яка, можливо, її кудись виведе. Можливо, один шанс із... Хіба вона у Львові задля флірту з паном Окуневським і для візитів на вечірки?.. Сидить тут на позичені батьком гроші, занапастила родину, бо це ж... через неї жодна сестра не має віна, вона батькові вкорочує життя своїми проблемами...
Повернувся професор Висоцький. Пройшов у куток кімнати, вмостився в кріслі, глянув у вікно, потім на Соломію. Він був спокійний і дивився на ученицю майже співчутливо:
— О котрій панна Соломія вчора вклалася до ліжка? Соломія мовчала.
— Отже, дуже пізно!.. Професія співака — це важка фізична праця. Режим і вправи, режим і вправи — і так без кінця. Ви розумієте мене?
— Так,— Соломіїна відповідь пролунала сухо і твердо.
— Панно Крушельницька, я не маю підстав дорікати вам. Ви працьовиті у вищій мірі. До того ж маєте унікальний голос. Заявляю — унікальний. Але... але справжній талант дуже ревнивий, він не потерпить суперника...
Соломія мовчки уважно слухала свого професора, який був для неї зараз єдиним дороговказом і надією. Відтоді, як професор вийшов, а потім повернувся, вона не змінила пози. Стояла біля фортепіано, мов застигла.
— Сідайте, будь ласка,— запропонував професор буденним тоном, ніби нічого й не сталося.
— За кілька днів у театрі починаються гастролі італійської співачки Джемми Беллінчіоні. Я не вважаю її спів якимсь незвичайним, але переконаний у користі ходити в оперу і вивчати манеру співу і прийоми інших співаків. Окрім того, італійська мова настільки багата голосними та їх комбінаціями, що надає голосові особливої вокальної барвистості... Прошу звернути увагу на її срібний голос, головні партії в операх "Лінда", "Лючія", "Ріголетто", "Травіата".— Він умовк, глянув на мовчазну Соломію і додав:— Голосовий матеріал ви маєте кращий. Після спектаклю прошу зайти до неї в убиральню... мені б хотілося познайомити вас.
Розділ III
ДЖЕММА БЕЛЛІНЧІОНІ. Гастролі італійської трупи розворушили весь Львів, а місто здавна славилося музичними традиціями. Ще 1826 року син великого Моцарта заснував тут Музичне товариство св. Цецілії, в якому інколи нараховувалося 300 чоловік. Львівське музичне життя було досить багатим, охоплювало найширші верстви інтелігенції і городян. Тож годі вже й казати про фахівців музики, для яких гастролі світових співаків були святом.
Соломія хвилювалася. Добре, що Олена була на той час у Львові. Тому субота, незважаючи на весняний щебет птахів, почалася не із звичайної прогулянки, а з добору вбрання на вечірню виставу. Оленка, яка прекрасно розбиралася в таких справах, до обіду не полишала голки. Соломія мало допомагала їй, навіть перспектива чудового вечора не могла збити її зі звичайного робочого ритму. Фортепіано, вправи для голосу, спів. Усе як завжди.
Лише по обіді сестри вийшли на прогулянку. Стояла найулюбленіша Соломіїна пора — рання весна, яка має щось у собі і від пізньої осені, тільки не така мертва. Досі всі пори року Соломія сприймала тут у порівнянні з сільськими пейзажами, а там весна сповнена буянням соків, хмелем паруючої під сонцем землі. Та сьогодні вона, як ніколи, відчула всю поетичність весни міської.
Підсохла чистісінька бруківка, щоправда тільки в центрі міста, ніжне молоденьке листячко каштанів ще трошки в'ялувате, як щойно народжене ягнятко. Соломія з цікавістю роздивлялася навколо, а люди у свою чергу задивлялися на молоду панянку, таку красиву й зграбну. Оленка не вважала себе такою вродливою, як сестра, але цілком задовольнялася успіхами Соломії. Вони неквапом простували каштановими алеями, і Соломія тихо розповідала сестрі про всілякі події з життя львівських театралів.