Вона вважала, що дикція є складовою частиною вокальної школи, і тому із задоволенням відвідувала заняття Францішека Висоцького, викладача декламації. Це був дуже приємний красень, знаменитий драматичний актор, кожну свою лекцію він починав прекрасно поставленим срібним голосом: "На острові Лесбос у п'ятому столітті до нашої ери співаків учили гри на кіфарі і розмірної декламації..."
Минуло півроку, і Соломія, призвичаєна до вільного сільського життя, вже навчила себе розуміти жорстоку сутність слова "треба"...
Соломія схудла і стала ще більш мовчазною і стриманою. Ця зосередженість допомагала їй у виробленні власного ритму занять і відпочинку. Вона вставала о пів на шосту ранку, вмивалася в невеличкій білій, з голубими квітами мисці, зачісувала свої довгі коси і випивала склянку теплого чаю. Потім, скинувши останні краплини сонливості, сідала готуватися до лекцій.
На той час вона мешкала не сама, а з щойно прибулою до Львова молодшою колежанкою Яніною Королевич. Яніна мала прекрасний голос, була жвавою, веселою і... самолюбивою. Про їхнє тодішнє життя згадує Яніна у своїх спогадах, даючи цікаву характеристику і помешканню, і господині.
"Пані Мозерова, шановна матрона, "громадянка міста Львова", була вдовою і жінкою далеко не середнього віку. Вона мала єдину дочку панну Єву, якій вже було років шістдесят.
Мешкали у власнім домі; була то вілла в садку. Кімнати — величезні і старосвітські. У великій залі стояло довге фортепіано і дуже поважні, успадковані по прабабці меблі. До зали входили без бажання, бо мала якийсь невідомий мені тягар не досить радісних спогадів. їдальня була величезна і дуже темна, мала тільки одне вікно, яке виходило в садок. Стояли в ній два ліжка — нашої господині та її дочки і дві канапи, на яких спали ми з Кру-шельницькою.
Дім мав величезне горище. Я довідалася, що там стоять дві дубові труни. Покійний пан Мозер був такий передбачливий у своїй дбайливій любові, що, крім будинку, збудував склеп на цвинтарі і три труни, щоб ніхто не мав з цим клопотів і щоб усе це потім виглядало досить солідно. В одній з них його поховали, а дві в чеканні стояли на горищі. Слава богу, що було нас четверо в кімнаті і всю ніч світилася лампадка біля образу божої матері, а то б я очей не зімкнула. Дім стояв на вулиці Зигмунтовській, тобто далеко від консерваторії, яка містилася тоді в будинку Театру Скарбка".
Невідомо, з яких причин Соломія покинула будинок свого родича і влаштувалась отак не вельми добре. Це був її останній рік перебування в консерваторії. Певно, матеріальна скрута давалася взнаки, незважаючи на те, що родина робила все, аби Соломія могла скінчити студії.
Професор Висоцький наполегливо привчав своїх учнів співати в присутності інших осіб або артистів. Невблаган ним було його рішення про участь початкуючих співаків у концертах і виставах. Таким чином він намагався навчити учнів переборювати острах перед публікою і виробляти в собі відвагу, яка є першою умовою у становленні співака. Полохливий співак нагадує беззубого біля шинки.
Крім того, Висоцький слідкував за точним темповим і метроритмічним тактом співу, твердячи, що співак, який не дотримується цього правила, не може розраховувати на повагу публіки. Згодом Соломія переконалася в його правоті.
Отже, Соломії довелося брати участь у різних виставах. Професор Висоцький завжди сидів на таких концертах і підбадьорював своїх учениць, а часом і сварив їх. На вечорі, присвяченому польському поетові-лірику Кор-нелю Уєйському, на якому мала виступати молода Яніна Королевич, він, хвилюючись, підійшов до неї, йому хотілося запитати, як вона почувається, підтримати... Здивуванню, а потім обуренню його не було меж, коли замість остраху молода дебютантка легковажно запитала його: "Де сидить відомий поет?" Професор, сплеснувши руками, вилаявся, як завжди, італійською, порадив співачці думати про те, що вона має співати... До Соломії він не підходив, знаючи, що перед виходом на сцену від неї слова не доб'єшся.
А Соломія не пропускала нагоди бувати в театрі на концертах своїх колег. Тоді у Львові володарював відомий український тенор Олександр Мишуга. Соломію зв'язувало з ним багато спільного у ставленні до мистецтва, до своєї праці, до своїх громадянських обов'язків. Коли вона слухала його на сцені, підкорялася чарівній силі його співу,— відчувала, як цей талант збуджує в ній власні творчі сили. Якось їй довелося почути зі сцени українські пісні в його виконанні. Це було справжнім відкриттям.
Там на горі явір стоїть, явір зелененький, Гине козак у чужій стороні, козак молоденький.
Зал завмирав, почувши ці прості, але сповнені глибокого змісту слова... Завмирав, щоб наслухатися, а потім вибухав громом шалених овацій.
Як хотілося тоді Соломії стати для людей такою ж, як Мишуга. Складною виявилася в майбутньому історія їхніх стосунків, багато в чому вони були різними людьми, але глибоко шанували мистецтво співу. Не минула їх чаша розбрату. Але тоді, коли Соломія була студенткою, вона поділяла захоплення великим тенором і залюбки виступала з ним на оперній і концертній сцені, вчилася в нього.
Вони користувалися незвичайним успіхом. Один із сучасників писав: "Іншої такої співацької пари я не чув і, мабуть, вже не почую. Навіть у старосвітській простенькій "Гальці" вони так співали, що люди дрижали, мов кленовий лист, плакали зі зворушення, раювали в захопленні, зазнавши справжнього катарсису і обновлення, верталися до своїх хат.
Певно, що в Карузо була більша сила звуку і сильніша експресія, але жоден зі співаків, яких я чув по Мишузі, не мав такого гарного голосу, такого легкого, що так дуже брав чоловіка за серце і промовляв безпосередньо до душі. Вже в самім його голосі лежала якась незрівнянна, єдина в світі краса".
У ті роки багато говорилося і писалося про Мишугу. Соломія читала і співчувала співакові. Вона з жахом слухала оповідки про невдале сімейне життя великого співака, про трагічну долю його другого кохання.
Будучи солістом Варшавської опери, Мишуга закохався в талановиту драматичну актрису Марію Вісновську Це була жінка непересічної краси і таланту. Доньці дрібного чиновника, здавалося, життя призначалося буденне і нецікаве. Але незвичайні здібності до навчання і якийсь невгамовний духовний склад виділяв її серед інших, як і нестримна жага сцени. У вісімнадцять років приїздить вона до Львова і досить легко потрапляє на театральну сцену, швидко здобуваючи перші тріумфи. Потім Варшава...