Смок охоче скорився її заклику, адже не було в Доусоні мужчини, котрий би не пишався тим, що на нього звернула увагу Люсіль Ерол, естрадна співачка, що давала вистави в місцевому театрі.
— Яка нудота! — закопиливши губу, поскаржилась вона, як тільки вони стиснули одне одному руки. — Уже цілий тиждень у Доусоні нічого не трапилось. Маскарад, що його мав улаштувати Скіф Мітчел, перенесено. Не п'ють, не гуляють. І в театрі завжди порожньо. Та й два тижні вже не було пошти. Одним словом, усе місто влізло в свої нори та залягло спати. Треба щось придумати. Треба розворушити це місто. А хто ж його розворушить, як не ми? Крім того, я посварилася з Скаженим.
І одразу ж перед очима Смока постало два видіння: лице Джой Гастел і він сам на витолоченому снігу, в холодному світлі північного сяйва, забитий метким пострілом вищезгаданого Чарлі Скаженого. У Смока не було ніякого бажання встрявати до цієї справи, і Люсіль Ерол це помітила.
— О, та я бачу, що ви мене не зрозуміли, — сказала вона, сміючись і трохи гніваючись. — Ви ще нічим не заслужили, щоб я вішалась вам на шию.
— Несподівана радість часом крає нам серце, — пробурмотів Смок, зітхаючи з полегкістю.
— Брехун, — кокетливо сказала вона. — Ви ж, бідолаха, страшенно злякались. Та не в тім річ. Я зовсім не збираюсь покохати вас. А якщо ви зважитесь закохатися в мене, то матимете справу з Скаженим. Ви ж знаєте його. Крім того, я… я не назавжди посварилася з ним.
— Загадуйте далі, — засміявся Смок. — Можливо, і я відгадаю, куди ви гнете.
— Нема потреби відгадувати. Я вам скажу по щирості. Скажений думає, що я гніваюся на нього, розумієте?
— А насправді, ні?
— Звичайно, ні. Тільки це між нами. Бо він думає, що всьому кінець. Я всім так кажу, і він вартий того.
— При чому ж тут я? — спитав Смок.
— А ось при чому. Ви заробите купу грошей, ми позбиткуємося над Скаженим і звеселимо цілий Доусон. А найголовніше, заради чого вся ця витівка, — Скажений схаменеться, йому пора схаменутися. Бо він занадто вже буйний. І це тому, що він таке здоровило і має стільки отих золотих ділянок, що й не може порахувати.
— Та ще й заручений з найкращою жінкою на Алясці, — додав Смок.
— Так, звичайно… дякую. Але це ще не причина, щоб чинити бешкети. Минулого вечора його знов прорвало. Засипав усю підлогу в барі золотим піском. Мабуть, на тисячу доларів. Розв'язав торбинку й заходився сипати під ноги танцюристам. Ви чули про це, звичайно?
— Так, сьогодні вранці. Хотів би я підмітати там підлогу. Але я все ж таки не розумію, до чого тут я?
— Слухайте. Він занадто буйний. Я розірвала наші заручини. А він тепер поводиться так, ніби в нього розбите серце. Ну от, ми й дійшли до суті. Я дуже люблю некруто зварені яйця.
— Овва! — вигукнув Смок. — А вони ж тут до чого?
— Не поспішайте.
— Але що спільного з вашими заручинами мають рідкі яйця?
— Багато спільного, тільки ж майте хоч трохи терпіння.
— Слухаю, слухаю, — запевнив Смок.
— Так от. Я люблю рідкі яйця. А в Доусоні їх обмаль.
— Я теж це знаю. Найбільше їх у ресторані Славовича. Шматок шинки з яйцем коштує там три долари, а з парою — всі п'ять. Цебто, два долари за яйце. Тільки магнати можуть їх їсти.
— Скажений теж любить їх, — провадила Люсіль, — але річ не в тім. Я щоранку об одинадцятій снідаю у Славовича. І неодмінно з'їдаю два яйця. — Вона помовчала, щоб зробити більше враження. — Уявіть собі, що хтось закупить усі яйця…
Вона спинилась, а Смок захоплено дивився на неї, в душі схвалюючи вибір Скаженого.
— Ви не слухаєте, — сказала вона.
— Говоріть, — одповів Смок. — Я слухаю. Що ж далі?
— Дурненький. Ви ж знаєте Скаженого. Він побачить, як я сумую, що нема яєць, а в душі його я читаю, як у книзі, і що ви гадаєте він робитиме?
— Кажіть самі
— Тоді він кинеться розшукувати того, хто скупив яйця і перекупить їх, скільки б вони не "коштували. Уявіть собі таку картину: я приходжу до Славовича об одинадцятій годині. Скажений сидить за сусіднім столиком. Будьте пенні, що він сидітиме там. "Два рідко зварених яйця!" — кажу я офіціантові. "Шкода, міс Ерол, — відповідає він, — яєць нема". Тоді Скажений гукає своїм ведмежим басом: "Дайте мені омлет із шести яєць!" "Зараз, сер!" — каже офіціант і приносить їх. Уявіть собі таке: Скажений скоса поглядає на мене, а я стою, як та крижана бурулька, і теж кличу офіціанта. "Шкода міс Ерол, — каже він, — але це власність містера Скаженого". А той тим часом тріумфує і, вдаючи, що нічого не помітив, уминає омлет з шести яєць. А ось інша картина: Славович власноручно приносить мені два некруто зварених яйця і каже: "Це вам, міс, від містера Скаженого". Що я мушу зробити? Я посміхаюсь Скаженому, і тоді ми, звичайно, миримося, і він навіть вважатиме, що заплатив дуже дешево, купивши всю партію яєць по десять доларів за кожне.
— Далі, далі, — підганяв Смок. — Яка ж моя роль у цій справі?
— Дурненький. Ви й закупите цю партію яєць. І почнете це сьогодні, зараз же. Скупіть усі яйця в Доусоні по три долари, а потім з великим баришем продасте їх Скаженому. Ну й тоді, коли ми розкажем, в чому річ, всі глузуватимуть з Скаженого. Це його трохи приборкає, а ми з вами поділимо славу. Ви загребете купу грошей, а Доусон довго ще реготатиме. Звичайно, якщо… ви вважаєте цю спекуляцію за непевну, то я вкладу свої власні гроші.
Це було вже занадто. Смок був простою людиною з Заходу і мав усталені погляди на жінок та гроші. Хіба він міг взяти у неї золото?
II
— Гей, Малий, — гукнув він товариша, що швидко простував Головною вулицею з пляшкою якогось замороженого питва під пахвою.
Смок перейшов через дорогу.
— Де це ти вештався цілий ранок?
— Був у лікаря, — одповів Малий, підносячи пляшку. — Захворіла Саллі. Минулого вечора, годуючи її, я побачив, що в неї облазить морда та хвіст. Лікар каже…
— Пусте, — нетерпляче урвав Смок. — Я хочу…
— Що це тебе вкусило? — сердито спитав Малий. — У Саллі все хутро облізе в такий мороз.
— Хай Саллі трохи почекає. Слухай, Малий…
— Кажу тобі, що вона не може чекати. Це жорстокість щодо тварини. Чого це ти раптом розходився?
— Я розповім тобі. Але спершу зроби мені послугу.
— Гаразд, — відповів Малий, зразу ж заспокоївшись. — Що там таке? Хай собі Саллі облазить. Я слухаю.