Ця дівчина в усіх відношеннях була повною протилежністю. Вона була продуктом виживання на Пирі. Сильне тяжіння, що витворювало опуклі м'язи у чоловіків, створювало тверду силу пластичних жіночих м'язів. В неї була фігура богині, засмагла шкіра і прекрасно збудоване обличчя. Її коротко-стрижене волосся, оповивало голову золотою короною. Єдиною її не жіночою рисою був пістолет в масивній кобурі на її передпліччі. Коли вона помітила, що Джейсон розплющив очі вона йому всміхнулася. Її зуби були настільки рівними і настільки ж білими як і слід було сподіватися.
— Я — Мета, пілот цього корабля. І ти маєш бути...
— Джейсон дінАльт. Кепський був зліт, Мето.
— Я дуже вибачаюсь, — засміялась вона. — Однак народжені на дво-гравітаційних планетах слабо відчувають прискорення. До того ж я економлю паливо використовуючи синергії кривих...
Керк видав неприхильний буркіт.
— Ходімо, Мето, оглянемо вантаж. Дещо з нового матеріалу позатикає прогалини обводу.
— А, так, — сказала вона, майже плескаючи в долоні від щастя. — Я читала специфікації, вони просто чудові.
Як школярка з новою сукнею. Чи коробкою цукерок. Це захоплення бомбами й вогнеметами. Джейсон криво посміхнувся думці, стогнучи і встаючи з дивану. Два пирійці пішли, а він болісно поплентався за ними крізь двері.
* * * * *
Йому знадобилось багато часу, щоб знайти шлях до трюму. Корабель був великий і, очевидно, без екіпажу. Джейсон врешті знайшов сплячого чоловіка в одній з яскраво освітлених кают. Він впізнав в ньому водія, що передав їм авто на Касилії. Чоловік, що міцно спав ще мить тому, розплющив очі, щойно Джейсон приплівся в кімнату. Він прокинувся.
— Як мені дістатись вантажного відсіку? — запитав Джейсон.
Той відповів йому, заплющив очі й відразу поринув у сон, перш ніж Джейсон навіть встиг подякувати.
У трюмі, Керк і Мета розпакували деякі з ящиків і радісно пирхали над їх смертельним вмістом. Мета стискала в руках каністру коли повернулась до Джейсона в мить коли він увійшов крізь двері.
— Тільки-но глянь на це, — сказала вона. — Цей порошок отут... ти можеш з'їсти його, як грязюку, з навіть меншою шкодою. Проте він абсолютно смертельний для всіх форм рослинного життя... — Вона раптом зупинилася, зрозумівши, що Джейсон не поділяє її надмірної втіхи. — Вибач. Я на мить забула, що ти не пирієць. Прецінь ти справді не розумієш, чи не так?
Перш, ніж він встиг відповісти, гучномовець покликав її на ім'я.
— Час стрибати, — сказала вона. — Ходімо зі мною на місток, поки зроблю обрахунки. Там ми зможемо погомоніти. Я так мало знаю про світ поза Пиром, що в мене мільйон питань.
Джейсон пішов за нею на місток, де вона відпустила чергового офіцера і розпочала заміряти показники для налаштувань стрибка. Вона визирнула з місця посеред машин, міцний, але гнучкий, стан в простому суцільному комбінезоні. Тим не менш, не було ніяких сумнівів щодо ефективності, з якою вона виконувала свою роботу.
— Мето, а ти не занадто молода, щоб бути пілотом міжзоряного корабля?
— Невже? — вона на секунду замислилась. — Я насправді не знаю якого віку має бути пілот. Я літаю протягом вже близько трьох років і мені майже двадцять років. Хіба це менше, ніж зазвичай?
Джейсон роззявив рота... тоді засміявся.
— Думаю все залежить від того з якої ти планети. Деінде в тебе були б проблеми з отриманням ліцензії. Однак на Пирі закладаюсь все зовсім інакше. За вашими стандартам тебе мабуть зараховують до старших молодиць.
— Тепер ти жартуєш, — спокійно сказала Мета, заносячи дані в обчислювач. — Я бачила бабусь на якихось планетах. Вони зморшкуваті і сивоволосі. Не знаю скільки їм було років, я запитала в однієї та вона не сказала мені свого віку. Проте я певна, що вони мали б бути старшими за будь-кого на Пирі, тут ніхто так не виглядає.
— Я не мав на увазі стара в цьому сенсі, — Джейсон намацував потрібне слово. — Не стара... змужніла, зріла. Доросла.
— Кожен дорослий, — відповіла вона. — Принаймні, одразу як тільки виходить з-під опіки. А виходять звідти у віці шести років. Моя перша дитина доросла, а друга теж мала бути проте померла. Тому я, безумовно доросла.
Для неї, здавалося, питання було вирішене, хоч думки Джейсона заплутались в чужорідних концепціях і світобаченні, властивих її словам.
* * * * *
Мета вбила останні налаштування й стрічка з курсом розпочала вишпурюватись шматками з корпусу. Вона знов зосередилась на Джейсоні.
— Я рада, що ти з нами в цій подорожі, хоча й шкодую, що ти прямуєш на Пир. Проте матимемо багато часу на балачки. Є стільки всього, що я б хотіла дізнатись про инші планети і про те чому люди поводяться так чи інак. Зовсім не як вдома, де завжди знаєш причину людських вчинків. — На мить вона насупилася над стрічкою, тоді знов зосередилась на Джейсоні. — То яка твоя рідна планета?
Одна за одною звичайні побрехеньки, що він розказував людям, зринали на губах і відразу ж відкидались. Навіщо брехати дівчині, яку насправді не хвилює кріпак ти чи шляхетного роду? Для неї в галактиці існує тільки два види людей — пирійці і решта. Вперше відтоді як він втік з Порґорсторсаду він усвідомив, що розповідає правду про своє походження.
— Моя рідна планета? Просто найзадушніший, найнудніший закапелок Всесвіту. Ти й не зможеш осягнути руйнівного загнивання переважно фермерської планети, з її кастовою свідомістю і цілковитим задоволенням своїм нудним устроєм життя. Там не тільки нема жодних змін — там ніхто їх не хоче. Мій батько був фермером, тому й мене чекало фермерство, за логікою моїх зверхників. Було немислимо, ба більше, заборонено, для мене робити ще щось. І все, чого мені хотілось робити, було незаконним. Мені перевалило за п'ятнадцять перш ніж я навчився читати... з книжок викрадених зі школи для багатіїв. Далі вороття не було. Заким в дев'ятнадцятирічному віці я запакувався на поза-світній фрахтувальник я певно порушив всі закони планети. На щастя. Покинути дім для мене було як втекти з в'язниці.
Мета похитала головою в роздумах.
— Просто не можу уявити собі таке місце. Проте певна, що там мені не сподобалося б.
— Без сумніву не сподобалося б, — розсміявся Джейсон. — Тому, щойно я опинився космосі без жодних законослухняних талантів чи навичок, я просто тинявся то туди, то сюди. Тепер, в еру технологій мені не було де притулитись. А, думаю, я б не пропав в якійсь армії, однак маю труднощі з виконанням наказів. В мене виходило добре коли я грав, тож поволі я поринув у гру. Люди скрізь однакові, тож я давав собі раду куди б не потрапив.