Від його слів вони якусь мить приголомшено мовчали, а відтак потонули в хвилі шуму. Не було ніякого порозуміння, саме тільки збудження, і врешті, Рез навів лад.
— Тиша! — крикнув він. — Зачекайте заки Джейсон не завершить перш ніж вирішувати. Ми досі не чули, як пропоноване вторгнення має бути здійснене.
— План у мене залежить від мовців, — казав Джейсон. — Накса тут? — він зачекав, поки загорнений в хутра чоловік проштовхнувся наперед. — Я б хотів більше дізнатись про мовців, Наксе. Я знаю, що ви можете говорити з доримами і собаками, а як щодо диких тварин? Ви можете змусити їх зробити те що вам потрібно?
— Вони тварини... ясно ми можемо говорити з ними. Більше мовців — більше сили, щоб змусити їх коритись нам.
— Тоді атака вдасться, — схвильовано сказав Джейсон. — Чи зможете ви зібрати мовців з одного боку міста — протилежного до космодрому — і розворушити тварин? Змусити їх атакувати обвід?
— Ми зможемо! — закричав Накса, захопившись ідеєю. — Ми задіємо всіх тварин з околиць і розпочнемо найбільший наступ, який вони коли бачили!
— Тоді це все. Ваші мовці розпочнуть наступ на дальній стороні обводу. Якщо триматиметесь поза полем зору, оборонці навіть не здогадаються, що це щось більше, ніж напад тварин. Я бачив, як вони працюють. Коли натиск посилюється вони викликають підмогу з міста і знімають людей з инших частин обводу. В розпал бою, коли всі їх сили будуть розосереджені по всьому місту, я поведу атаку на прорив і захоплю корабель. Оце і є план, і він спрацює.
Джейсон осів, наполовину опав, знесилено. Він влігся і слухав безладний перебіг дебат, Рез впорядковував їх і підтримував. Обговорювались і вирішувались труднощі. Ніхто не бачив основного недоліку плану. В ньому було багато недоліків, можливостей виникнення ускладнень, проте Джейсон не згадував про них. Ці люди хотіли щоб його наміри здійснились і вони збиралися здійснити їх.
Нарешті дебати скінчились і люди розійшлись. Рез підійшов до Джейсона.
— Основні питання узгоджуються, — сказав він. — Всі присутні погодились. Вони пересилають повідомлення вістовими всім мовцям. Мовці осердя нападу і чим більше ми їх задіємо, тим краще він пройде. Ми не наважились використати екрани для зв'язку, висока ймовірність, що лахмітники можуть перехопити наші повідомлення. Нам потрібно п'ять днів щоб підготуватись до наступу.
— Мені потрібен весь цей час, якщо я хочу принести хоч якусь користь, — сказав Джейсон. — Тепер давай трохи відпочинемо.
XXVI.
— Це дивне відчуття, — сказав Джейсон. — Насправді я ніколи раніше не бачив обвід з цього боку. Гидота — єдине вдале слово для нього.
Він лежав на животі поряд з Резом, роздивляючись крізь сито листя спуск до обводу. Незважаючи на полуденну спеку, обидвоє були загорнуті в товсті хутра, в товстих гамашах і шкіряних рукавицях для захисту рук. Від тяжіння і спеки Джейсону вже запаморочилось у голові, проте він змушував себе не зважати.
Попереду, віддалік за вигорілим коридором стояв обвід. Високий мур, різної висоти і текстури, здавалось був зробленим з усього на світі. Не можливо було сказати з чого він був збудований спочатку. Покоління нападників потовкли, розбили і підточили його. Ремонти робилися швидко, латки грубо настромлювались на місце і закріплювались. Сира кладка відвалювалась даючи щурам матеріал вити гнізда. Воно перекривалось вздовж дірявим металом, великими плитами скріпленими докупи. Навіть цей метал був прокушений наскрізь з рваних дір випирали мішки з піском. Понад стіною дроти чуйників та кабелі під напругою скручувались і звисали. З нерегулярним проміжком автоматичні вогнемети обдмухували соплами стіну зверху, очищаючи основу стіни від всякого життя, що занадто наблизилось.
— Ті вогняні штуки можуть завдати нам незручностей, — сказав Рез. — Отой покриває витинок, де ти хочеш прориватись.
— З цим не буде жодних проблем, — запевнив його Джейсон. — Може й видається, що залпи здійснюються випадковим чином, проте це не так. Вони прочісують якраз достатньо аби надурити тварин, та вони аж ніяк не розроблялись щоб стримувати людей. Зауваж. Полум'я регулярно повторюється з дво-, чотири-, три— і одно-хвилинними інтервалами.
Вони відповзли до улоговини, де їх чекали Накса й инші. В загоні було лише тридцять людей. Те, що їм було необхідно зробити було під силу тільки швидким, легким підрозділом. Найсильнішою їх зброєю був елемент несподіванки. Відбери його в них і решта їх зброї не вистоїть і секунду проти міських гармат. Всім з вигляду було незручно в хутряних і шкіряних обгортках тож деякі чоловіки розкутались трохи, щоб охолодитись.
— Закутатись, — наказав Джейсон. — Жоден з вас не був так близько до обводу, тож ви не розумієте наскільки тут небезпечно. Накса втримує великих тварин, а ви можете впоратись із дрібнішими. Не це небезпечно. Кожна колючка отруйна і навіть травинки мають смертельні жала. Слідкуйте за комахами всякого роду і щойно почнемо рух дихайте тільки через вологу тканину.
— Слушна думка, — фиркнув Накса. — Сам ніґди не бив'ім ближче. Смерть, смерть чигає біля тої стіни. Робіть я він ка'е.
* * * * *
Тепер їм залишалось лиш чекати, підточуючи й так вже гострі як голки арбалетні стріли і споглядати повільний рух сонця. Тільки Накса не поділяв нетерплячки. Він сидів з відсутнім поглядом, слухаючи рух живності в джунглях довкола них.
— Вже в дорозі, — сказав він. — Найбільші істоти про яких я коли чув. Нема жадного звіра звіти до гір, що не гнав би щодуху до міста.
Джейсон частково це знав. Напруження у повітрі і хвиля посиленого гніву і ненависті. Це спрацює, він знав, якби тільки їм вдалось зосередити напад на невеличкій ділянці. Мовці, здавалось були цього певні. Вони тихо вийшли вранці, тонкою вервечкою нечесаних чоловіків, рухаючись з екстрасенсорним розмахом зганяючи пирійське життя і роздратованим відсилаючи його на місто.
— Вони вдарили! — раптом сказав Накса.
Зараз же чоловіки зірвались на ноги, дивлячись у бік міста. Джейсон відчув коли розпочався напад і знав, що це воно. Поодаль чулись звуки пострілів і важких вибухів. Тонкі хвильки диму почали здійматись понад верхівки дерев.