— Маю, — тихо сказав Степан і, двома пальцями вийнявши з горішньої кишеньки жилета білу паперову грудочку, показав її Дев'ятому.
— Добре. Носи раз-у-раз при собі. Наша з тобою мета чиста й велика, але хто з на, бувають усякі "непорозуміння". .. Добре, дорогий, я буду серйозно думати і, коли рішуся, використаю твій рукопис. А тепер, вибач, мушу їхати додому, треба перед засіданням Політ-бюра зазирнути до себе.
Степан Петрович поспішно підвівся і, взявши свій портфель у ліву руку, простягнув праву Дев'ятому. Той міцно потиснув її і раптом сильно обняв Степана.
— Прощай, голубчику, — розвівши обійми, тихо сказав він, — може, побачимось, а, може, й ні. Ні телефонувати тобі, ні кликати до себе не буду, так буде краще для нас обох. Але коли матиму вже щось вияснене і певне, тоді... тоді, може, й побачимось. Але тепер усе таке... непевне. Бувай!
Степан Петрович, зігнувшись, тихо вийшов із кабінету Дев'ятого.
Розділ 23
Дев'ятий кожну вільну годину присвячував готуванню своєї доповіді Політбюрові. За основу її був рукопис Іваненка з усіма головними його тезами.
А Іваненко цей час лежав у ліжку, як йому було наказано лікарем МДБ, якого навмисне покликала Маруся. Катерині Семенівні було пояснено, що це був такий спосіб узяти відпустку на службі й вона охоче й лукаво згодилась з цим. Маруся майже не відходила від батька й разом з ним у смертельній тузі ждала якогонебудь знаку від Дев'ятого. До них приходив Сергій Петрович, який уже знав про розмову Степана зо своїм "могутнім другом", і так само ждав його повідомлення.
Але знаку від "могутнього друга" все не було та й не було, бо він сам ждав, — ждав дозволу виступити з своєю доповіддю.
І от нарешті було призначено для неї останню годину чергового засідання Політбюра. Сталін був у Москві, і Дев'ятий міг її зробити в його присутності, як він того домагався.
І коли після всіх процедурних фаз настала черга Дев'ятого, він, не хапаючись і не виявляючи жодних ознак хвилювання, крім легкого тремтіння пальців, розгорнув зшиток і обвів поглядом довгий овальний стіл, над яким випинались знайомі постаті з чекально спрямованими на нього очима. На своєму місці голови сидів Сталін і помалу перегортав перед собою папери.
— Я можу почати? — запитав у повітря Дев'ятий.
— Можеш, — неуважно буркнув Сталін, не підводячи очей.
Дев'ятий поклав ближче перед себе списаний аркушик паперу з конспектом промови й пробіг його очима.
— Аксіома, вам добре відома. Вам так само відомо, що в початках революції це невдоволення було таке загрозливе для всієї мети нашої, що ми мусіли вжити різних засобів, щоб притишити його, ми широко роз'ясняли ту мету, ми нагадували минулі соціяльні кривди масам, ми іноді мусіли представляти факти не в зовсім правильному вигляді, але головне — вживати засобів страху, терору. Цей засіб виявив свою сильну дію, і ми були змушені вживати його далі й навіть розвивати.
— А через що так було, ти мовчиш? — знову кинув голос з боку.
— Ні, я зараз скажу. І сподіваюсь, скажу так, як сказав би кожний з вас і як не раз тут говорилося. Так, товариші, я знаю, що ми могли притишити й без терору невдоволення наших мас. Але тоді б ми мусіли відмовитися од своєї мети. Йосиф Віссаріонович не раз виясняв це нам. Перед нами весь час нашої революції грізно стояло й стоїть питання: задоволення шлунку чи світова революція? Ми раз-у-раз вибирали світову революцію і жертвували шлунком наших народів. Але, товариші, наші маси (як і маси всіх націй) складаються не з героїв, а з простих людей, для яких на першому місці стоять їхні шлунки. І тому вони скиглять, бузять, протестують, бунтуються і тим, звичайно розхитують колективну волю. А тому, розуміється, ми мусіли і мусимо вживати усіх засобів проти цього зла. І найреальнішим, найдужчим засобом, повторяю, виявив себе засіб терору, практикований всіма революціонерами. І тепер ми маємо апарат страху такий удосконалений і могутній, що, здавалось би, могли б спокійно покластися на нього. Але...
Дев'ятий на мить зупинився, щоб притягти пильнішу увагу до того, що мав далі сказати.
— ... але чи можемо ми, товариші, справді покластись на нього? Чи має він досить сили, щоб хоч спинити в критичний момент підривну дію невдоволення? Крім того: чи не творить цей засіб таких сил, які діють виразно проти нас? Чи не став уже цей засіб тепер подібним до тих медикаментів, які з часом дають більше шкоди пацієнтові, ніж користи?
І Дев'ятий знову провів поглядом по обличчях. У них уже помічалась гостра напруженість. Сталін зиркнув кілька разів на доповідача, спустив очі на папери і черкав олівцем. А доповідач швиденько подивився в конспект: "Реакція на страх і терор. Брехня (приклади в усіх галузях). Камуфляж (ентузіязм і навіть обогов-лювання). Лицемірство. Підлабузництво. Ненависть (приклади)."
І все тим самим спокійним, навіть діловитим тоном, почав викладати, розвивати й доводити прикладами пункт за пунктом. На диво, його все менш і менш перебивали. Тільки дехто перезирався між собою, дехто дуже уважно дивився в свої нотатки, дехто не зводив очей з Сталіна, немов чогось ждучи від нього. Але Сталін усе черкав олівцем і навіть не зиркав на доповідача. А той провадив далі:
— Отже, товариші, в результаті цього всього в Радянському Союзі мусіло виробитись таке становище, що величезна більшість нашого народу мусить бути ненадійною. І ми, власне, безпорадні, товариші, перед силою цього масового камуфляжу. На кого ми можемо покластися, ви знаєте, можете поручитись за когонебудь? Як вам усім відомо, ця сила діє в усіх установах. А надто там, де говорить шлунок і розпуста. Директори заводів, голови колгоспів, керівники кооперативів — це переважно по суті казнокради, фальшівники відчитів, хабарники, але назовні — ентузіясти-комуністи й борці за революцію. Ми їх ловимо на брехні, фальшуванні, шахрайстві, караємо їх, але чи це помагає, скажіть самі? Отже, як ми можемо покластися на них, коли вибухне війна? Ви пригадуєте собі, як поводились такі елементи під час наступу німців?
— А ти пригадуєш собі, що вони за це мали? — крикнув голос зліва.
— Пригадую. Хто був свідком того, ще й тепер тремтить од самої згадки про те, — тихо сказав Дев'ятий і зараз же підняв голос: