Олександр БЄЛЯЄВ
СЛІПИЙ ПОЛІТ
Закон причинності — це надзвичайно складний механізм із зубчатих коліс і шестерень. Хто б міг подумати хоча б про такий зв'язок явищ: у Свердловську молодий вчений Меценко запропонував другові льотчику Шахову оглянути свою лабораторію. Шахов оглянув її, похвалив роботу товариша і пішов. Тільки й усього. А через цей візит старший радист на острові Гонолулу трохи не збожеволів. Редактор "Нью-Йорк трібюн" розбудив по телефону серед ночі співробітника — завідуючого відділом "Новини науки і техніки", примусив його писати статтю, яку потім ще й не прийняв. Радянські громадяни Барташевич і Зубов усю добу страшенно хвилювались, а з самим льотчиком Шаховим сталося таке, що запам'ятається йому на все життя.
1. ЛОВЕЦЬ СИГНАЛІВ
Джон Кемпбелл був старшим радистом морської радіостанції США на острові Гонолулу. Молоді помічники називали Кемпбелла "володарем ефіру". Він знав позивні всіх далекосяжних радіостанцій світу. Віртуозно відстроювався і настроювався. Мав ефірні знайомства в усіх кінцях світу. Для нього не було відстаней і місцевого часу. Він жив на всіх широтах і довготах. За хвилину Кемпбелл встигав передати своїм друзям і "доброго ранку", і "доброго дня", і "доброго вечора" і "на добраніч", причому ніколи не плутав, де в цей час на земній кулі день, де ніч, де ранок.
Отаким був Кемпбелл до другого листопада — дати п'ятдесятого року з дня його народження. І ось що трапилося з ним цього дня.
Вранці морська метеорологічна обсерваторія США повідомила, що в Тихому океані лютує надзвичайної сили тайфун, який пересікає три морські шляхи між Азією і Америкою. Треба бути напоготові.
О другій годині дня Кемпбелл уже піймав перший характерний виск SOS і швидко визначив місце корабельної аварії. О третій годині новий сигнал про небезпеку. Кемпбелл встиг повідомити в Осаку раніше, ніж там могли довідатися, про аварію пароплава біля японських берегів. Але з третім SOS сталося щось незрозуміле.
Була восьма година вечора. Небо безхмарне. Лише незвично дужий шум прибою нагадував про те, що десь в океані лютує шторм.
SOS знову завищало в приймачеві. Благання про допомогу доносилося з району острова Карагінського поблизу мису Лопатки (південного краю Камчатки). І Кемпбелл радирував про це карагінській радіостанції.
Звідти відповіли: "У нас штиль. Гідроплани летять на розвідку".
За годину карагінська рація повідомила, що корабля, який потерпів аварію, не знайдено. Що вони там поду мали про Кемпбелла — радиста з Гонолулу?.. Скандал!
О десятій вечора Кемпбелл почув той же сигнал, але вже з району Берінгового моря, з 180° східної довготи.
Сам "Летючий голландець" не міг мчати з такою неймовірною швидкістю! Понад півтори тисячі кілометрів за годину, якщо рахувати за місцевим часом.
Кемпбелл перевірив розрахунки. Все було правильно. І вперше в житті він не повідомив "усім" про цей сигнал небезпеки.
О дванадцятій годині ночі прозвучав той же сигнал, але вже на півтора градуса жалі на схід. Незважаючи на задушливу спеку тропічної ночі, Кемпбелла пройняв холодний піт.
Що це, містифікація? Радисти змовилися пожартувати з нього? Але ж сигналами небезпеки не жартують. Чи, може, в нього з головою не все гаразд.
Кемпбелл просидів без зміни всю ніч. Та сигналів тривоги більше не було чути. Вранці Кемпбелл подав начальникові рапорт, в якому просив надати йому відпустку по хворобі.
Так до кінця днів своїх Кемпбелл і не розгадав загадки: хто ж посилав отоді сигнали небезпеки, летячи з заходу на схід швидше від урагану.
2. ТАЄМНИЧИЙ БОЛІД
"О. Кадьяк. 3.XI. Четверта година нуль хвилин місцевим часом островом Кадьяк пролетів сліпучо яскравий болід у напрямі заходу схід. Політ супроводжувався гарматним гулом крпк Телеграфні гроші кінчаються Чекаю авансу крпк Дельтон".
Вічне перо в руці нічного редактора "Нью-Йорк трібюн" швидко застрибало на папері. Золотий дзьобик ручки, мов дятел на стовбурі дерева, довбав телеграфні рядки, лишаючи темно-сині сліди. За півхвилини телеграму було оброблено.
"О. Кадьяк. 3/XI. О другій годині ранку над островом Кадьяк пролетів величезний болід, такий сліпучо яскравий, що всі околиці було освітлено, наче прожектором. Політ боліда супроводжувався оглушливим гулом, схожим на канонаду. Гул було чути в порту Руперта і Едмонтоні".
Редактор подумав секунду, написав заголовок: "Небесний гість", закреслив, написав новий: "Незвичайний болід", збоку приписав: "Петит, шоста шпальта". Лівою рукою кинув телеграму друкарці і взявся за нову — про морське озброєння Японії.
Редактор розправлявся з телеграмами, як з ворогами, що напосідали. Він бив їх вістрям пера і кидав друкарці, а купа не зменшувалася. Нові телеграми падали на стіл.
Через три години редактор читав:
"Сітка. 3.ХІ. Четвертій годині ранку Сіткою пролетів великий сліпучо яскравий..."
— Ще один болід! — здивувався редактор. — Що це вони так розліталися сьогодні! — І згадав: у вчорашньому номері газети була замітка про те, що в середині листопада слід чекати великого метеорного потоку Леонідів, які з'являються через кожні тридцять три роки. Цього року вони запізнилися — мали необережність пролетіти занадто близько біля якоїсь великої планети, здається, Юпітера, — втратили на ньому частішу свого рою і трохи змінили свою орбіту. Це цікаво!
Редактор зірвав телефонну трубку, розбудив завідуючого відділом "Новини науки і техніки" і замовив йому на сьому годину ранку нову статтю про леоніди. На телеграмі написав заголовок: "Перші ластівки зоряної зграї" і зробив помітку: "Об'єднати телеграми про боліди. Дати у відділі "Н. Н. і Т" перед статтею".
Редактор безперервно курив. Повіки злипалися після безсонної ночі. Годинник пробив сьому. До кабінету швидко зайшов завідуючий відділом "Новини науки і техніки", неголений, невиспаний, злий і кинув на стіл статтю про леоніди.
Поряд із статтею впала нова телеграма. Редактор прочитав її, подумав. У ній повідомлялося про болід, який пролетів о сьомій годині ранку над озером Атабаска.
— Можете забрати свою статтю про леоніди. Вона не піде! — сказав він завідуючому відділом "Н. Н. і Т".
— Як не піде? Чому не піде? Якого ж дідька ви розбудили мене і примусили працювати всю ніч?