Любочка. Затримала. З неоплаченим товаром.
Тетяна Михайлівна. Що?
Любочка. Чек на кефір і на плавлений сирок є, а на масло… "Ти, — питаю, — за пачку масла платив?" — "Ні,— каже, — я у вас масла не брав". А я з торбинки дістаю і йому під ніс: "А це що таке?"
Тетяна Михайлівна. Що ж ти, паразит, масло украв? Га? Якщо кожен пачку вкраде — весь же магазин розтягнуть до дідька.
Дмитрик. Я… я не вкрадав.
Тетяна Михайлівна. Ну!.. Цирк поїхав клоуни лишились! "Не вкрадав"! Говорити ще не навчився, а красти вже вмієш.
Дмитрик. Тьотю! Я… я у молочному купив масло. Але там кефіру не було. Тому я до вас зайшов. Я забув, що тут самообслуговування, контроль. Пробачте.
Тетяна Михайлівна. "Забув"! Бреши більше! Точно така пачка, як у нас. Це ж треба!
Дмитрик. Тьотю! Слово честі, я не брав! Чесне слово! Я… не…
Тетяна Михайлівна. "Тьотю", "тьотю"! "Племінничок"! Тиждень тому четверо таких "племінничків" мене у темному провулку оточили, хотіли сумку одібрати. Ледве вирвалася.
Дмитрик. Тьотю! Не треба! Я вас прошу! Відпустіть мене!
Тетяна Михайлівна. Авжеж! Як усіх злодіїв поодпускаю, чим торгуватиму?
Дмитрик. У мене мама в лікарні.
Тетяна Михайлівна. Іди-іди! Гуляй! Розжалобити хоче! Всі ви одне й те саме вигадуєте! "Мама в лікарні"! Так я тобі й повірила. Якби про матір думав, не крав би. Пожалів би її. А то тільки й згадуєте про матір, як виплутуватися треба. Кажи прізвище! Ану!
Дмитрик. Тьотю!
Тетяна Михайлівна. Ну, що мені — міліцію викликати?
Любочка (Тетяні Михайлівні тихо). Зараз, між іншим, Вася прийде. Ми домовлялися.
Тетяна Михайлівна. О! От-от! Хай зайде!
Любочка. Добре! (Вибігає.)
Дмитрик. Тьотю! Ну одпустіть! Будь ласка! Я заплачу. Я віддам. Візьміть моє масло.
Тетяна Михайлівна. Що-о?! Твоє масло? Ви бачили! Вкрав і ще… Ах ти ж!
Дмитрик. Тьотю!
Дзвонить телефон.
Тетяна Михайлівна (знімає трубку). Алло. Захарович? Що? Є? Ну, дякую, дякую! Завтра зранку забіжу. Ні, сьогодні не можу. Дуже зайнята. Обіймаю! (Кладе трубку.) Ну!
Дмитрик. Тьотю! Я вас прошу! Будь ласка!
Входить Вася, він у формі сержанта міліції.
Вася. Здрастуйте! Що тут у вас таке? Мені сказали…
Тетяна Михайлівна. О! Товаришу міліціонер! От, будь ласка, — вкрав пачку масла, прізвище не говорить, викручується.
Вася. Ясно. (Дмитрику.) Так що?
Дмитрик. Я… я не крав! Не крав! Чесне слово!
Вася. Розберемося. Значить, так… Люба… тобто контролер… там пише пояснення. Заберу по дорозі. А ми зараз акт складемо.
Тетяна Михайлівна. Сідайте от сюди, за мій стіл. (Виходить з-за столу, Вася сідає на її місце.)
Дмитрик (прохально). Дядю міліціонер!
Вася. А ти думав… Такий порядок. Нікуди не дінешся. (Дістає ручку, папір, пише.) Та-ак!.. Значить… "Акт про неоплачений товар вартістю… (Зводить очі на Тетяну Михайлівну.)
Тетяна Михайлівна. Сімдесят копійок.
Вася (пише). "…вартістю 0,7 карбованця…"
Дмитрик раптом зриваєтся з місця, кидається до дверей.
Тетяна Михайлівна (хапає його). Ти куди?! Ич, який меткий! Ні! Від мене не втечеш! Я таких дядьків затримувала, що тобі й не снилося.
Вася. Тікати не раджу! Обтяжуюча провину обставина. Раджу запам’ятати. Значить, так… "25 вересня цього року у магазині № 5 громадянин… (Зводить очі на Дмитрика.) Прізвище, ім’я, побатькові. (Дмитрик мовчить.) Дурненький! Ти ж сам собі ускладнюєш життя. Це теж обтяжуюча обставина. Говори швиденько! (Підвищуючи голос.) Ну!
Дмитрик (похиливши голову, тихо). Стрижалковський Дмитро Михайлович.
Вася. Стрижалковський? Дивне якесь прізвище. Наче несправжнє. Вигадав? Тільки чесно.
Дмитрик. Справжнє.
Тетяна Михайлівна. Треба перевірити. У школу подзвонити.
Вася. Яка школа? (Дмитрик мовчить.)
Тетяна Михайлівна. Та, мабуть, шістдесят третя. Яка ж іще. Раз тут крутиться, тут і живе. Шістдесят третя? (Дмитрик мовчить.)
Вася. Спробуємо для початку шістдесят третю. (Дістає записник, гортає, набирає номер.)
Дмитрик (у відчаї). Що ви робите?! Це ж уся школа знатиме, всі…
Тетяна Михайлівна. А ти думав! Вкрасти — і щоб ніхто не знав? Ні! Так не буває.
Вася. Зайнято. Може…
Тетяна Михайлівна. Ану давай я! (Забирає у Васі трубку, зазирає у записник, набирає номер.) О! А ти кажеш — зайнято. Дзвонити не вмієш. (Передає Васі трубку.)
Вася (у трубку). Алло. Школа? Доброго дня! З райвідділу внутрішніх справ турбують. Сержант Марченко. Скажіть, у вас вчиться такий Стрижалковський? Дмитро? (Перепитує.) "У якому класі"? (Дмитрику.) У якому?
Дмитрик. В шостому… "Б".
Вася. У шостому "Б". Що? Є такий? Так. Ну, добре, дякую!.. Що?.. Та от, затримали. Масло у магазині вкрав.
Дмитрик. Ой! Нащо ви?! Для чого?! Що тепер буде?!
Вася (по телефону). Так… так… Дуже шкода, але… Розберемося. Аякже. До побачення! (Кладе трубку.)
Тетяна Михайлівна. Починається все з отаких дрібниць, а закінчується… Злодіями стають, вбивцями, гвалтівниками…
Вася. Так, Стрижалковський… Треба перевіри ти, чи не стоїш ти в нас на обліку. В дитячій кімнаті.
Дмитрик. Ні.
Вася. Поставимо. Треба профілактувати.
Дмитрик. За що?.. Я ж… Що ви робите?!
Тетяна Михайлівна (обурено). Це ще ми робимо? Ну! Не він! А — ми! Ах, ти… У колонію таких треба! У колонію! Візьми, візьми його на облік! Обов’язково! Щоб знав! Це ж треба! "Що ви робите?" Ну!
Вася (підводиться з-за столу). Ну, гаразд. Ходімо.
Дмитрик. Що?!. Дядю! Ну, не треба! Відпустіть мене! Я вас прошу!
Вася. Пояснення напишеш. У мене бланків з собою нема. Побалакаємо. А там буде видно, що з тобою робити. У всякому разі, на батьків натиснемо. Щоб не самоусувалися.
Тетяна Михайлівна. Коли мене отакі у провулку оточили, я думала: все, кінець! Ні жалості в очах, ні… їм і вбити нічого не варто… Отакі і коней на смерть заганяють, і шкуру з живих собак здирають — на шапки. Токсикомани чортові!
Дмитрик (тихо). Якщо мама дізнається…
Вася. Ходімо, ходімо! Раніше треба було думати. (Разом з Дмитриком іде.)
Голос за сценою: "Тетяно Михайлівно! Від Любарського машина прийшла!"
Тетяна Михайлівна. Іду!
Затемнення.
КАРТИНА ТРЕТЯ
Декорація першої картини. До стіни будиночка Надії Іванівни приставлена драбина. Стоячи на ній, Дмитро Миколайович фарбує флюгер-літачок. Надія Іванівна (у фартуху, руки в борошні) сидить біля столу під дубом.