— Друже мій Слідопите! Давно вже ти ділиш зі мною всі злигодні й небезпеки по лісах.
— А давно, сержанте, дуже давно. Часом я навіть починаю потерпати, чи не застарий я, бува, для Мейбл: таж її ще й на світі не було, як ми вже з тобою воювали французів...
— А ти цього не бійся, Слідопите. Я теж був майже у твоїх роках, коли переконав, нарешті, її матір стати моєю дружиною, а Мейбл дівчина статечна, розсудлива,— із тих, які вважають репутацію важливішим за все інше. Такий хлопчак, як Джаспер — Прісна Вода, наприклад, їй ніколи не припаде до вподоби, дарма що він і молодий, і гожий.
— А хіба Джаспер задумав одружитися?.. — прямо, проте насторожено запитав Слідопит.
— Як на мене, то я волів би, щоб ні; принаймні доки він доведе всім, що гідний мати дружину.
— Чого ж, Джаспер — відважний хлопець, з неабияким хистом до своєї стихії, і він має право на дружину, як і будь-хто інший.
— Відверто кажучи, Слідопите, я тебе й завів сюди, щоб віч-на-віч побалакати саме про цього молодика. Справа в тому, що майор Данкен отримав відомості, які наводять на підозру, що Прісна Вода нас хитро ошукує і що він підкуплений ворогом. Я хочу почути, яка твоя на це думка, Слідопите.
— Що, що??
— Майор, кажу, підозрює Джаспера в зраді... Буцімто він... французький шпигун, і що найгірше, ніби його підкупили, щоб він зрадив саме нас. Майорові про це хтось сповістив листом, і він мені доручив слідкувати за кожним Джасперовим рухом,' тому що побоюється, аби Джаспер неждано-негадано не завів нас у руки ворогові...
— Га невже тобі отак сказав Данкен оф Ланді, сержанте?!
— Саме так і сказав, Слідопите. І хоч мені й не хочеться думати щось погане про Джаспера, проте в мене дедалі дужче пробуджується якесь почуття, котре підказує, що йому не треба довіряти. А ти, друже, віриш у передчуття?
— У що, сержанте?
— У передчуття... Ну, це ніби внутрішнє провіщення того, що має обов'язково трапитися. Шотландці в нашому полку дуже вірять у нього, і боюся, що не безпідставно, бо моя думка про Джаспера надто вже швидко змінюється.
— Бо ти балакав про Джаспера з Дан-кеном оф Ланді, от його слова й підсилюють у тобі підозру.
— Ні, це зовсім не тому, бо коли я балакав
з майором, у мене були зовсім інші почуття, і я намагався, як тільки міг, переконати його, що він несправедливий до хлопця. А зараз бачу, що від передчуття нікуди не дінешся, і боюся, як би й справді для цього не було якихось підстав.
— Я не знаю, що таке передчуття, сержанте, зате я знаю Джаспера — Прісну Воду з самого дитинства, і я так упевнений в його чесності, як у своїй чи у Змієвій.
— Але Змій, Слідопите, вдатний до різних хитрощів та військових засідок, як і будь-який індіянин.
— Це вже у нього в натурі, сержанте, все його плем'я від природи таке. Змінити ж свою натуру ніхто не в силі — ні червоношкірий, ні блідочолий. Проте Чингачгук не з тих, що викликають якісь там передчуття.
— Що правда, то правда; я й сам ще вранці нічого поганого не думав про Джаспера. А відтоді, як мною опанувало це передчуття, мені ввижається, ніби Джаспер і по палубі ходить якось підозріло, не так, як досі; і що він мовчазний і похмурий, як людина, у якої ніби камінь на сумлінні.
— Джаспер ніколи не галасує, він сам каже, що коли на кораблі галас,— значить, на ньому нема ладу. Добродій Кеп, до речі, такої ж думки. Ні, ні, я не повірю нічому поганому про Джаспера доти, доки не побачу доказів. А поклич-но сюди свого шуряка, сержанте, і запитаємо ще в нього, бо лягти спати з підозрою до свого друга — все'дно,
ззо
що лягти спати із свинцем у серці. Ви як собі хочете, а я не вірю вашим передчуттям.
Сержант, сам не знаючи чого, погодився, і Кепа запрошено було на розмову. А що Слідопит почував себе впевненіше, ніж його приятель, і був глибоко переконаний у тому, що на хлопця зведено наклеп, він узяв на себе роль ведучого.
— Ми попросили вас сюди, добродію Кепе,— почав Слідопит,— аби запитати вас'ось що: ви часом не помітили чогось незвичайного у поведінці Джаспера сьогодні ввечері?
— Як на прісну воду, добродію Слідопите, то його поведінка, я б сказав, цілком у межах звичайного, хоча він у багато чому й грішив проти правил, коли відчалював від берега.
— То так, ми знаємо, що ви ніколи не погодитеся з ним щодо того, як треба вести тендер; однак ми хочемо цього разу знати вашу гадку з приводу зовсім іншого.
І Слідопит розповів Кепові про сержантові підозри й про причини, що викликали їх,— приблизно те, що останньому повідомив майор Данкен.
— То цей молодик навіть по-французькому гугнявить?
— Подейкують, ніби він знає французьку досить-таки добре,— з усією серйозністю відповів сержант.— Це вам потвердить і Слідопит.
— Не буду заперечувати; що так, то так, — відповів провідник. — Принаймні так усі запевняють. Проте знання французької мови ще не є обвинувачення і проти індіяни-на з племені міссісагуа, а тим паче — проти такого хлопця, як Джаспер. Я теж навчився мови мінгів, коли був у полоні в цих.негідників, та хіба хто скаже, що я їм приятель? Щоправда, як на їхні поняття, то я їм і не ворог, але ж, як християнин, я їм і не приятель.
— Все це так, Слідопите, однак Джаспер засвоїв французьку мову не як полонений, а в дитячі роки, ще коли дитина дуже вразлива і набуває основних понять, коли в неї тільки починає формуватися характер.
—— Цілком слушне зауваження,— підтримав Дангема " Ken.— Це саме той вік, коли всі ми вчимося катехізису й основ моралі. Сержантові слова свідчать про те, що він розуміється на людській натурі, і я з ним цілком згоден; адже це й справді жах, 'щоб якийсь хлопчак отут, на цій сажавці, та знаЕ французьку. Ще якби це було там, на Атлантичному океані, то воно інша річ. Там вряди-годи мореплавцеві все ж трапляється зустріти чи лоцмана, чи іншого якого грамотія, ще знає цю мову, та й навіть там ми з підозрою ставимося до нашого брата, хто знає її. А тут; на Онтаріо, знати французьку мову, я вважаю, більш ніж підозріло.
— Але ж там, по той бік озера, Джаспе-рові залишалося з двох одне — або розмовляти по-французькому, або взагалі й рота не розтуляти; адже там, окрім французів, ніхто більше й не живе,— заперечив йому Слідопит.