Слідопит

Сторінка 64 з 158

Джеймс Фенімор Купер

Слідопит, проте, був надто недосвідчений, щоб розібратися в усіх'цих відмінностях, а безпосередність і сила слів Мейбл тільки підбадьорили добродушного мисливця. Не бажаючи, а може, й не в змозі будь-що сказати, він одійшов убік і, зіпершись на свою рушницю, хвилин десять у глибокій мовчанці дивився на зірки.

А цим часом на фортовому бастіоні між Ланді та сержантом відбувалася вже згадана вище розмова.

— Ранці перевірено?— запитав майор Данкен, глянувши на поданий йому сержантом рапорт, якого в темряві вже не можна було прочитати.

— Всі до одного, ваша честь, і всі вони в порядку.

— А спорядження, зброя?..

— Все як слід, пане майоре, і готове хоч зараз до бою.

— Ви добирали вояків за моїм списком, Дангеме?

— Тільки за ним, сер. Кращих у полку й не відшукати.

— Пам'ятайте, що вам треба саме найкращих вояків, сержанте: адже це вже третя спроба добитися успіху в цій операції; у двох попередніх, проведених під командою прапорщиків, які так лестили мені обіцянками ус-піху, ми зазнавали невдач. Я не маю наміру зовсім відмовлятися від плану, який забрав стільки праці й затрат, але ця .спроба буде остання, і її успіх в основному залежить від вас та від Слідопита.'

— Можете покластися на кожного з нас, пане майоре! Як на наш хист і досвід, — це завдання иамі під силу, і, сподіваюся* ми його виконаємо з честю. Я певен, що Слідопит не буде зайвий теж.

— На нього справді можна цілком і повністю покластися. Незвичайна • це людина, Дангеме, і він довгенько був для мене загадкою, а от нині, коли я краще його пізнав, він викликає в мене аніскільки не меншу повагу, ніж перший-ліпший генерал у війську його королівської величності.

— Я сподівався, сер, що мій намір видати за нього Мейбл ви розглядатимете як такий, що його мені треба тільки бажати та здійснювати.

— Щодо цього, сержанте, то час покаже,— відповів, посміхаючись, Ланді, хоча й цього разу тонші відтінки виразу обличчя сховала темрява.— Однією жінкою іноді важче керувати, ніж цілим полком чоловіків. До речі, ваш ймовірний зять, квартирмейстер, теле їде з вами; сподіваюся, ви принаймні надасте йому можливість нарівні з іншими претендентами добиватися усмішки вашої дочки.

— Коли б навіть повага до його чину не зобов'язувала мене до цього, і тоді вже одного вашого побажання було б цілком досить, сер.

— Дякую, сержанте. Ми багато прослужили з вами разом, і най треба йти назустріч один одному. Але зрозумійте мене вірно: я не прошу для Деві М'юра якоїсь ласки — ні, я тільки прошу дати йому чисте поле і ніяких пільг. В коханні, як і на війні, кожен повинен сам виборювати свої перемоги. А ви переконані, що вам видано харчів саме стільки, скільки належить?

1 Англійський полковник Бреддок, що прибув у 1754 році до Північної Америки з двома полками на війну за колонії, взяв собі ад'ютантом і консультантом сина заможного американського фермера, молодого Джорджа Вашінгтона (1732—1799), який згодом став героєм .війни за незалежність і першим президентом США.

— За точність розрахунків я ручуся, пане майоре, а якщо б і не вистачило, то ми не пропадемо з такими двома мисливцями, як Слідопит і Змій.

— Щоб мені цього ніколи не було, Дангеме! — різко обірвав його Ланді.— Що то значить — народитися й пройти вишкіл в Америці! Справжній солдат .покладається тільки на.своїх інтендантів і більш ні на кого! І я прошу, щоб жоден підрозділ мого полку не став першим у порушенні цього порядку!

— Буде так, як ви наказуєте, пане майоре!.. Проте, якщо смію зауважити, сер...

— Викладайте все відверто, сержанте: адже ви розмовляєте з приятелем!

— Я тільки хотів сказати, що навіть шотландці їдять оленину й птицю не згірше, ніж свинину, коли її стає важко добувати.

— Це все, може, й справді так, але смаки не мають нічого спільного з ладом. Військо має покладатися тільки на своїх інтендантів. Свавілля всіх цих місцевих і так створило в королівській армії такий гаспидський розгардіяш, що терпіти його далі вже просто нікуди!

— Генерал Бреддок, ваша честь, теж міг прислухатися до порад місцевого полковника Вашінгтона

— Помовчте зі своїм Вашінгтоном! Ви, місцеві, всі тут одностайні, чоловіче, й тримаєтеся один одного, неначе ви у якій змові, абощо.

— Я вважаю, ваша честь, що в його величності короля нема вірніших підданих, ніж вихідці з американських колоній.

— В цьому, мабуть, ви таки маєте рацію, Дангеме, і я, очевидячки, трохи погарячкував. Але вас, сержанте, я не вважаю цілком тутешнім, бо ви хоч і народилися в Америці, проте ніхто не володіє краще за вас мушкетом.

— І полковник Вашінгтон, ваша честь...

— Що ж, і полковник Вашінгтон може бути теж корисним підданим короля. Це американський самородок, і, здається, я міг би віддати йому таку ж шану, що й ви. До речі, ви не сумніваєтеся у вправності цього Джаспера — Прісної Води?

— Хлопця перевірено в ділі, сер, і він довів, що може впоратися з будь-яким завданням.

— Прісною Водою його назвали французи, і багато років свого дитинства він провів у французьких колоніях... У його жилах, часом, нема французької крові, сержанте?

— Ані краплини, ваша честь! Я колись приятелював з покійним Джасперовим батьком, та й мати була з тутешніх і походила з порядної і відданої родини.

— Як же тоді трапилося, що він так довго жив серед французів і звідки ^ в нього французьке ім'я? До того ж, виявляється, він ще й розмовляє мовою цих канадців.

— Все це легко пояснити, пане майоре. З дитячих років його виховував один наш моряк, учасник ще минулої війни, і хлопець звик до води, мов та качка. Як вашій честі відомо, у нас на Онтаріо нема жодного порту в повному розумінні цього слова, тож хлопець і провів більшість часу з того боку, де у французів останні п'ятдесят років все ж таки водяться судна. Там він принагідно навчився їхньої мови й одержав своє прізвисько від індіян та канадців, у яких заведено називати людей за їхніми якостями.

— І все-таки французький моряк — поганий навчитель для британського вояка.

— Прошу вибачення, сер: Джаспера — Прісну Воду'виховував саме справжній англійський моряк — людина, що плавала під королівським прапором і, можна сказати, сама пройшла справжній вишкіл, тобто підданий, що народився тут, у колоніях, сподіваюсь, пане майоре, не може бути гірший у своїм ділі тільки через це.