Слідами космічної катастрофи

Сторінка 17 з 17

Руденко Микола

Усіма цими питаннями повинно займатися космічне право. Повинно займатися тому, що сила, яка в наш вік опинилася в руках людства, належить уже не Землі, а космосу, і нерозумне поводження з нею може призвести до катастрофи космічного характеру.

Космічне право повинно бути розроблене таким чином, щоб у ньому були враховані усі випадковості, які можуть викликати катастрофу. Кращі уми людства повинні працювати над тим, щоб зробити збіг подібних випадковостей неможливим. Найменше порушення космічного права повинно каратися, як найтяжчий злочин. З цієї точки зору першими злочинцями є ті, хто не хоче раз і назавжди покінчити з ядерною зброєю.

З покоління в покоління мешканці Землі повинні виховуватися так, щоб космічне поаио вони вбирали з материнським молоком. Майбутні вчені, яким потім довірять атомні реактори, також спочатку будуть дітьми, і ще важко розпізнати, хто з них опісля стане атомником. Треба гадати, що серед сучасних дітей майбутніх атомників значно більше, ніж, скажімо, майбутніх пасічників чи бухгалтеоів, — ми вступаємо в той вік, коли атом витіснить бензин.

Люди надто звикають до того, чим вони володіють. Спочатку вогонь лякав людей, потім він став звичним. Але наші будинки не горять лише через те, що ми з дитинства привчаємо дітей правильно поводитися з вогнем. На наших вулицях зрідка гинуть люди, але це не стало масовим явищем, бо всі ми вивчаємо правила руху. Навчання полегшується тим, що не бракує наочних прикладів...

Але всі катастрофи, пов’язані з вогнем і з великою швидкістю пересування, мають вельми і вельми локальний характер. Гине, головним чином, той, хто порушив правила. Більшість людей знає про це лише з газет або з розповідей. Ось чому здатність людини надто швидко звикати до того, чим вона володіє, і викликана цим недбалість були досі небезпечні лише для окремих людей, а не для людства в цілому.

В середині XX ст. людина оволоділа силою, до якої не має права звикати так, щоб у ній могла зародитися бодай тінь безтурботності. Ця сила повинна бути завжди новою, завжди незвичною і завжди небезпечною не тільки для неї, а й для всього людства. Людина постійно мусить пам’ятати, що можуть виникнути умови, коли досить буде припуститися такої помилки лише один раз!..

Усе це кожна людина повинна ввібрати в плоть і кров, починаючи з своїх перших кроків на землі. Наочних прикладів у цьому розумінні не повинно бути! Це може спричинитись до того, що згодом ця загрозлива небезпека буде віднесена до галузі абстрактних, чисто теоретичних припущень. Тому коли на небокраї з’явиться вогненний слід метеора, нехай кожна мати пояснює своїм дітям: це загиблий світ нагадує вам про те, щоб ви завжди були пильні. Нехай кожна мати в цю мить буде живим голосом Землі, втіленням її життєвих сил і можливостей, охоронницею всесвітнього розуму...

____________________

1 И. Путилин. "Малые планеты". 1953 р.

2 БСЭ, т. 27, стр. 288.

3 Інколи її називають Фаетоном.

4 К. Маркс, Ф. Енгельс. Вибрані твори в двох томах. Вступ до діалектики природи. — Т. II. — К. Держполітвидав УРСР. 1955, стор. 65.

5 "Литературная газета" за 11 березня 1961 р.

© РУДЕНКО Микола. Біла акація: Оповідання та нариси. — К.: Радянський письменник, 1962. — 208 с.