Слава

Сторінка 7 з 11

Януш Корчак

Владек заховав голову під ковдру, він зрозумів, що батько говорить, як старший брат Бронека, коли той п'яний.

Мама пробувала заспокоїти батька: ,;

— Тихіше, Антонію, дітей розбудиш.

Проте батько відповідав, що бажає говорити голосно, бо він у себе вдома, а кому не подобається, нехай котиться під три чорти.

Мама хотіла дати батькові склянку чаю, але батько кинув склянку на підлогу.

Діти прокинулись і заплакали, а батько став лаятись; він кричав, що він їм більше не батько, що мама йому не потрібна і що він виїде в Америку.

— Владека я заберу з собою. Там з нього людина вийде, а тут пропаде, зіп'ється, з торбою піде.

Потім він поклав голову на стіл і нічого більше не говорив, а тільки весь тремтів, ніби йому холодно. А мама гладила його по голові й шепотіла:

— Заспокойся, Антосю, пожалій своє здоров'я, воно ще тобі знадобиться. Не так уже все погано, тільки б зиму якось перебитись... Не ми ж одні мучимось,— казала мама,— скрізь те ж саме. У тих, що поруч живуть, за квартиру ще не плачено,— хазяїн грозиться їх на вулицю викинути; швачка внизу вже другий тиждень без роботи, а у візника такі злидні, що вчора довелося дати йому в борг два злотих.

— І дала? — спитав батько.

— А що було робити?

Батько дуже зрадів:

— Бачиш, мене сварила, а сама те саме робиш. Хіба можна відмовити людині в біді?

І батько став говорити, що в мами добре серце, вій цілував їй руки й дякував за те, що вона дала візникові два злотих.

А Владек подумав, як добре було б, якби батько захотів вступити до "Союзу Рицарів Честі". Тоді він став би головнокомандувачем, як найстарший, і в Союзі припинилися б вічні чвари — адже дорослого всі мусять слухатись.

А ще треба було змінити статут і додати, що "Ерче" не можна пити горілку і розпускати плітки.

Тому що через плітки Наталка взяла й вийшла із Союзу: хтось набрехав, що ЇЇ батько сидить у тюрмі зовсім не за політику.

А Наталка була дуже корисним "Ерче", її навіть хлопці слухались.

Розділ чотирнадцятий

Шість разів на тиждень збиралися "Рицарі Честі" на колективне читання, щовечора в когось іншого: в понеділок — у пана Юзефа, слюсаря фабрики бляшаних виробів; у вівторок — у Олека, в середу — у Владека, в четвер — у лавці, де Владек вів рахунки, в п'ятницю — у кондуктора, в суботу — у матері Михалинки. В крамниці їх навіть чаєм поїли й давали кожному рицареві по булочці з сиром. Після читання іноді грали в шашки. А більше нічого не могли придумати.

Тільки один раз, у лютому, влаштували театральну виставу з речовою лотереєю. Квитки на спектакль коштували десять грошів для дорослих і чотири гроші для дітей. А квитки речової лотереї — два гроші.

Головні виграші були: ланцюжок з глобусом від годинника, ляльковий сервіз, складаний ножик з двома лезами, пахуче мило, плетені паперові рамочки для фотографій, тістечко з кремом і золота рибка в банці. Частину речей зібрали серед дітей, частину дали дорослі; золоту рибку купили за двадцять грошів тому що один виграш обов'язково повинен бути живий. У справжніх речових лотереях завжди один виграш поні, або корова, чи ще якась тварина.

Спершу хотіли поставити спектакль. Олек з Манею написали драму з життя Наполеона і ще одну, теж історичну, за "Потопом". Владек уже знає тепер, що "Потоп" — це повість Сенкевича, і ще він знає, що Маня так дивно все розповідає, тому що в неї літературний хист. Так каже Олек.

Проте в спектаклі одне погано: досить комусь посваритися, і все зупиняється. Вже нібито всі погодилися, ІЦО

Олек буде Наполеоном, і знову невдоволені: Наполеон говорить найбільше, а інші тільки стоять і мовчать. 11 '

— Я підкорю весь світ! — вигукує Наполеон.— Я під: корю Європу, Азію, Африку, Америку і Австралію! Дивіться, мої вірні друзі, маленька кулька на моєму ланцюжку — це цілий світ, тобто глобус. А треба вам сказати, що Земля має форму кулі. Всі народи будуть мене слухатись, і я стану прославленим полководцем.

Який цей Юзек дурний: каже, що Наполеон не може говорити на сцені по-польськи! Видно, ніколи не був у театрі. Он Олек, той п'ять разів був!..

Драму так і не поставили — був концерт.

Грав грамофон, Олек декламував, Бронеків брат наслідував голоси різних звірів і птахів, Стефек з Юзем танцювали краков'як під акомпанемент губної гармошки, потім був спів і смішний монолог.

Усі чудово провели час, сміялися, що тістечко з кремом виграв старий дядько Петро, який недавно одружився, а рибку виграла крамарка, а в неї немає дітей.

Наталка помирилася з дітьми, прийшла на виставу і співала понад програму. А найбільше раділа глухоніма Ми-халинка, тому що на збір з вечора вирішено було купити їй пальто, а вона всю зиму не може вийти з дому.

Легковажна Блішка і маленький Віцусь дуже сміялись, коли Бронеків брат зображав старого і молодого півня, розсердженого індика, собаку, який говорить з кицькою, курку, що знесла яєчко, і цуценя, якого б'ють за те, що воно зробило калюжу.

Довго, дуже довго пам'ятав Владек цю виставу.

Коли Віцусь і Блішка померли, коли Олек незабаром поїхав у Лодзь, Владек згадував їх не інакше, як на виставці з речовою лотереєю.

Розділ п'ятнадцятий

Владек знайшов урок: навчати Казя й Зоею букв і лічби.

— Тільки чи впораєшся, юначе? У тебе ж у самого ще молоко на губах не обсохло,— сказав батько його майбутніх учнів.

— Впораюсь,— відповів Владек.

— А ви, розбійники, щоб учителя слухалися, глядіть мені! Коли вітаєтесь, вклоняйтеся гречно і кажіть йому "пан", розумієте? Ученому — світ, а невченому — тьма.

Вчитель наш благодійник, після батька й матері третя персона! Поскаржиться на кого — так віддухопелю, що на все. життя запам'ятає! Голови підніміть, в очі дивіться, ледацюги. Ти ба, макітри поопускали! А ти, юначе, як що — зразу потиличника або у вухо, не давай спуску!

Владек був радий, коли ця промова скінчилася, тому що діти ж іще нічого поганого не зробили, то за що ж на них сердитись?

На уроці все йшло добре.

Владек показав дітям перші чотири літери, пояснив, що Б — черевце і паличка, а у В черевце знизу і черевце зверху. Тільки голос у нього трохи тремтів від хвилювання. Потім він звелів їм лічити до десяти на пальцях і на дошці. Потім прочитав маленьке оповідання про пастуха-брехунця і про вовків, потім написав у їхніх зошитах палички і хрестики на завтра.