(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, № ІІ89, арк. 27—36)
[III. КІНЕЦЬ ФЕОДАЛА]
<Пані> Вахта [н] г панами закусим
Пані Це ж ви по Укр[аїні] пожежу
В а х т [а н г] пагронджив
(виганяють)
Пані Ахеяне, ну що ж
<в очах стоїть > < пожежа >
<весь час мені в о[чах]> <Ой! (хижо оглядається)^
<схопилася>
Прогнати.
Щоб не було його. (Гайдуки починають <бігати> ганятись
за Вахт[ангом])
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, М ІІ89, арк. 35—36)
[IV. КІНЕЦЬ ФЕОДАЛА]
Клянусь, що це мені
причулось. Як! усе добро? <Мерзенний!> всі фурн?
Мерзотнику! ти надто вже язик <права>
розперезав. Ану посмій іще раз
<ану посмій...> <сказати> промовити, о боже! <все>
то ж срібло
на перших двох возах <було>; тканини
на третьому, <—> єдваби —
Ф і г е л ь
І <моя ж
загинула там частка—> <мої ж> моїх
загинуло два вози!
Пані
Пане Фігель,
із милості як живете — живіть
<Те, що моє,—не може бути в[аше],
а на ч[уже] моє не зазіхайте >
а до мого вам зась.
Фігель
<Та що ж це я?> <Убила!
Душно... >
Не подарую!
<води> < впаду > моє < Це ж як — забрала >
<Це ж скрив-
дила] > < Давай мені моє>
<С(його підтримують)^
Мені — моє! Чи мо' ти думаєш
Я п'яний? — Ні!
Вахтанг
Бугай реве, ведмідь реве,
а хто кого дере — сам чорт-диявол
не розбере.
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, № 1189, арк. 37 зв.)
СЦЕНА "ПАНІ Й ОГЕНІЯ"
ДУДар
Голодні ми <усі>, трудні —
хоч не дратуй ти нас, бо знаєш? —
не всі ми тут <безвольні > дворові крепаки,
<що> ось я, ось цей, он ті два: <кожум'яки — >
<білоруси>
ми вольнії, фабричпо-заводські, < —>
то що ж ти нам — накажеш?
<Гайдуки ( замаху ютъе я )у~*
<Гайдук (замахується)>
Гайдуки (замахуються)
Тихо!
Пані
Стидно,
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, Яв 1190, арк. 1—2)
[V. КІНЕЦЬ ФЕОДАЛА]
X р [и с а н ф]
Негіднику! а прикуси язик —
< Розляпався... > Огеніє! пускаєш
усякий зброд сюди? Гляди <ж...> ж!
О г е н [ і я]
Та то
такий собі десь чоловічок: хворий
на голову.
X р и с [а н ф]
Хіба що так. < Подай > Достань
огарочок, а я зніму ікону.
<(злазить)>
(підставив табуретку)
О всепєтая маті
Рожденал весх святих
Святєйшеє слово.
Люципер (співає)
<Тож як Сірка годують >
А-а гойда
чужа мати пойда
а нашая пані
ходить у жупані
X р и с а н ф
<Та він здурів я бачу> <чи що?>
Огеніє, подай бо свічку, чуєш? (До Люц[ипера])
Смиренним будь. Та власті покоряйсь.
Священнее писаніє ж бо каже:
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, № 1190, арк. 74)
[VI. КІНЕЦЬ ФЕОДАЛА]
<...о горе, горе, горе
полонений юнак>
<...о горе, горе, скрикнув
полонений юнак>
<Чи десь аж із-за моря
прийшов сюди до нас>
<А був же він русявий >
Огенія <(співає)>
Ой звечора <ж> учора
< прийшов же він до нас. Ой звечора,
як пасла я> < спитала я> < помила >
прийшов же той юнак < Спитала я,
ти звідки? чий? < Обняв мене> < Посіли >
<Та й сів же він
натомлен[ий] > <натомлений> <Узяв мене
на руки він та й каже>
Ой звечора
учора я — <тремтіла, як тополя>
<мов> люлюсеньки та люлі! —
незчулася <ж я> ой люлі! — незчулася
люлю!
Пані (<.простягас> простягаючи руку по канчук)
Ага. А далі ж як?
Ти що, сказилася [?]
Огенія
<Та годі> <А він же
і каже їй:> <Під> Вже й зорі <ж>
прокрапали — а ми собі удвох.
а ми собі — <ой люлі! — а ми> люлю... Зазорювали —
люлюсеньки до світу — ой, люлю!
Пані <.(встає)> <підводиться> (зловісно підкрадаючись)
А далі ж як? <(до гайдука) Подай>
<Ось дай лише я встану —
я покажу тобі люлю. Гайдук,
подать канчук! (силкується встати) >
її підводять
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, № і і 90, арк. 81)
[VII. КІНЕЦЬ ФЕОДАЛА]
<Пані (схопилася)
Це той, що нас на правім березі
Дніпра —
Вахтанг [нерозб.]
Ау! а Умань! >
<аж кров та[м цебенить] >
Вахтанг
А Умань!
аж кров
там цебенить
Дударі
Чули? Умань
уже взяли, а ми тут боїмось
і кашлянуть... <(скупчуються)> обурюються
Гайдук
<А одійди> Ану лиш там — замовкніть!
ДУДарі
Чого кричиш? Бо й справді: що це ми
невільники, чи <що> як? Віддай нам, пані,
умовлене —
<Ей гайдуки! Вам> Умовлепе? Платню вам?
<Ось зараз задовольню я вас> а ось вони дадуть (гайдуки
кидаються на дударів)
Огенія (увіходить)
< Пресвітла пані> Ой ясна
<Гайдук (убігае)>
<Пані! Ой пані! Ой> <Ой боже ж мій! ой що ж це
сталося!>
<Пані
Ну що там ще? — > <кажи>
<Гайдук (убік)>
Огенія (вертаючись із передпокою)
<чудний якийсь > Це він.
<Страшний ось там> < Страшний прийшов > <чудний
якийсь >
до тебе вістовець,
< прийшов, чи ти дозволиш упустити >
пресвітлая, чи ти дозволиш, папі? —
прийшов —
Пані
із Греччини? моряк? Пусти, пусти,
нехай скоріш увійде (увіходить <обідранець> Люципер)
Привітання
<прекрасному! Ну підійди ж сюди, (до всіх)
У давнину я знаю>
безсмертному! Ну підійди ж сюди, (до всіх)
Схилітеся! Колись являлись <чесно> боги
ув образі обдертих чабанів
<у давнину > <у давнину вдягалися герої
по-простому — тому й не вірю я !,
щоб ти не був прекрасний >
Чому ж, скажіть, не може бути богом
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, Я" 1190, арк. 80)
<оцей чабан обдертий> цей мандрівець <обдертий [?] >
[Í. У ЯРУ]
Масон
Ну ось ми й тут. Спочинем? Прошу. Пані
і панночка — у центрі? — S'il vous plaît! 1
А пан Дибуль (та присвітіть же, слуги,
просить чи що?). Дибуль, найстарший наш,
возляже тут у кріслі. Фігель — поруч?
1 Між цим та наступним рядками автор позначив дві вставки.
На берегах рукопису є два тексти, позначені відповідними знаками:
"Рената: <ну чекай, як у мене вийде балет> <Як мій вийде
[балет] > Чекай, мо' тут вийде мій балет. <Страшенно трудне
па.> Спочатку оте чуднее па. Зроблю <оце па і слова візьму у
отого філософа >. Maman, підспівай мені у отого філософа..."
"Рената: Чекай, <оцеє па зовсім у мене не виходить. > дея-
кі па зовсім у мене <не О не виходять? < А як же ж > Ану ще
<потанцюєм> раз. Maman, підспівуй мені із отого філософа".—
Ред.
Ну s'il vous plaît!
В темряву: готово? Фігель хоче сказати щось < (ххі?) > < [смі-
ється] > Ага-га-га! < (сміється) > — Та добре вже, добре! —
<всі> усі на нього <рукою. Слуги> рукою (припадок сміху).
Слуги підносять солодощі. <Жест.> Чи то місяць < зійшов? —
На скелі> зійшов? Голоси: гляньте! на скелі Амура і Псіхеї ліх-
тар засвітився < Правда, прекрасно? > і звідти голос: "готово".
Правда, прекрасно? Голос у темноті: готово!