аж поки з вівцями в яру вона не зникла.
А вітер все заходив збоку.
(Дзвонили до вечерні.)
Сковорода на бистрі ноги встав,
хотів її догнать, обнять, потішить,—
та тут
од верб із-за поворотки
карета як дурна вихопилась тупокопитно
й, ходи плавкої применшивши,
близ нього стала.
Пан, хоробами розтруджений, пан придохлий, рудобривий
ласкаво виліз на повітря.
Рука трусилась, як спирався на карлючку,
а другою, що в <пу> перснях,
все гнійні тімениці на шиї розколупував,
і падала лупа на його шатну одіж,
мов сніг сухий...
< Сковорода?
Подзьобане обличчя: сміха! хха! Сковорода [! —]
хіба ж такий Сковорода?
Та свій же гурт на нього крикнув: ти здурів? Ти!>
— А! <пан> філозоп? <х>
<Пан: Сковорода, філософе! > Я радий, радий говорити.
<і враз задихавшись, > Задихався, аж побілів і довго щось
губами плямкав,
< (із гурту почулось: Сковорода, це Сковорода) > <так це ж
сам Сковорода) >
Після цього олівцем позначено: "ст. 12. Помовчали".— Ред.
Ну що ж: Матерія чи Дух?
Матерію приємлю,
але й Дух — ти розумієш? —
< Сковородо <Пан> Пане філозоп,
останнього разу
ти надто гарячився !,
мене, високого дворянина, ти образив.
<Та ти> Ххе! <змішати талм[удистів] > змішать масош'в
і < талмудистів > єзуїтів в одну купу!
< Змішати > лицарів ложі Триєдиного Серця
з < талмудистами > якимись талмудистами — га?
Що?
Спіноза? Ет!..
Кажу ж тобі. Не визнаю і визнати не можу.
Вольтер? Ну просто смішно!2
Та ти хоч зараз поміркуй.
Які безодні дух наш відкриває!
Яку нам радість подає, любов,
любов до брата, до людини3,
а надто ще тепер, коли Месія —
з Польщи прийде.
Я не поляк! Зате ж масон.
І як масон я вірю й знаю...
Але чи слід плебеям тайну одкривать?
Ск[оворода] < несвідомо >: Пл[ебеям]
т[айну]? *
Бидло ж ось селянське слуха.
Ск [оворода] < несв [ідомо] >: бидло
сел[янське]? *
<...рука трусилась, як переставляв карлючку,
а пуголовки очей>
<в білках, порослих жилками,
так солодко, так неприязно бігали
і падала лупа на його шатну одіж,
мов сніг сухий... >
< Ступив один крок під карлючку >
і враз розплився весь і < засіяв > од задоволення
1 Поруч на берегах рукопису дописано:
"птахи
Арістофана
(ніс)".— Ред.
2 Напроти на берегах рукопису написано олівцем: "Пасторалі
XVIII в[іку]. Гобелени".—Ред.
3 Текст від "<Та ти> Ххе! <змішати талм [удистів] > змі-
шать масонів" до "любов до брата, до людини" пізніше викресле-
ний автором.—Ред.
заплямкав.
Аж брижик на губі
під носом заходив.
— До речі:
нарешті я вже змінив свою фамілію
із Блюдолиза
на
Мосціцький К
<Це так мені придумав обер-офіцер >
Це мені так прирозумів <монастирський >
< обер-офіцер > монастирський обер-офіцер.
Рекомендуюсь! S'il vous plaît!2
... < Рук [а] > рука трусилась, як переставляв карлючку,
а пуголовки очей
в білках, порослих жилками,
так солодко, так неприязно бігали.
[• • .]
О ні, це не причулось:
"Плебеям тайну одкривать".
Сковорода рвучко < повернувся > повернувсь.
Пан саме примастками з селянами балакав,
1 уговорював їх і улещав,
аж поки не зірвавсь на сваркий тон і не почав грозить.
А одного (ей, пане, не дражнись!)
карлючкою у груди ткнув, щоб шапку скинув —
ей, пане, не дражнись!
Правий <кінь до вітру> кінь саме до вітру випудився
<і нетерпеливши> і нетерпелививсь іржанням.
Подзьобапий:3
Сковорода загруз бровою.
Мов сокиру,
очі в цього чорта устромив
і, сам <не знаючи чому,> 4
наступав,
наступав,
1 Напроти цих рядків написано: "Радуйтесь, рак з неба спу-
стився".— Ред.
2 На берегах рукопису написано: "Який би ще герб собі при-
думать! (перенести це в II ч[астину])", а трохи нижче: "Чи були
в XVIII віці (?)"— Ред.
3 Рядок недописаний.—Ред.
4 Напроти дописано олівцем: "Садити огірки. "Кандід" Вольте-
ра (рік?)" —Ред.
як на ту жабу наступав, що й роздушити гидко.
<Руки підняли > *
Я бачу, ти промовен!
<Руку хоч при [й] ми — чого ти розносився? > *1
< Спитаю > < Генію, Гафійку нащо ти взяв мою?
Подзьобане обличчя: а так його, брат, так!
тепер і я бачу, що ти Сковорода. >
І впав масон. Шарпнулись коні:
карлючка, бач, одскочила
і просто в підкову буланому черконула.
і брезклий пан, якого машталір підсаджував в карету;
і той он Досифей, що знов з печери < вийшов > виліз,—
усе це було таке <божевільне, дике> гидке, дике,
таке < заплутане, неясне > заплутане, неясне,
що й сам Сковорода
— Ану лиш поганяй,
їдь, будь <сплюснутий навіки! > <скорчений навіки! >
<провчений навіки!> та сплюснутий навіки!2
Як курява вляглася —
селяне вже <були на бистрих ногах > < віддалялись
своїх бистрих ногах > <були ген-ген > були
далеко
і ні до кого було промовить.
Чи, може, крикпуть?
Мо' крикпуть, щоб вернулись?
<Він би порадив їх у світі,
тісне життя розговорив. >
< Пішов би в світ він з ними разом >
<Шду, цей світ переборю >
<Шду і я із вами разом!
Піду і я боротись, гей!>
Піду і я із вами <разом!> гей!
Піду і я, гей!
...Подзьобане обличчя обернулось,
ціпок до рота, немов на дудку <грае> грав,
<і щось такеє крикнув,
а інші засміялись.
Не знать було:>
1 Напроти дописано олівцем: "ордал", "нафта Баку", "Вугі
Бахмут [а]".— Ред.
2 Збоку дописано олівцем: "...проучить тебе б навік".— Ред.
і щось такеє крикнув,
вибиваючи у соняшник, як у бубон *,
а другі засміялись.
Аж ось Подзьобане обличчя стало *
і щось між долоні крикнуло *.
Вночі! у пана! — тільки й почув *,
а що саме впочі у пана — не знав *.
І не знать було:
чи то сміялись як свойму,
чи все ще й досі < Сковороду вони за пана брали >
не вірили, що він і в Сковорода.
Обперся спиною об хрест.
Руки сами звелись па хресторам'я.
І так стояв <мов>
мов розіп'ятий.
І враз <хихотіння> почув за спиною:
ізображаєте Христа?
(хихотіння)
Рекомендуюсь:
< (хихотіння) > *
< обер-офіцер
(сам я грузин) >
Я обер-офіцер
(грузин)
присланный сюда для наблюденія <; >,
< употребляю > <мо>
а также <вот пріходно-расходньїе кнігі>
пріходно-расходньїе кнігі содержать.
К концу сей сцены подоспев,
я всьо здесь ВІД6Л
і < очень скорблю > очень за вас скорблю душою.
Стон бедных помещиков и притом вдов и сирот вопиет до неба.
<Ви знаете? Жалко мені пана Мосціцького. Ведь еслі би он меня
послушался> <Ах, еслі би только он послушался моей теорії! От
него бегают крестьяне, а новые пе прибегают. А подать за беглых
одинаково ведь заплати! > <Ведь как> Как надо собірать по-
дать? В <старых > арабских кпігах написано <(так)>: ...каж-
дый зіммі, хрістіанін і еврей, отправится в назнач [епный] день
<лично, а не через поверенного, > к эмиру, который сидит на
седалище в виде трона. Зіммі пріблізітся к нему, держа на ладони
подать, і змір возьмьот ее так, чтоб его рука находилась сверху,
а рука зіммія впізу. Затем змір ударіт его кулаком по шее, а стоя-
щей подле зміра человек прогоніт зіммія. За первым последует
второй, третій і т. д. Вы < слышите > знаєте: послушна была бы
Россія і упорядочена 1.
<А впрочем... рекомендуюсь! >
А впрочем (хихотіння) Рекомендуюсь!
<Чи він боявся, щоб Сковорода >
<і вислизнув, як вуж> <і вислизнув кудись, як вуж>
<що Сковорода услід лиш плюнув > < Сковорода услід
тільки плюнув > Сковорода плюнув,
а сам зірвався і побіг
<куди? — не знав куди> <ібі[г]> <Сковорода побіг!>
<Побіг! Біг!>
Сковорода
побіг!
Хмара ще ширше сиві краї свої закотила
і звідти так само ж, здавалось, ціляла в брязк
розтріснутого неба,
потріскуючи у Дніпрі.
Але за цим
такий орган гримів і грав простором хором понад хором,
що аж земля під низом стугоніла,
трепещучи...
<Сковорода побіг!> <біг!>
<а вслід йому сміялось, реготало:
"Напевно весело живеться, що ви все граєте".
Ніколи блискавка отак не била, не палила,
як душу його
ці слова2.
Справді.
Чого прийшов він в цюю пустинь?
Хіба не на те, щоб пожить?
Щоб мир знайти і спокій >
1 Прозовий текст дописаний пізніше на берегах рукопису, а по-
тім перекреслений.— Ред.
2 Збоку дописано олівцем: "(це слово і в II ч[астині] є)".—
Ред.