Попри шок після вигнання Сноубола, це повідомлення глибоко розчарувало тварин. Дехто був ладен протестувати, коли б спромігся на переконливі аргументи. Навіть Боксера пройняло. Він притиснув вуха, кілька разів трусонув гривкою, зосередився на власних думках та почуттях, однак ради їм не дав. Зате четверо поросят, які сиділи в першому ряду, посхоплювалися з місць, обурено заверещали й почали говорити всі одразу. Та їх угамувало громоподібне гарчання собак, що кільцем стояли навколо Наполеона, до того ж овечки на повний голос замекали "Чотири ноги — добре, дві ноги — погано", співали вони не менш як чверть години, й це поклало край усім суперечкам.
А потім Верескун обійшов ферму й роз'яснив усім новий порядок.
— Товариші, — сказав він, — я вірю, що всі, хто живе тут, цінують жертву, яку приніс товариш Наполеон, узявши на себе таку непосильну працю. Не думайте, товариші, що керувати — це їсти мед. Навпаки, це велика й тяжка відповідальність. Товариш Наполеон глибоко вірить у те, що всі тварини мають однакові права й можливості. Він був би щасливий перекласти на вас тягар приймати рішення. Але ж ви можете помилитися — і що тоді на вас чекає? Уявіть, що було б, якби ви далися на поталу химерам Сноубола — цього авантурника, котрий, як нам тепер достеменно відомо, є злочинцем.
— Він так хоробро бився біля короварні, — сказав хтось.
— Хоробрість — ще не все, — сказав Верескун. — Відданість і слухняність — ось найважливіші чесноти. Що ж до Битви біля короварні, то я вірю — з часом з'ясується, що роль Сноубола була дуже перебільшена. Дисципліна, товариші, залізна дисципліна! Ось гасло сьогоднішнього дня. Один хибний крок — і вороги здолають нас! Звичайно ж, товариші, ви не хочете, щоб повернувся Джонс?
Цей аргумент, як завжди, виявився невідпорним. Авжеж, ніхто не хотів мати над собою Джонса, і якщо суперечки щодо недільного ранку можуть повернути його, то, без сумніву, таким суперечкам треба покласти край. Боксер, якому нарешті стачило часу на роздуми, висловив свої почуття так: "Коли товариш Наполеон сказав, то це правильно". До свого девізу: "Я працюватиму ще більше", — він долучив афоризм: "Наполеон не помиляється".
В ці дні погода стала нестійкою, час було братися за оранку. Сарай, в якому Сноубол креслив свій план вітряка, було зачинено, а креслення нібито витерте. Тепер щонеділі всі збиралися о десятій годині в стодолі й діставали завдання на тиждень. Череп Майора викопали з могили й встановили на пеньку поруч з прапором та револьвером, і тепер усі тварини мали вшановувати його, проходячи церемоніальним маршем. У стодолі вони вже не сідали всі разом, як було раніше. Наполеон, Верескун і ще одна свиня на ймення Мінімус, обдарована дивовижним талантом складати пісні та вірші, опосіли передню частину узвишшя, пси затуляли їх, за ними розташовувалися свині нижчого рангу, інші ж тварини — в кінці стодоли.
На третю неділю після вигнання Сноубола худобу трохи здивувало повідомлення Наполеона: попри все, вітряк вони споруджуватимуть. Наполеон не сказав, чому він змінив свою позицію, а просто всіх попередив, що цей винятково складний захід потребує вкрай напруженої роботи; можливо, навіть доведеться піти на скорочення щоденного раціону. Плани, природно, були докладно продумані: останні три тижні над ними працював спеціальний свинячий комітет. На будівництво млина та всіляких службових приміщень треба два роки.
Увечері Верескун у дружній бесіді пояснив, що насправді Наполеон ніколи не виступав проти спорудження вітряка. Навпаки, він перший запропонував цю ідею, і план, який Сноубол креслив на підлозі в інкубаторі, був викрадений з паперів Наполеона. Тобто млин задумав тільки Наполеон. Чому ж тоді, питав дехто, він так різко проти нього виступав? Верескун багатозначно мружився. Це, казав він, була тактика товариша Наполеона. Прикидаючись, що виступає проти вітряка, він хотів позбутися Сноубола, який своєю небезпечною особою справляв на всіх поганий вплив. І тепер, коли Сноубола остаточно усунуто, план можна без перешкод втілити в життя. "Тактика, товариші, тактика!" — повторив він кілька разів, підстрибуючи та крутячи хвостиком. Тварини не зовсім збагнули, що означає це слово, але Верескун говорив так переконливо, а троє собак, які супроводжували його, гарчали так грізно, що ніяких запитань ні в кого не виникло.
Розділ VI
Рік минув у рабській праці. Але не було ні скарг, ні ремствувань; всі розуміли, що трудяться вони задля власного добробуту й заради нащадків, а не в інтересах ледачих і злодійкуватих людських істот.
Весну і літо вони гнули спину по десять годин, а в серпні Наполеон оголосив, що доведеться прихопити ще й другу половину недільного дня. Ці понаднормові — діло добровільне, але кожний, хто відмовиться, діставатиме лиш половину звичайного раціону. І все-таки все завершити вони не встигли. На жаль, врожай зібрали менший, аніж торік: два поля, які на початку літа збиралися засіяти буряками, лишилися порожніми, бо оранку до кінця не довели. Насувалася важка зима.
Будівництво завдало багато клопотів. Неподалеку був вапняковий кар'єр, а в одному із сараїв достатньо піску й цементу, тобто будівельних матеріалів не бракувало. Одначе як розбивати великі кам'яні брили на похватний дріб'язок? Без ломів тут не обійтися, а тварини поводитися з ними не вміли, бо для цього довелося б стояти на задніх лапах. Після кількох тижнів марних зусиль комусь спало на думку використати силу тяжіння. Величезні валуни, яких було вдосталь, обв'язували мотузками, а потім всі разом — корови, коні, вівці, а в критичні хвилини й навіть свині — повільно тягли їх схилом до урвиська штольні, звідки валуни падали й розбивалися. Доставити на будівельний майданчик уламки було вже неважко: коні возили їх на возах, овечки теж тягали, й навіть Мюріель та Бенджамін, підсміюючись над собою, впрягалися в стару бідарку, аби не лишитися осторонь великого діла. На кінець літа камінюччя було вдосталь, і під пильним свинячим оком будівництво розпочалося.
Посувалося воно повільно й тяжко. Бувало, цілий день марудилися з якоюсь каменюкою, а вона падала зі стіни й розліталася на друзки. Коли б не Боксер, то вони і з місця не зрушили б, часом здавалося, що на будівництві важить лиш він один. Спостерігаючи, як Боксер з лиснючими від поту боками, що ходили ходором, деручи копитами землю, дюйм за дюймом долає схил пагорба, тварини аж дух затамовували від захвату. Кловер часом закликала битюга берегти себе, але він і чути її не хотів. Відповідь на всі проблеми він знаходив у двох своїх гаслах: "Я працюватиму ще більше!" та "Наполеон не помиляється". Тепер він попросив півня будити його вже на сорок п'ять хвилин раніше від інших, щоб на самоті зібрати каміння й притягти його до млина.